Володимир Нагорняк
…присвіти цим идаропом!..
(візитка авторського жанру)
Идароп
авторський поетичний жанр;
передмова до написання всеукраїнської об'єднувальної ідеї,
до створення філософії ціленаправленого інакомислія
з її неодноплощинним идаропним мисленням
Дослідницьке проникнення в проблематику вивело на авторський поетичний жанр — идароп. Думка в идаропі
не нав'язується, а пропонується. Таким чином авторський монолог вірша перетворюється на діалог різнозначимих авторських "за" і "проти", що спонукає читача не на споживацьке пережовування, а на зацікавлене власне конструювання думки навколо висловленої автором проблеми.
Структурна побудова идаропа має такий вигляд: Теза, Антитеза, Алогічний висновок та позавіршова Идаропна метаморфоза. Алогічність у вірші працює на логічне мислення, відтінює та підкреслює його. Це рівнозначиме співіснування двох чи більше полярних думок в одному поетичному просторі. Висновок — не крапка, а кома, що спонукає читача до різностороннього та неодноплощинного заглиблення в проблематику вірша, до перегляду подумки усього твору.
Авторський монолог виростає до багатоголосового діалогу з читачем, котрий робиться позачасовим співавтором цього твору; до створення, уже незалежної навіть від самого автора, позачасової Идаропної метаморфози; та бачення проблематики твору навіть тоді, коли думка читача інша від авторської.
Урок виховання (идароп)
(1) Якщо ти ввійдеш в автобус (12) — Скільки жити їй, бабусі-
(2) І побачиш, що бабуся, (13) — Років п'ять... — Дамо всі десять!
(3) Підшукавши собі місце, (14) — А тобі— Тобі — багато...
(4) Намагається присісти
(15) То ж потрібно, щоб на старість,
(5) Штурхони її з розгону!, (16) Як захочеш ти присісти,
(6) Щоб летіла по салону, (17) Якщо ти ввійдеш в автобус,
(7) Як ворона через поле. (18) А якась нахабка з юних
(8) А тим часом сам, швиденько, (19) Штурхоне тебе з розгону!
(9) Як нічого не бувало, (20) Устояв би, не упав би
(10) Сядь, й дивися на погоду, (21) Не літав би по салону,
(11) Наче там щось є цікаве. (22) Як ворона через поле
(23) О, здоров'я — річ серйозна:
(24) Бережи його сьогодні
В добірці подаються не лише хрестоматійні віршовані идаропи, а і те, що передувало, тобто служило базою для створення їх: зокрема, уривки з поеми "Самосели", окремі поемки "Українська ярмаркова поема", "Ясинувата (Я. сину, вата)", оригінальні та неодноплощинні дорослі і дитячі вірші та інше. З метою: привідкрити шлях як до творення жанру, так і до написання авторської філософії,
з котрої вони, ці твори, виросли
Тезу (перша половина вірша, з 1 по 11 рядки) та Антитезу (другу половину вірша), з 12 по 22 рядки) підсумовує Алогічний висновок (23—24 рядки). Корінна фраза ("Штурхони її з розгону", 5 рядок) має своє дещо змінене віддзеркалення в Антитезі ("Штурхоне тебе з розгону; 19 рядок), але різниться емоційним забарвленням. Широко використовуються повтори: як незмінні ("якщо ти ввійдеш в автобус"; 1 та 17 рядки), так і з незначними стилістичними змінами (порівняймо: "Щоб летіла по салону, як ворона через поле", 6—7 рядки; та "Не літав би по салону, як ворона через поле"; 21—22 рядки). При сталому образі протилежне значення.
Перехід від Тези до Антитези здійснюється за допомогою драматургічного тексту (12—14 рядки). Алогічний висновок відверто дисонує з попереднім змістом вірша (23—24 рядки), але саме цією нестандартністю діє на підсвідомість читача, спонукає на вільну від идаропа роботу думки читача, чіпляє.
Таке мислення має і своє історичне начало: український фольклор, Сковорода, Шевченко, Леся Українка, Іван Франко (особливо поезії "Наймит", "Беркут" та "Каменярі"), польська фрашка. Першим же, хто запропонував та використовував системно неодноплощинне мислення в одному поетичному просторі, був Володимир Висоцький (Слово-Образ-Сюжет-Узагальнення).
Власне письменство апробувало та шліфувало філософію ціленаправленого інакомислія, сподвигло мене на оригінальний аналіз окремого поетичного твору, на осмислення авторського Асоціативно-інтелектуального педагогічного методу вивчення, викладання та класифікації світової поезії.
Розуміючи, що саме поезія — концентрація духовного потенціалу нації, я завершую роботу по написанню Асоціативно-інтелектуального словника сучасної української поезії та СПАСа — Соціально-Поетичного Авторського Словника (за власною творчістю). Поряд з вищеназваним, Тестово-Рекламно-Упереджувальний педметод вивчення, викладання та класифікації світових драматургії та прози, цей авторський педагогічний метод може стати ключем до написання принципово нового підручника з літератури.
Одночасно трансформація идаропного неодноплощинного алогічного мислення в прозу та драматургію створює оригінальні идаропні прозу та драматургію. Синтезом идаропних жанрів та їхньою вершиною стала идаропна журналістика.
Идароп — це прочитане навпаки слово "поради"; отже идароп — це поради навпаки. І, якщо бути ще точнішим, це філософсько-письменницький шлях від алогічного до мислення вищої логіки, котрою автору цих рядків удалось оволодіти. Рік народження авторської філософії – 1983-ій. Херсонські ЗМІ надрукували мій перший поетичний идароп "Урок виховання" саме тоді. Вірш започаткував, незвичне для українського загалу, неодноплощине мислення, котре стало початковим мисленням "філософії майбутнього".
У запропонованих творах по два заголовки. Початки неодноплощинного мислення, своєрідний лікнеп для читачів, пропозиції бачити подію чи факт неоднобічно. Не так, як бачить це автор, не сліпо коритися саме його баченню, а намагатися різнобічно аналізувати запропоновані автором події та факти. "Завдяки й моєму світлу, на свою виходиш стежку… будь собою, рідним будь!.." — в цьому головна місія идаропів та і моя, їхнього автора, письменницька місія Володимира Нагорняка.
Аа
АКСІОМА ЧИНУ (роби перестановку)
Коли ти у чин ускочиш,
В чин — підвищення по службі, —
В кабінет ввійди жаданий,
Що аж світить чистотою,
Ти роби перестановку!
Все: шпалери, окантовку —
Все; мовчатиму про меблі.
Покажи підлеглим силу,
І зв'язки, і що надовго,
Що вирішуєш все сам тут —
Хай тремтять і не перечать.
— Як ми раді, що ви з нами!
— Тут, до вас, таке творилось…
— Ну, тепер вже так не буде!-
Зустріч — проводів чекання.
Не підстався під лизання.
Коли ти у чин ускочиш.
Знай: язик ховає зуби.
Ти роби перестановку!
Будь у кадровім болоті
Якщо "ні" — не буть роботі:
Зуб гнилий — нещастя в роті.
Попередника стрічали,
І наступника — зустрінуть:
— Як ми раді, що ви з нами!
— Тут, без вас, таке творилось…
— Ну, тепер вже так не буде!..
АТРАКЦІОН ДУШІ (не тринькай душу!)
Душу побут якщо зв'яже,
Як ланцюг, не тринькай душу.
Назву це дає – людина:
Відрізняєшся від стада
Що це значить — душу маєш-
Входять в неї честь і совість-
Історичні і народні
Час кричить: шукай копійку!
Хто твою оцінить душу-
Пресом тисне душу преса,
Копійчаним робить світ.
— Хай іде душа у шоу!
— Чи на подіум — моделлю!
— Та куди завгодно — гроші!
Легко як душі не мати:
Продаються батько й мати!
Душу побут якщо зв'яже,
Як ланцюг, не тринькай душу.
Бо що значить — душу маєш-
Сам себе не зневажаєш:
Хоч живеш на солі-хлібі —
В непозиченім спасибі.
Вторинне — гріш, душа — первинна:
Якщо людина-!
Бб
БАЛАДА ПРО МАТІР (з поеми "Самосели")
По всьому Союзу діти її…
Служу в Росії,
Брат живе в Білорусії,
Сестра – в Молдавії,
А в українській хаті
Виглядає нас мати:
Мене – з Росії,
Брата – з Білорусії,
Сестру – з Молдавії,
Залишивши при собі найменшу – Тамарочку.
Нагрянем, бувало,
Та разом, всі четверо:
Мати, щаслива та горда,
Не питає село про погоду
В Росії – там Володя;
В Білорусії – Сірожа там;
Чи в Молдавії – там Оля…
Вона так радіє,
Аж всій планеті стає сонячно,
І трояндою квітне найменшенька – Тамарочка.
Але хіба в цьому бути має твоє щастя, мамо:
По всьому Союзу діти її…
БАРВІНОК (рости до барвінку)
Барвінок стелиться при хаті.
Тут люди добрі, непихаті:
Барвінок – символ доброти.
Рости, малесенький мій синку,
Своєю добротою до барвінку
БУТАФОРІЯ СУТІ (традиційне зло)
Залишимо оцей наш час Історії
Як грунт для самознищення. З самоіронії
Постанемо безвольні, аж безмовні;
Пусті зсередини та камуфляжні ззовні.
Ксерокопичим необхідне зло.
Колись були й ми рисаками,
Та оскотинились роками.
Що гроші— Папірці.. Душа
Прорветься зав'яззю вірша
В майбутнє. Звідти нас побаче
І гірко внуками заплаче.
— Ми — українці! Нас держава...
— Кого ліпила — одержала!
— Вгодовано — безчесних лизунів...
Кричав аж, докричатись не зумів
Тебе з твоїх інвестиційних снів.
Залишимо оцей наш час Історії
Як грунт для самознищення. В самоіронії
Зло необхідне стало традиційним.
Програли всі душевні війни,
А ми, колись були й ми рисаками,
Та оскотинились роками.
І ми, ще навіть ми, почуємо з Історії:
"Суть довели до бутафорії!"
— Яка найважливіша риса в тата-
— Його зарплата.
— Якщо — ж його уменшиться зарплата-..
— Не треба нам такого тата!
Вв
ВЕСНА (СИМФОНІЯ ВЕСНИ)
Ва! – із-під снігу трава
ожива – ва-овва!;
і весни вісник,
біло-теплий підсніжник;
і фіалочки-синьоквітки –
безпечні, як малі дітки;
Ве! — сонечко зве-зове;
все живе
силами наливається,
сонечку озивається;
В'є! — птаство снує,
гніздечка в'є;
наші хлопчики,
як горобчики;
наші дівчатка,
як ластів'ятка;
Ви! — ви, ви і ви
очухались від зими-;
весну-ясну зви-зови
з березнем, квітнем та травнем –
з теплом життєдайним славним;
Ві! — посмітюх у траві
з чубом на голові: "ві, ві, ві!";
а свиня у хліві: "кві-куві!";
посмітюх у траві
з чубом на голові: "ві, ві, ві!";
це йому так співається
чи він насміхається-;
В'ї! — а це вже солов'ї –
улюбленці мої:
"в'ї, в'ї, в'ї!";
ось, та ось!,
озвалися;
"фіть-тьох-тьох!" —
і, а де-,
заховалися;
цю мелодію,
що не на виду,
у весняну симфонію
я введу;
Во! — води налило:
струмок – не струмок – річка;
не боїться, іде Марічка –
ступає у воду, і все! –
підсніжники мамі несе;
Ву! — в Україні живу;
там це все наяву –
подивися, гляди;
Україну люби!;
В'ю! — шпак допомага солов'ю;
пісню співа несвою;
голосу свого немається,
але весна – співається!
В'я! — це вже – читайте! – і я;
як вам симфонія моя,
в'я-!
ВИРОБНИЦТВО (в бардаці й ракету спишем)
Якщо ти проходив мимо,
То проходь — не прислухайся:
Два майстри, знайомі давні,
Розмовляють про роботу.
— По руках! — І розпочнемо!
— Я сантехніку мантулю.
— Я гараж тобі будую.
Труби й цеглу — виробництво:
В бардаці й ракету спишем!
І роботу — в них, удома —
Оплатило виробництво.
— Як сантехніка— — Чудово!
— Гаражець як— –Лялька, диво!
— Будьмо, значиться, й надалі-
Виробництво, ось, без тебе
І, як бачиш, виробництво.
Якщо ти проходив мимо,
Ти, чужак, проходь без писку.
— По руках! — І розпочнемо!
…Підопічних майстри терли,
Го-о, додому, бачив, перли
А майстрам за це не перли
…Труби зварював — не перший,
Як і кладку клав — не другий.
ВИШНЯ НА БОЛОТІ (як від мети за руку відвели)
Я премію отримав. Подали,
Як від мети за руку відвели:
— З ним не водіться! Обережно!
У нього думка незалежна!
Душа в копійці–хаті не жила!
Так проститутами душі
Робилися з глашатаїв поети.
Херсонщини болотна сонність
Руйнує душу, топче совість.
Ба! Навіть благісна копійка –
Не допомога, а на рот мій змійка.
— Яке життя твоє, копійко,
Людської совісті злодійко-
— Наскільки розпродажні ми-
Як боляче це бачить: всує
В населення народ дебілізує
Я премію отримав. Подали,
Як від мети за руку відвели.
Душа в копійці трохи ожила;
І підійшла душа до джерела;
А рідно-рідно заіскрилась тільки –
Убилася відсутністю копійки.
— Глянь: на болоті вишня розцвіла,
І так воскресно... – На болоті!
Гг
ГНИЛІ ТРАДИЦІЇ (з життя, не із підручника)
Історія тоді лиш має значення,
Коли майбутнє є її тлумаченням.
Як довго ця, — з життя, не із підручника, —
Крамольна м'яла мене думка, мучила:
Губернії столиця – наш Херсон;
Повіти – Миколаїв та Одеса;
Бо так було потрібно стратегічно.
А у житті ніщо не вічно.
Коли гули вітри зустрічні, —
І в цьому також певний є резон, —
На них не йшов, їх обминав Херсон.
— Як розмовляти – так чи в телефон...
— Одеса, ось первинність, не Херсон!
— Що може він, вторинній твій Херсон-
Де бережуть, як дівчина невинність,
(До економіки, культури, школи),
Зі слів чужих зачовгану вторинність,
З якої де не випустять ніколи.
Губернії столиця – не Херсон!
Якби зустрітись довелося нам
З отими: "Гроші – вченим дикунам,
І як ті гроші розкрадаються – дивися!.."
Окремі факти— Стоп, уже – традиції,
Куди і ти вкладаєш інвестиції.
ГОЛІ ДУШІ (піщинки на межі)
Скидаймо камуфляж! Постануть душі голими:
О боже-господи, оті створіння-ми-!
Препідлі шлунки з думочками хворими
За триста кілометрів від Зими.
Ми вічність нашу диба не поставили.
Ми нашу вічність тим лише прославили,
Що і не думали про неї думать.
На Час кивнем: такий вже, що поробиш…
А ми— Що ми— Піщинка на межі.
Як боляче у вічність йде Чорнобиль-
Сивіє нуль в дозиметрі душі.
– Ми-українці! Наші крила…
– Копійка підла заярмила!
– Мізерним душам рідно не зрости.
Туман Весни Шмигнув над долями,
Хитнувся тінню, а хотілося – крильми.
Скидаймо камуфляж! Постануть душі голими:
О боже-господи, оті створіння – ми —!
Ми вічність нашу диба не поставили.
Майбутнє дивиться очима суму:
Ми нашу вічність тим лише прославили,
Що і не думали про неї думать.
"Як підстелитися-!"— витають мрійки
Рабів копійки.
ГРА НА МІЗЕР-1 (онучі з прапора)
В комбайновий вкладались кошти.
По них рвонули, як до пошти
По рятувально–жданий перевод.
Немов на свято, рушив на роботу
Зневірений знедолений народ.
Та знов не те: не допустили свята
Липкі "патріотичні" рученята.
Ці "патріоти", що росли на фальші,
Не дали гривні прорости в зерно.
Вони давно, не безкоштовно падші,
На рідний шлунок дули, вже давно.
— Херсон й первинно-.. Тільки зацвісти!
— Їм прапор в руки дали, щоб нести...
— Порвали прапор на свої онучі!
Це, зрозуміло, преса не озвучить –
Мімікризує в кишеньковій мрійці.
Чорнобильсько–раптово, на копійці,
Линяють наші душі, українці.
Зневірений знедолений народ!
...Звиваючись, як на стежі вужі,
Комбайновий згрібає бариші
З нуля за переродження душі...
І методично, як реклама в телевізорі,
Людське вбиває в нас ця дика гра на мізері.
ГРА НА МІЗЕР-2 (щоденний опіум чорнил)
Як світлу душу зачорнив
Щоденний опіум чорнил:
Народ-творець у долі на краю;
Горланить преса – у раю!
Прикрилися рядками та роками.
Німі кричали десятьма руками,
А ненімі мовчанням золотіли.
Копійка розставляла ніжні сіті,
І "патріоти" друженько гребли.
Роки оці, руйнівники століття,
На мить творіння так і не зійшли.
– Душа запакувалася в копійку.
– В неходовий перетворилася товар.
– І навіть мрія перейшла у мрійку!
Херсонщину покрило павутиння,
Таврійський край аж тягне в попідтиння:
Так світлу душу зачорнив
Щоденний опіум чорнил.
Прикрилися рядками та роками.
Ще молоді, ставали стариками:
Гребли і ротом і руками,
А совість не будили – не простить.
Нема, не буде в них на совість візи:
Людське убила в них ця гра на мізер.
Дд
ДЕПУТАТ (як об мене кіт мій треться!..)
Якщо ти не спав пів-ночі –
Слухав сесію столичну,
Де в дебатах депутати
Розпинались для народу:
Вір – не вір, а вірить – треба!
Та вони ж звізду, та з неба,
Як говорять!, та для тебе…
Так, звізду – собі в кишеню…
А слова які – молитви!
Щоб тобі жилося краще,
Хоч виходить – гірше й гірше…
— За Панька проголосуєш-
— Буде справжнім депутатом:
Як Панько, ніхто не збреше!
Наш Панько нескомплексує:
Де лизнути треба – всує.
Якщо ти не спав пів-ночі,
Не брехні дивився в очі-
Вір – не вір, а вірить – треба!
Та Панько звізду, та з неба,
Як говорить!, та для тебе –
Розтопирює кишеню…
…Як об мене кіт мій треться,
Коли дам йому поїсти…
ДЗВІНОК (шкільна згадка)
Якщо ти урок не вивчив,
І не встиг втекти з уроку,
А дзвонище громом грянув,
А учитель в клас заходить:
Не смертельно — є слабинка;
Привітається, запинка —
Дай, придумай запитаня,
Та таке, до заїкання;
Щоб потів, неначе учень,
До зурочного дзвіночка.
— Вибачаюся, не в темі!
— Дуже просимо, будь ласка!
— Добре... Але щоб ні слова! —
Хай, нехай розповідає,
Та гляди — гайне до теми.
Якщо ти урок не вивчив,
Не давай передихнути:
Не смертельно — ще хвилина.
Чим учитель не людина-
Ех ти, що ж ти! Все. Запинка.
Це уже його хвилинка:
Вимагатиме щоденник;
А дзвінок регоче... з тебе...
Жж
ЖАЙВОРОНОК (сонце на крилах)
Заходить місяць в небуття,
Коли займеться ранок
Червоним, наче рана,
Вогнем святим, вогнем життя.
На той вогонь йду, як на суд;
Червонокрило в нім витаю;
Я день осонцений вітаю;
На крилах сонце вам несу!
ЖАРТІВЛИВА ОДА (житиму!)
Це – загадка. Це – ребус. Ця жінка
То дасть крила, то в грудку зімне.
Скільки з нею я житиму – житиму!, — стільки ж
Все ліпитиме з мене мене.
То причеше, то так прочихвостить,
Проморалить до голих кісток.
То додому іду, наче в гості,
То плетусь, як на хилий місток.
Це – не жінка; дарма, що в спідниці,
Що зі мною життям усім йде,
Серед ночі, бувало, присниться,
Ходиш сонним цілісінький день.
То – лікує; то – душу калічить;
То – до рани клади; то – в'яжи;
Протиріччя, одні протиріччя,
А без них і живи – не живи.
Це – загадка. Це – ребус. Ця жінка
То дасть крила, то в грудку зімне.
Скільки з нею я житиму – житиму!, — стільки ж
Все ліпитиме з мене мене.
Зз
ЗАГАДКА (археолог-)
Дорослий наче, чин-по-чину,
Бреде по вулиці хлопчина.
Призупинився… А причини-
Угледів корок від пляшчини.
Тепер загадка: з хлопця того
Росте п'яничка ачи археолог-
ЗБРОЯ (держава – не іржава-!)
Цю зброю доля дала. Ти
Бажав в цій долі розцвісти,
Своє життя в це упрягти,
Щоб йти до світлої мети.
Це – зброя, але це – й твоє розп'яття.
Діапазон: Месія чи прокляття;
І вийти не дано з діапазону.
Ми – українці! З–під Полин–зорі,
Де двадцять шосте квітня угорі.
Зорі проміння, болісно–байдужі,
Нанизують на себе наші душі.
— Знедолять нас, повірте, не америки,
А, зрошені копійкою, валерики...
— Свої, свої ж — з'їдять, як пес вареники!
Копійка – зброя. При копійці – ти.
Дилема – в ній: линяй або веди!
Народ вже розуміє що за барки
Його беруть політики та банки.
Це – зброя, але це – й твоє розп'яття.
Діапазон: Месія чи прокляття;
І, наче в зоні, ти в діапазоні;
Прокинься – не прикинься! — у Херсоні!
Вглядися в себе, як у землю бур –
Не каламбур!
Твоя душа – твоя держава –
Ще не іржава-!
ЗЕМЛЯ, ОСВЯЧЕНА ТАРАСОМ (моя земля, твоя земля)
Земля, освячена Тарасом —
Моя земля, твоя земля.
Зимою – в білому поля;
Весною – вкрита світлим рястом;
А літо – сонячна пшениця;
А осінь – яблуко в саду…
Живеш тут ачи подивиться
Прийшов і : "Вибачте, піду"…
Земля, освячена Тарасом-
Це я, це ти, це він, це ми.
Сьогодні ж, попри всі гаразди,
Це і чорнобильскі дими,
Це і спаплюжений Славутич,
Це занітрачені поля
Й саме життя… таке падлюче,
Де ти – не ти, і я – не я;
Де, рідний ти, стаєш чужинцем…
"Тут жити як, не за бугром —!"
Будь, брате, славним українцем,
А не знеславленим хохлом;
Прокинься, долею не грайся,
Тоді й твоє почує "Я",
Благословить земля Тараса –
Твоя земля, моя земля.
ЗУСТРІЧ (наче вкрала у мене щось)
…ось і зустріч… Наказую: вистій!,
А у мозок – чужая жона…
Не моя… не судилось… не вийшло…
Горло тисне уперта вина.
По краплиночках щастя збиратимеш,
Роси щастя…Ну як я не зміг-!
За тобою стіною стоятиме
Твій, ревнивий до тьми, чоловік.
Ні, ти будеш небесно-земною,
Хоч би як у житті не прийшлось!..
А при зустрічі – треба ж-! – зі мною,
Наче вкрала у мене щось.
Йй
ЙДЕМО З БАТЬКОМ ПО ГРИБИ (я у ліс дорогу знаю)
Після дощику в четвер,
Аж тепер, —
Розпогодилось якби, —
Йдемо з батьком по гриби.
У чоботах, бо роса…
А яка навкруг краса –
Не встигаю роздивиться:
Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…
— А якби не дощ, та зранку,
Татку, ми б тоді з тобою…
— Не вмивалися б росою!...
А які стоять дуби-
Біля них такі гриби
Йдуть до батька… до одного…
Та нічого, це нічого:
Не встигаю роздивиться!
Їм ожинки і суниці,
І складаю їх у склянку…
Ось ми вийшли на полянку –
Розступилися дуби…
В цьому лісі є гриби-!
Хоч малеченька лисичка!
Це, скажу, погана звичка:
Гратись в піжмурки зімною…
Заховайся ти зимою
Під берізоньку, ось ту;
І тоді я… не прийду!..
Там шукаю, й поміж трав:
Де, ну, де – і слід пропав!
Батько виручив на тому:
Синку, час би вже й додому!
Як додому— А гриби-
А у що— Нема куди…
Ліс, неначе розступився.
Не встигаю роздивиться:
Їм ожинки і суниці,
І складаю їх у склянку…
— Ось, я сам знайшов… — Поганку!...
Ну, додому, то додому –
Ані капельки утоми!
… Завтра п'ятниця у нас-
Якщо буде вільний час, —
Ви вже якось там, якби, —
Піду з вами по гриби,
Тільки в батька запитаю –
Я у ліс дорогу знаю.
Ии
ИДАРОПИ НІЧНОГО ЛІСУ (парубоцька ідилія)
…З побачення лечу…
Стежина бігла лісом,
Крізь поле йшла натруджена дорога,
Де місяцю дерева не в заваді
І можна зорі всі на небі зрахувати –
Я вибрав стежку:
Так додому ближче… та й цікавіше…
Вітер дерева обіймає, мов коханих,
Жагуче їм в гілки шепоче,
А ті лякливо тріпотять листками
Лагідне щось та муторно-тривожне,
Та хором всі слова,
Та всі слова — на вітер…
Дерева це забули – молоді,
Їм словом лагідним озвися,
Вони й повірять…
Спокійні трави, наче молодиці –
Не вірять залицянням диким,
Ще в пам'яті торішнє літо:
Тоді гула нестерпна спека,
Аж обрій плавився,
А вітер їм не давав живлющого дощу,
Сміявся – довго і протягло,-
І не такі слова, як зараз, кидав.
Шипшина на все життя убралась колючками,
Стара верба над ставом плаче,
Бо має дуже жалісливе серце,
Бо знає чим він диха – вітер…
Стежина далі мчить; навколо неї,
Як ліхтарі по місту, маленькі світлячки…
Торкнусь лишень рукою ачи дмухну –
Неоновим злітають роєм навколо мене…
Я – великий!.. як планети навколо Сонця…
Аж вітер здивувався, стих на мить…
А дівчина кохана – красуня з дальнього села
Яка прекрасна!.. і така ж грайлива,
Що для розмов не вистачає ні слів, ні духу…
Не знаю й досі чи кохає,
Чи просто так, від нічого робити,
Виходить на побачення.
Невже не бачить і невже не відчуває,
Що серце квітом зайнялося,
Що вітром, ні, для неї я не буду,
Вона шипшиною не стане,
І не стоятиме плакучою вербою
Її старенька мати над життя рікою,
Коли вона зі мною,
Коли вона з моїми
Свої на щастя рушники пов'яже.
Іі
ІДУ НА ТИ (перед своєї совісті Чорнобилем)
— Іду на Ти перед собою зробленим,
Перед сьогодні й перед вічністю – на Ти;
Перед своєї совісті чорнобилем,
Перед дорогами, що доля дала – йди!
Кого прославить хочеш своїм віршем-
— Народу, лиш йому, безсоння віще:
Не тим, кому найкраще, як найгірше.
Конкретика, діла!... Невдячний той народ,
Повір, йому тепер не до солодких од,
Це вже було, було: спочатку – сала,
А пісню — потім... Пісня ж – не звучала!
— Простіше треба мислити, простіше:
— Копійка на обід, копійка а не вірші.
— Простіше проростає в дебільніше!
— Життя таке: давуче та гливке...
Без хліба сало, знаю сам, яке...
— Іди на Ти перед собою зробленим,
І в пам'яті не будь духовно згорбленим.
Кого прославить хочеш— –Так нікого!
Борюсь талантом за збереження святого,
За націю правічну – українці,
Котру сьогодні топчеш на копійці.
— Це все – слова – слова – слова – слова...
— Слова живі; копійка – нежива!
Її
ЇЖАК-ПЕРШОКЛАСНИК (це вже, вибачте, чотири)
Це було, приблизно так:
Як на дріжджах, ріс Їжак;
Виріс десь у п'ять разів,
Бо все їв та їв, та їв;
Виріс, наче Дикобраз.
І в один прекрасний час
Захотів у перший клас.
Каже: "Якось не з руки
Вчиться там, де їжачки,
Ця малеча…В перший клас,
Де учився дикобраз!
Ось вам раз.
В школу на краю села
Мама сина повела:
Захотів малий Їжак,
А для мами – тільки так
Стрів учитель-Дикобраз:
"Зрозумійте, без образ,
Рано вам у перший клас;
Дикобразику ти мій,
Трішки вирости зумій!
Зрозумійте ці слова…
Захотілося…Бува…"
Ось вам два.
"Як же так, ну, як же так-!" —
Йде і плаче наш Їжак,
І почула ті слова
Прерозумная Сова,
Що все знати успіва…
І Сова сказала так:
"Ти Їжак чи не Їжак-!
І матуся, глянь, яка –
Все синочку потака…
Ще мале, щоб не з руки!
Йди, де вчаться їжачки!"
Ось вам три.
Вчиться в школі наш Їжак.
Вчиться добре – не так-сяк.
І чого ж тебе навчили-
Це вже, вибачте, чотири!
ЇЗДОВИЙ, ЇДА, КОНЯЧКА (херсонська економіка)
Пече, аж в серці коліки
Єднаються з образою
Херсонська економіка…
Яка— Таку й показую!
Кінь стогне аж, впирається,
Вже тягне віз безсило;
На возі – розлягається
Їздовий-здоровило.
"Давайте допоможемо –
Явління нездорове…
Ми піднялись, ми можемо:
Нехай поїсть… їздовий!.."
Складають все на возі,
А що там – ні жу-жу!
А кінь уже в знемозі,
Кінь гупнув на межу
Пече, аж в серці коліки
Єднаються з образою
Херсонська економіка…
Яка— Таку й показую!
Розумні наче голови –
Без клепки чи без толку:
Несуть їду – їздовому,
Конячці – посторомки…
Кк
КОЛИ ПОМИРАЛА ДУША (життя – тільки дати)
Коли помирала душа,
Народу набігло багато.
Зібралося, наче на свято,
Коли помирала душа.
Письменник, хто душу цю зрадив,
Талдичив під ніс уперто:
"Душа не вмира – безсмертна!",
Хоч вірить боявся в цю правду.
Боявся, бо так запродався,
Вернути якби йому душу,
Мотузку шукав би – й на грушу,
Не в Раду Верховну подався б.
Галопом газета промчала –
Нажива в очах щохвилинна;
Надривно ридала картина –
Це скрипка їй правду сказала.
А в цих вже столи розпростерті…
А ось, з міністерства культури,
Аж весь просвітився: "В натуре,
Дадим три фольклорных концерта!"
Коли помирала душа,
Народу набігло багато…
…Невже все життя – тільки дати
Коли помирала душа-!
КРЕДО (не хто, а що стояло за тобою)
Моє безсоння працюватиме на Завтра,
Від правди невідходячи ні кроку.
Нас оберемками купляє долар-зайда-
Кричать Месії в захваті: "Нівроку!"
Я – не Месія. Я– Поет:
Душі нестримно-чесний лет
І непродажність – ось портрет.
Майбутнє виставить-таки рахунок:
Не хто, а що стояло за тобою;
Куди завів тебе нікчемний Шлунок,
Оскотинивши націю собою-!
– Росте на краще наш Херсон…-
Затріпотіла преса в унісон.
– Чи продається: магазини, дачи-..
Невже страшне болото та не бачиш-
Не бачиш: душі пожирає те болото-
З народом і з майбутнім не пробачу,
Месії, вам цю камуфляжну позолоту!
Я – не Месія. я – Поет.
Що хоче тут повірити у Завтра,
Де річпорти Вкраїну продають,
Працюючи на Турцію та Захід.
– Банкіре якщо зможеш дорости,
Я підожду; заходьте, друзі!
Лл
ЛОГІЧНА ЛЮБОВ (нелогічно!)
"Пропонуєте рай в курені,
Без оглядки на примхи погоди-..
Обійдуся. Ви дайте мені
Дім, машину, відносну свободу.
Чоловік-.. Щоб не дуже старий
Та багатий, та родичі знатні.
Не ревнивий романтик – такий,
Щоб до себе його прив'язати…
Та забудьте те слово – любов –
У поетів про слово читайте…"
…Влітку якось по скверику йшов,
І зустрілися: — Здрастуй! – Сідайте! –
Ти – красива, та інша: — Зажди! –
М'яч від сина весело скаче:
— Як життя— – Я сама. Назавжди! –
Нелогічно, неправильно… Плачеш…
ЛЮДИ-ШЛУНКИ (копійка шрами залишає)
Болото нас засмокче поступово.
Спочатку – слово. Зникне віще слово,
А там, гляди, засмокчеться й душа –
Й не до моралі вже, й не до вірша. Ша!
— Що завтра— Завтра – завтра, їстоньки сьогодні! —
Постали привиди з безодні,
Страшні потвори – люди-шлунки.
І методично – телепузиків повтори –
Вбивають наші души ці потвори.
Цинізм уже дійшов, дійшов до грації –
Що скажемо на божій атестації-
— Привіт, яничари! На Януса чари
Піддалися, дітки-... А хто ви— А звідки-
— В Херсоні внуки – судді їхні й свідки.
На свій безмежний шлунок
Сопів з усіх форсунок!
Що внукам залишив— Болото!
Душа не вийшла на роботу.
— Сьогодні – це сьогодні: завтра чим засвітить-!
Чорнобилем душевним час нас мітить.
— Яке там завтра – виживи в сьогодні! –
Ті ж люди – шлунки, привиди з безодні.
Сюди –
Копійка шрами залишає – не сліди
Херсон –
Який нещадний бездуховності бетон!
Мм
МАГАНСЬКИЙ ТАЛІСМАН (ціна його не в золоті)
Лікарю-терапевту поліклініки Херсонського Бавовняного Комбінату
Федору Тимофійовичу Магану присвячую
1.
Ціна його не в золоті –
Відношення побожне:
Хіба грошима молодість
Вимірювати можна-
2.
Вже й "лазаря" приструнила
Стрімка наука наша –
Вслухається медтрубкою:
— Так, синку, чути краще!
Злинял'а, м'ята, паяна,
До сивизни затерта…
"Посол моєї пам'яті,
Мій талісман безсмертний!
3.
А й досі совість палить,
По тілу б'є ознобом
За відступ наш крізь плавні
З боями під Херсоном.
Ми, звісно, повернулися –
Розбіглися заброди…
По Кулика, по вулиці,
В усмішках люди ходять;
Життя вирує весело
Живим таврійським степом –
Живем такими веснами,
Що аж на серці тепло.
4.
Було, війна, калічило,
Несло нещадним смерчем.
І в мене, ось, посвідчення –
Подряпина під серцем.
Триклята точно мітила,
Нависла чорним круком –
Салютами та мітингом
Скінчилось би… Медтрубка…
Злиняла, м'ята, паяна,
До сивизни затерта –
Посол моєї пам'яті,
Мій талісман безсмертний"
5.
Мій лікарю, я гордий,
Що в мене "все в порядку",
Що серце моє "в нормі",
Не підведу вас, батьку!
МАМИНА ЛЮБОВ (я їду до сина!)
Я про ту незбагненну, що в мами –
Математика на кілограми...
Ти послухай, сьогодні послухай!
Що ті спеки-дощі-завірюхи —
До ракети з мішком за плечима...
Наплювати! Вона — щаслива:
— Зрозумійте, я їду до сина!
У вагоні музичне ретро
Заколисує кілометри.
Спить мішок... Й це вам, тітко, під силу-
— Зрозумійте, я їду до сина!
Вчений сину, помнож кілограми
На дорогу... Любов'ю до мами
Найчерствіше наповниться серце —
Ой, не пізно б усе це...
"Надривалась...возила-носила..." —
Сльози пізні в очах у сина.
МАМИНА ПІСНЯ (уривки з поеми)
1.
…А світ починався
Тремтливо, казково…
А світ починала
Її, колискова…
А серце – ой, мамо! –
Не серце – тривоги:
— Ждуть сина дороги;
Ось виросте й піде
У світ, у широкий…-
Тобі якби, світе,
Святий цей неспокій,
Цей, мамин,
Лиш цей.
2.
— Разочком, дитино!..
Аж світиться мати
І птахою лине.
І світ цей святковий –
Для матері й сина.
Звучить колискова –
Співа Україна.
І вікна, як вічність,
(Прозоро, аж слізно),
Вдивляються вікна
У мамину пісню.
3.
…А сонце швидко,
З розгону — "дзе-е-ень!"
Промінням в шибку:
— Вставайте, де-е-ень!
Жнива… Піднявся
До сонця я:
Червоним вальсом
Звучить зоря…
…А мати скорше
Готовить їжу:
Її, молодший,
У поле їде;
Пшеничне рясно
Заколосило;
А поле: "Здрастуй!"
Зустріне сина;
Зове та будить,
І колосково…
Це, мамо, в люди
Йде колискова.
4.
А мамина пісня –
Землі колискова;
Якщо ти не прісно
Живеш – колосково;
Якщо ти у світлій
І славній роботі;
Бо мамина пісня –
Який ти і хто ти;
Вирує в заводі,
Колоситься в полі
Мамина пісня –
Синівська доля.
5.
Не пише кохана –
Не спиться, не сниться…
До скла, як до рани,
Припала синиця.
"Синичко,я вірю
В прикмети чекання…"
На стіни, на білі,
Вбіг зайчик рум'яний.
То сонце привіт свій
Мені шле, солдату:
"Я – звідти, я – звідти,
Від хати, від хати,
Де все найрідніше,
Де батько та мати;
Де трави – і ті вже! –
Навчились чекати…
Як служба-.." — Нівроку!..
Підйом – ну коли вже-! –
Днювального кроки
Гарматять по тиші…
"Солдате, кого ти
Чекав тут найбільше
В тремтливих рядочках
Листа-телеграми-..
Дівчину, напевне-.."
— Ні,все-таки, маму…
"Підйо-о-ом!!!" — і додолу
Думки невійськові;
А вдома, а вдома –
Світанки казкові;
Жаданні стрічання;
Черешні у лісі…
Я вас захищаю:
Ви – мамина пісня!
6.
— Я твій, мирна доле,
І я — уже в рейсі…
"до-дому, до-дому!.." —
Колеса по рельсах…
Ще їхать та їхать –
Та що там! – я вдома;
Де мамина втіха,
До болю знайома;
Де батько та сестри;
Розмови до ранку…
— А як ти-.. — А де ти-..
— А мого Іванка-..
— Не бачились, тітко;
Служить непогано;
Сюди мене тільки
Тягнуло… — А гарно
У тім Підмосков'ї-
— А є там озера-..
А мати привітно:
— Застигне вечеря…
…Приїду — День добрий! –
Нагряну неждано;
Безмовно за обрій
Вдивляюся в далі…
Зупинка. Розлука
Гряде на пероні.
Запрошую друга
До себе… Погони
Збратали навік нас,
На повнім серйозі!..
…Дощинки на вікнах –
Скупі наші сльози;
Засмучені лиця,
Гарячі обійми…
Уже й провідниця,
Та так мелодійно:
— Синочки, рушаєм!..
Глядіть, щоб не пізно! –
До нас чи про пісню,
Про мамину пісню-..
7.
Живу тепер в місті,
Де гул хороводить:
Під вранішні "Вісті"
Встаю на роботу;
Приходжу під вечір –
Стрічає дружина
Та крик молодечий
Розумника-сина;
Танцює кімната
Від нашого гику;
"Дурієте разом –
Малий та великий!.."
А потім над сином
Дрімота нависне.
Дружина щаслива
Співатиме пісню;
І буде літати
Син в сонному мареві…
Дружину спитайте
Про пісню,
Про мамину.
МЕСІЯ (в безсовісні кишені)
Це місто – монстр. З'їдає душу:
Не обійма – в обіймах душе.
...Тут народився, — рідний, кажуть, дим,-
Порівняно ще досить молодим
Прийшов на рідне попелище.
Були міста й місця повище,
Але рідніших, точно, не було.
Спочатку – слово. А до слова
Херсон прикрасила будова.
За тим небачені традиції! –
На місто впали інвестиції.
— Мій занедбаний світлий краю,
Тобі розквітнути бажаю!
— І вже роблю – робить як знаю!
А що місцеві— Влада – рада:
Клює "верховна" дика правда;
Геть розваляли, — нижче й вище, —
На підприємствах вітер свище;
Прийшов на рідне попелище,
Як фенікс – птах, немов Месія;
Щоб відродилася надія,
Зерном – грошима в місто сіяв.
В липкі херсонські падало воно,
В безсовісні кишені падало зерно.
МЕТАМОРФОЗИ (з останніх сил під гору!)
1.
Ти ж бачив: озеро цвіло –
Ні, не лілеями, а гниллю.
Уже не било джерело,
На що вже очерет – загинув.
Не розцвітало, а цвіло
І заривалося намулом.
Воно було і не було,
Воно не є, воно в минулім.
2.
Ти ж бачив: річечка текла
Нестримна, хоч і мілководна.
А невгамовність джерела,
А тяга до життя голодна!
До неї стежечки вели –
Текла з останніх сил під гору…
І люди йшли до неї, йшли
З своїми радощами й горем.
3.
Яким би ти в житті не був,
Які б не покривав висоти,
Переминаючи судьбу,
Вертай до власної особи.
Вертай, щоб у майбутнє йти,
А не пишатися собою:
Життя – це поклик до мети;
І не прощатиме застою!
МЕТАМОРФОЗИ СТЕЖОК (йде куди душа світати)
Якщо вийдеш на дорогу, —
Асфальтовану, широку, —
Йди по ній до свого щастя,
До мети, до себе йди;
Не забудь стежок від хати,
Де тебе чекає мати,
Йде куди душа світати.
Без стежок отих, дитинних,
Знай: дорога — лиш підмога;
Асфальтована, широка;
Відчуваєш — нежива.
— Що асфальт— На ноги легше;
Як і всі – ідеш в потоці;
— Пам'ятають нас — стежки!
Пам‘ятають і шанують
Неповторного лелеку.
Ось ти, вийшов на дорогу —
Дякуй сонячним стежкам.
Не забудь стежок від хати,
Без яких тебе не знати,
Йшла куди душа світати,
Де тебе чекала мати.
Дорога стелиться віками,
Живемо ж — самостійними стежками.
Нн
НЕВЕРЮЛЮЖІ ПЕРЕГОНИ (йди не в працевлаштування!)
Якщо ти роботу втратив,
Йди у працевлаштування.
Те бюро — моє кохання:
Я туди — немов за парту.
— Добрий день! — прийшов. — Будь ласка!
Світ святковий, наче пасха:
Не життя — життя, а казка.
І така в очах турбота,
Що готовий все віддати,
Й пропонується робота
На "будь ласка", без зарплати.
— Не потрібно— Що поробиш…
— Ще на той сходіть заводик —
Сексуально аж заводить.
День у день: не тиждень — місяць;
Маршируєш, і на місці.
Якщо ти роботу втратив,
Йди не в працевлаштування.
— Добрий день! — прийшов. — Будь ласка!
— А-а, життя вам, наче казка! —
Спохватилася раптово:
— Ще сходіть у податкову!
Був я там, і знову тут:
— Нате справку — не верблюд!
НЕВЖЕ НЕ СОН ЦЕ— (сонце на крові)
Я –не співець верховних од
Оцим, каліфам на годину.
Є – Україна, є – народ,
Мої натхнення і вершини;
Правічна хатка край села,
До хатки зболена стежина,
І люди – сонця та тепла,
А скільки горя за плечима;
А скільки планів, скільки мрій –
Словес облудні хороводи…
О мій трудящий, рідний мій,
Жорстоко так обманутий народе,
Я, перш за все, твоя дитина,
Бо думки іншої нема,
Як та, де квітнеш, Україно,
Священна, світла, без ярма!
А що ж пророчать дні нові
Ті, у яких я оборонцем:
— Восходить сонце…
— На крові-..
— Ой, на крові!
— Невже не сон це-
НЕВЧАСНА СОВА (Шпак мав мислі – задні)
Якщо ти цю байку знаєш,
Повторяю не для тебе:
Прогуляйся по садочку
Чи майни в дрімуче місто;
Шпак в солісти проривався;
Намагання, звісно, зайві,
Але Шпак мав мислі — задні.
Пропонує себе Півню:
— Я, як ти, послухай, пію!
Розкудахкалися Кури:
– Це — культура! Ось культура!
— "Гав-гав!" — чуєте, Собака!
— "Му! Му!" — чуєте, Корова!
— Як зарохкаю Свинею!
Де не взялася Сова
І, ага, такі слова...
Якщо ти цю байку знаєш,
Повторю ще раз, для тебе:
Шпак в солісти не прорвався;
Намагання, звісно, зайві,
Але Шпак мав мислі — задні;
Чи в житті так не бува-
— А його, Шпака, слова-!
— Ач, прокинулась — Сова...
Оо
ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ (перезимую!)
Осінь в дозорі:
Світить – не гріє
Ти – моє горе,
Ти – моя мрія
Листя додолу
Пада й зелене
Ти – моя доля,
Але – без мене
Бабине літо
Сіті снувало
Пізні привіти
Щастя шукали
Осінь прощальна
Сплакує тихо
Ти – моя давня,
Але – не втіха
Білим дерева
Іній гаптує
Перезимуємо-..
Перезимую!..
ОСКОЛКИ СЕРЦЯ (падають на землю!)
Степ. Україна. Сонце так,
Неначе вперше бачить землю древню
Літає-тане жайвір-птах,
Гасає-гасне в небесах –
Осколки серця падають на землю
Поете, як ти, не зачах-
Очима вкотре всвердлюєшся в стелю
Літаєш-танеш, жайвір-птах,
Гасаєш-гаснеш в небесах…
— Осколки серця падають на землю!
ОСТАННІЙ УРОК (совість на тимчасовість)
Був поет, в поета — совість,
Був глашатаєм народним:
Відігрітися до нього
Душі йшли людські холодні.
— А тепер я відпочину! —
Написав десятки книг
І привладнився, як зник.
Був і там прапороносцем,
Навіть прапором: чинуші,
Славним іменем прикрившись,
Витворяли що хотіли.
— Мабуть, з ними заодно…
— Долі світле полотно
Кинув сам під часу поїзд...
Відпочинок то чи зрада
Ремесла свого й народу
Був поет; в поета совість
Перейшла у тимчасовість.
А тепер він відпочине!
Та наб'є продажний шлунок;
Але виставить рахунок
Совість — зведений курок.
П'ять хвилин, для покаяння,
Дай останній свій урок.
Пп
ПЕРЕРОДЖЕННЯ (привладнили Тебе до мілини!)
Надія! Велетень! Месія! – а вони
Привладнили Тебе до мілини.
Ім'я Твоє, воістинно велике,
Аморфним стало та чужим, безликим:
Ввійшов, благословенний, в мілину!
Хіба на думці у болота
Душі глибокої робота-
— Своїм онукам що— — Все вигідно робити!
— Розквітнуть мріяв— – Вийшло: зацвісти!
— Як стане діда їм не вигідно любити,
Їм наплювать що дід той будеш ти.
— Піднявся. Значиться – талант!
— В житті моєму – емігрант..
— Та й не такий вже він і гранд!
Душа, зміліла так твоя душа –
Не зачерпну й рядком вірша.
Ішов до джерела, до пракоріння,
І не дійшов до власного прозріння –
Ввійшов, благословенний, в мілину!
Уже ввійшов. Уже – не поверну.
Духовність.. Ой! Гегемонічний клас
Працює на базар та унітаз.
Временних літ сучасних повість:
В костюмі світлім чорна совість.
ПІДСНІЖНИК (написано в 1971-ому році)
Із-під снігу, і так називається…
Крізь сніги зледенілі, крізь лютневе виття
Пробива-пробива-пробиваюся
До життя.
Буду. Вірте. Уже – починаюся
Словом чесним та тихим, пагінцями ідей
Пробива-пробива-пробиваюся
До людей.
ПОВЕРНЕННЯ (…і внучатий лелека; 1977р. написання)
1.
Таке вже випало на вік,
Що, виникаючи з доріг,
Лиш біля цього дому
Скидаєш втому.
А як радіє дім!
Аж море сонця в нім!
І забува розлуки,
І тисне руки.
2.
Пам'ятаєш: малими
У левадній малині
Біля нашого ставу…
Що, дорослими стали-!
А так хочеться в пам'ять
На хвилиночках падать.
3.
Ми дитинства пралісу
Припіднімем завісу:
Гомінкі, як синиці,
Виринають суниці;
З ними, глянь, подружили
Синьоокі ожини;
І смішний боровик
В кошик радісно – плиг!;
І вечірня заграва
Теплу пісню заграла –
Також на віддалі,
Та частіше навідує.
4.
"Підійди, підступися…" —
Зашепоче пшениця
Свіжим голосом серпня,
Аж торкається серця.
Забродило колоссям
Жовте море колгоспне,
Як роками… Перепелята,
Цим лиш дай розпитати,
Точно наші сусідки:
— А надовго— – А звідки-
5.
Вечір блудний щоднини
Загляда у шибчини
Того щастя хатини
Біля шипшини…
Знов і знов
Ходить маминим сном
І земля ця вродлива,
Котра нас народила,
І що приютила,
Далека,
І внучатий лелека.
ПОЕТ (будь цій книжці відповідник)
Коли вдалось видать книжку
Поетичну; рими вдалі,
Про любов оригінально,
Зримі описи природні;
Знай: поезія — це сонце,
Що в крові твоїй гарячій;
Сонце, так, але не м'ячик.
Полювать почнуть на тебе.
Головне — щоб зацікавив.
Надрукують, знівелюють,
І чиновників приставлять.
— Завтра — зустріч: це — не треба!
— Про народ — про владу, значить…
— Напиши на роковини...
Ти ж — один. Один — і Всесвіт.
Всесвіт — в серці нерозміннім.
Якщо вдалось видать книжку,
Будь цій книжці відповідник.
Знай: поезія — це сонце,
Що в крові твоїй гарячій;
Сонце, так, але на м'ячик;
Сонце, світить що крізь серце
Коли це в собі відчуєш,
Лиш тоді кажи: поет я.
ПОМИНАЛЬНЕ ВЕСІЛЛЯ (годували кабанця!)
Якщо ти на тім весіллі
Не бував, — о, ти везучий! ,
Не весілля то – поминки
По поетовій душі.
Одруживсь поет на владі;
Всі, рідня-сусіди, раді;
А поет — вже не поет.
Одруживсь. Пристав у прийми.
Владну підлість сито хвалить.
Як, поглянь, в копійку дише,
Як плює на "той" народ.
— Ось , писав... — Читай що пише!
— Він — це він: глашатай вічний...
— Тимчасовим клерком став!
Перетворення такого
Світ не бачив... Так, гидкого!..
Якщо ти на тім весіллі,
Ти пропащий чоловік.
Одруживсь поет на владі;
Як чиновники — е-ех-х! — раді:
Не потрібно жить по правді,
І поет — вже не поет.
— Ну, дописуй, до кінця...
— Годували кабанця!
ПРАВДА ПРО ПРАВДУ (а не вкрадена та правда-)
Якщо це борець за правду…
Що-! Газети так писали,
Телебачення казало,
Говорив так сам про себе…
Підійди до правди ближче,
Роздивися чесним оком,
Розпитай в людей про неї.
Це вона-! — …до неба дачка,
Хатка-терем, три машини
На манюсіньку зарплату-..
Чи не вкрадена та правда-
— В кого вкрадена-! В народу,
Кому він так ревно служить…
— Обманулася в довірі!
Правда та вже душу з'їла,
Заросла забудь-травою.
"Якщо це борець за правду,
Він не житиме брехнею!"
Підійди до правди ближче,
Близько-близько, очі в очі:
Не читай гнилі газети,
Не влізай у телевізор.
Аж ярмом народним стала
Правда та. Брехня чи правда-!
Рр
РАНОК-ВЕЧІР (несемо себе у вечір)
Якщо ти устав до сонця,
То тебе зустріне ранок.
Ранок — дня твого початок,
Танець з виходом у день.
Люди, ми від ранку йдемо;
Несемо себе у вечір,
У майбутнє — в інший ранок.
Ось, пройшов — за ним дорога;
Цей — кручена стежка в'ється;
Що із того правильніше,
Ранок завтрашній розкаже.
Ранок — юна невгамовність;
Вечір мудрий, як людина,
Що життя прожила довге.
Діалектика природи
Незалежна від породи.
Якщо ти піднявсь до сонця
День твій сонячним хай стане.
Люди, ми від ранку йдемо;
Несемо себе у вечір,
Щоб той вечір став прекрасним,
Щоб краса дійшла до ранку.
Нас нестане... Юний ранок
Вперто йтиме в мудрий вечір.
РЕВІЗІЯ (а вони тебе розсудять – "Я" твої)
Якщо ти ввійдеш у славу,
Розбуди в собі уяву,
По житті пройди своєму,
Повернувшись у сьогодні,
Сам з собою ти зустрінься:
І вони тебе розсудять,
"Я" твої – з учора й з нині.
Як життя прожив єдине-
Глянь-но, вигляни з-під маски!
Жив чи підло прикидався-
Як нестане, скажуть як!
— Уявляю: "я" зустрілись,
Пораділи, тиснуть руки…
— Чи колишнє б'є по морді-
Завтра виставить рахунок
Як душа співала… Шлунок!!!
Якщо ти ввійдеш у славу,
Не буди в собі уяву –
Не зустрінься сам з собою!
Стануть "я" твої до бою
Не з собою, а з тобою,
"Я" твої тебе й уб'ють…
Ходять-ходять по реанімаційній палаті
Ревізійні "Я" мої прокляті…
Сс
СТАВКА-1 (ставив на зеро!)
На краю рідного відродження
Розпочалося твоє сходження:
З відверто – чесних інвестицій.
Без врахування тих гнилих традицій.
На виробництво ставив, на зеро!
Душа— Яка там з неї вигода, з душі:
Душа стояла боса на межі
Людської долі швидкоплинність
Не повертав ти на первинність,
Хоч подавав первинний голос.
А жити тут не вміють за когось.
— Той голос заглушити не могли...
— Як звідусіль горлали "Слава!",
Не прислухався – чулось "Сала!".
І стрімголов рвонули до нуля
На шлунок власний, на кишені для.
Не краю рідного відродження –
Менталітетом вбили сходження.
На виробництво ставив, на зеро!
В асфальт душі не висівав зерно,
Про те й не думав ("А, нехай..."),
І непоганий наче урожай.
— Месія— Ні! Лихвар не був Месія:
В асфальт душі зерна не сіяв.
Ставка-2 (тебе привладнили, Месіє!)
"Не краю рідного відродження-
Менталітетом вбили сходження."
Радійте, дітки: наші тато
В народні записались депутати.
Не поскупивсь копійку дати.
– Тебе привладнили, Месіє!
– Та хто посміє— – Та посміли!
Душа твоя – з кишені вийми!–
Змарніла йде до влади в прийми.
З руки банкірської – оце твоя робота!–
Інвестиційно розростається болото.
– Як міст без річки: й назву загубив
– Та що йому до наших бідних нив
Й заводів наших – дивиться з копійки!
…А на болоті рідно вишня розцвіла.
"Не краю рідного відродження –
Менталітетом вбили сходження!"
Не поскупивсь копійку дати.
Спадає сон-грязюка з підошов:
Бо не сягнув свого життя основ;
Ти не до вишні, ти в болото йшов.
…Пройде усе… Не все сліди залише…
Запише вічність кольори слідів.
СИНІ, АЖ ГОСТРІ… (вибач неправду…)
Сині, аж гострі, очі;
Погляд – у серце ніж…
Бачить тебе не хочу –
Пишеться вірш.
Юне таке, зелене,
Наче роса на траві…
Заміж іде не за мене –
Пишеться вірш.
Будуть – сім'я, турботи…
Хто— Хто завгодно – не я!
Так, у житті його ти,
В вірші моєму – моя.
Очі, напишу, сині;
Погляд – щоб не зачах.
Вибач неправду: сина
Мого несеш на руках.
СТРИПТИЗ ПО-ХЕРСОНСЬКИ-1 (зачовгана вторинність)
Історія тоді лиш має значення,
Коли майбутнє є її тлумаченням.
Як довго ця, — з життя, не із підручника, —
Крамольна м'яла мене думка, мучила:
Губернії столиця – наш Херсон;
Повіти – Миколаїв та Одеса;
Бо так було потрібно стратегічно.
А у житті ніщо не вічне.
Коли гули вітри зустрічні, —
І в цьому також певний є резон, —
На них не йшов, їх обминав Херсон.
— Як розмовляти – так чи в телефон...
— Одеса, ось первинність, не Херсон!
— Що може він, вторинній твій Херсон-
Де бережуть, як дівчина невинність,
(До економіки, культури, школи),
Зі слів чужих зачовгану вторинність,
З якої де не випустять ніколи.
Губернії столиця – не Херсон!
Якби зустрітись довелося нам
З отими: "Гроші – вченим дикунам,
І як ті гроші розкрадаються – дивися!.."
Окремі факти— Стоп, уже – традиції,
Куди і ти вкладаєш інвестиції.
СТРИПТИЗ ПО-ХЕРСОНСЬКИ-2 (заробітчани чи сини-)
"Історія тоді лише має значення,
Коли майбутнє є її тлумаченням,
Як довго ця, — з життя, не із підручника,-
Крамольна думка м'яла мене, мучила".
Стриптиз в театрі обласному.
Коли зухвало топчуть святості основи.
Прошу, не треба про талант гучні промови.
Запитуй прямо: хто вони –
Заробітчани чи сини-!
Що вибрали: народно-рідну долю
Чи вже й себе розмінюють на долар-!
– Театр— Театр тоді стояв на роздоріжжі…
– Він, взагалі, державна установа…
– Де нижче пояса – основа!
Міняли бочку. А, й давно,
Міняти треба в ній вино.
"Історія тоді лиш має значення,
Коли майбутнє є її тлумаченням"
Стриптиз в театрі обласному!
…Післябуфетна публіка… Стограмові розмови…
Інтелектуальні заробітки установи…
Копійка, й тільки, – зверху йде чи знизу…
…У стіл ховаю вимучену п'єсу –
Не хочу буть продовженням стриптизу.
Тт
ТИ БОЛИ… (не смій не боліти!..)
Ти боли, моє серце, тривогами світу,
Щоб, на тебе зіпершись, планета розквітла;
Щоб зловісно над світом громи не гули;
Ти боли, моє серце, боли.
Ти боли, моє серце, незнаючи втоми,
І мандрівками в даль, і вертанням додому;
Колосками пшениці, що в долю вросли,
Ти боли, моє серце, боли.
Ти боли, моє серце, не смій не боліти –
Чорноти так багато на білому світі;
Хай боління твоє та й не знає кінця,
Бо тримається світ на болючих серцях.
Уу
УКРАЇНСЬКА ЯРМАРКОВА ПОЕМА (Географічний детектив)
Хто все з'їв-
Хто-хто — Львів…
Чому Львів-
Бо хотів.
Львів не їв!
Звідки-
З Хуста…
Глянь же: пусто!
Все-все виїв,
А не Київ— Хто й'го, Хусте,
Сюди пусте-
Як дивиться:
Він – столиця!..
Чуєш дзвін-
Чую. Він!
А Вінниця,
А Вінниця!..
Аж в обличчі
Міниться:
Ні! Не Львів!
Львів не їв!
Друже Львове,
Скажи слово…
Хай би м'я
Шлях трафив,
Якщо я
Вас грабив!!!
Х-хо-оп-п! —
Конотоп
Напружив лоб,
Сказати щоб!..
Сказати-
З Конотопу-
Чекати
До потопу!
Але ж дума –
Чути в Сумах.
А Полтава…
Що Полтава-
Величава,
Наче пава:
Я не брала!
А Лубни-..
Не вини –
Не вони…
А не Москва-!
Та це – скандал,-
Київ сказав,-
І міжнародний!..
Ти що городиш-!
То ж Полтава…
Що Полтава-
Замовчала,
Як пропала!
А Хортиця,
А Хортиця –
Хороводиться,
Хорохориться…
Ач-ач яка –
Тне гопака…
Цій все всерівно!!!
Сказав хто-
Рівно.
А поруч – Львів-
То хто все з'їв-
Ні, хто ж все з'їв-!
А що казати— –
Шумлять Карпати;
Де він тепер— –
Грозить Дністер;
Це – не добро! –
Гуде Дніпро:
Ану,Дунай,
Давай узнай –
Я підожду…
Біжу,біжу!!! –
І – за кордон…
Проснувсь Херсон...
Піднявсь Херсон,
Бо Лепетиха
Не зовсім тихо
Йшла до Каховки.
Йшла так,без толку,
Аби ходити…
А що робити-
І цій всерівно! –
Сказало Рівно.
Ще треті півні
Не будили
Степ та Південь;
І Берислав
Ще спав;
А Білозерка
Взяла люстерко:
Я,правда,гарна-!
Я гарна-гарна,
Як дівка Ганна
З гуцульського
Косова-..
Просимо-просимо,
Ласкаво просимо,
На весілля просимо,
На весілля,
На застілля!!! –
Заміж виходить кирпата…
Яка кирпата,
Там їх багато-
Тобі не всерівно-! –
Вступилось Рівно.
На весілля,
На застілля…
Подарую рукоділля…
Звідки-
З Хуста.
Та ще й хустку!..
…І крізь сон
Сказав Херсон:
Я – сервіз
На сто персон!..
Каховку також
Узяти міг би –
Каховка гралась
В Таврійські Ігри;
Ще треті півні
Не будили
Степ та Південь;
І прикочу кавуни…
А Полтава,
Й ті ж Лубни,
Сімферополь,
Чернівці-..
Слава йде в усі кінці
Небагатослівна…
Севастополь,
Рівно-..
Дівка Ганна,
Дійсно,гарна! –
Визнав компанійський
Кам'янець-Подільський.
А Хортиця…
Що Хортиця-
Хороводиться,
Хорохориться;
Ач-ач яка –
Тне гопака!
…Летить Хортиця –
Їсти хочеться:
Переллю дорогу
Дніпром,
Хай віддячать мені
Добром!
Лети-лети-лети –
Мало в Карпатах води-!
Ласкаво просимо!
Ласкаво просимо!
До Косова-
До Косова!
На весілля!
На застілля!
Поздоровить
Молодого й молоду!
Ви прийдете-..
Я-.. Прийду!
Каховку також
Узяти міг би –
Каховка гралась
В Таврійські Ігри…
А сказати
Пару слів
Хто хотів-
Хто-хто – Львів.
Чому Львів-
Бо хотів!
Друже Львове,
Тобі слово…
Говорити
Буде Львів!
То хто все з'їв-
Ні, хто ж все з'їв-!
УРОК ВИХОВАННЯ (здоров'я – річ серйозна!..)
Якщо ти ввійдеш в автобус
І побачиш що бабуся,
Підшукавши собі місце,
Намагається присісти,
Штурхони її з розгону;
Щоб летіла по салону,
Як ворона через поле.
Сам тим часом, — та швиденько!, —
Як нічого не бувало,
Сядь й дивися на погоду,
Наче там щось є цікаве.
— Скільки жити їй, бабусі-
— Років п'ять… — Дамо всі десять!
А тобі-.. — Мені-! Багато...
— То ж потрібно, щоб на старість,
Як захочеш ти присісти,
Якщо ти ввійдеш в автобус,
А якась нахабка з юних
Штурхоне тебе з розгону;
Устояв би, не упав би,
Не літав би по салону,
Як ворона через поле.
— О, здоров'я — річ серйозна.
— Бережи його сьогодні.
Фф
ФОРМУЛА СВІТЛА (завдяки й моєму світлу)
Якщо ти попав у темінь,
Про що згадуєш— Про світло.
Про миттєву зірку з неба
Чи про теплу хату-свічку.
Завдяки чужому світлу
На свою виходиш стежку,
На свою – і це важливо.
Маяки вночі, як сонце,
Навіть більше – засвітитись
І тебе вони сподвигнуть;
А не світиш — не живеш.
— Хата-свічка, що це— — Мати
Підійшла до немовляти…
— А твоє, людини, світло-!
Світло-.. Так. А не пожежа,
Не зірок лякливий проблиск
Якщо ти попав у темінь,
Присвіти цим идаропом.
Завдяки й моєму світлу
На свою виходиш стежку;
На свою; я – слід для тебе;
Будь собою, рідним будь.
Світло йтиме дітям, внукам —
Сонячнітиме життя.
Хх
ХАЛТУРА (гопки тут, а не початки)
Якщо ти мене спитаєш
Де я жив, скажу — в пустелі;
Напишу портрет з натури
Української культури.
— Мій, в трьохтисячнім, нащадку,
Що досліджуєш— — Культуру...
— А що бачиш тут— — Халтуру!
Може, яловий чиновник
Написав щось, з міністерства,
Та, ого, первинно-творче,
В сто відсотків українське-
— Міністерство на культурі —
Безкультурне міністерство!
— Де сучасність-...Як не жили!..
Де-! Між ними — барикади,
Шароварністю сповиті...
Якщо ти мене спитаєш:
Ось, бери, душа у спадок.
Мій, в трьохтисячнім, нащадку,
Що досліджуєш— — Культуру...
А що бачиш тут— — Халтуру!
Гопки тут, а не початки...
"Червона рута", — більше ста пародій,
А вижила вона — "Червона рута".
ХВАЛЕНИЙ БОРЩ (квадратура любові)
Як народ вони наш люблять!
Їдь в Херсон, візьми газети:
Все для рідного, для нього;
А страждають, ой!, сердешні.
— Добрий день! — я в "Херсонгазі" —
Заховалися. Не зразу
І знайдеш. Знайшов. Заходжу.
Кабінет – півсотні шість
Метрів – творчості свободу!
На прийомі ж – десь так шість
Та три тисячі народу.
— Скільки можно це терпіти!
— Бабцю винесіть — ще диха…
— Глянь, проходить їхня пиха!
Квадратуру цю любові
Влада ще не оцінила,
Як народ вони наш люблять —
Платонічно, візуально…
— Добрий день! — я в "Херсонгазі".
Написать— Куди— Прославлю,
Я їм пам'ятник поставлю
За любов цю до народу!
…Коли підеш на вибори,
Хвалений борщ не вибери.
ХЕРСОН (по совісті прочовгав мегаполіс)
— Ваше діло – середина! –
Так сказала нам Сардина.
...Херсон... Немов по рельсах поїзд,
По совісті прочовгав мегаполіс.
Ховалась суть у сутінках душі.
Та й зрозуміло: хлопці ці
Лиш виконавці – не творці.
А так – нічого, так, ага, хороші
Та люблять, дуже люблять гроші,
Вони... І не такі – глибокі долі! –
Топилися в херсонському подолі.
— В чиєсь, в чуже, від себе утікаємо!
— За нас живуть – ми тільки вживаємо!
— Культуру ж іграми таврійськими вмиваємо!
Копійку кинуть, – їж, гризи, і тільки, —
І, чуєш, не висовуйся з копійки;
...Херсон... Немов по рельсах поїзд,
По совісті прочовгав мегаполіс.
Сховалась суть у сутінках душі.
Глянь: в'ються долі; в'ються, як вужі;
Собі сам не простиш спустошення душі
В житті скороминучім на межі.
Хоч доторкнись моїх безсонь
Та білим світом не херсонь!
ХЕРСОНЩИНА (людьми осонцена моя Херсонщина)
"— Незгорблено та неспоганено
В тисячоліття целофанове..."
— Лизанням заволочена
Твоя Херсонщина!
— Не все так погано у рідному домі..."
...Прикрилися фразами давні знайомі,
Котрі у фагорі. Точніше – в оскомі.
В іудиному звоні серебра
Деруть нещадно на своє "ура!",
І бездуховно, що для нації
Чорнобильської гірше радіації.
— Люби – з ненависті! – Херсонщину!
— Оцю, лизанням заволочену-
— Якщо ти дійсно хочеш їй добра!
Незгорблено та неспоганено
В тисячоліття целофанове...
— Людьми осонцена
Моя Херсонщина!
— Чому ж так погано у рідному долі-...
— Бо слуги ті , у кого на прийомі,
В душевному нестерпному обломі,
Ще більшому, як при обкомі..."
Дружити з тим і внукам не вели,
Хто жде від тебе тільки похвали.
ЧОРНА СПІЛКА (як Зозуля Півню рада!)
Коли ти про них почуєш,
Не дивуйся — наші в моді:
Перший — бреше ще в газетку;
Другий — скінчиться відсидка.
Чорна спілка — перо й влада.
Як Зозуля Півню рада…
"Не у нас, — ти що-!, — неправда!"
Про чиновника Зозулю
Півень слав газетні оди —
Журналіст. Папір терпів це.
Розродивсь театр — вистава.
— Прославляє, аж витає!
— Аж смердить, так прославляє.
— Ой, летів би, та подалі!
Не літання, а лизання,
І таке його призвання.
Коли ти про них почуєш —
Не вони ідуть з тобою-!
Чорна спілка — перо й влада.
— Як Зозуля Півню рада…
— "Не у нас, — ти що-!, — неправда!"
— Мер колишній де— — Баланда!
Лижуть блюди лизоблюди,
Аж пищать по блюдах зуби.
Шш
ШКОЛА (як-не-як, то ж храм науки – школа)
Коли бачиш ти що школа
Ця старцює перед світом,
Помолись, немов на церкву:
Як-не-як, то ж храм науки —
Школа. Просить подаяння —
Йде копієчка остання
На твої майбутні злидні;
А під вечір — дискотека;
Фізкультурний клас працює;
І комп'ютери — в напрузі;
Та копієчка не в школу...
— На народні гроші хату
Звів директор — гарна хата!
— Чим не подіум — завгоспи-!
Вчаться дітки. А наука,
Ой, не дуже лізе в вуха,
Коли бачать вони школу,
Як двурушності фортецю —
Школу! Просить подання! —
На, мовляв, святі діяння;
Йде копієчка остання
На твої майбутні злидні.
— Школо рідна, чому бідна-бідна-
— Бо директору така потрібна!
Щщ
ЩЕРБАТИЙ ВИБІР (мигтіли між вогнів)
"Або парад, або партквиток на стіл! —
такою була перша реакція генсека
М. Горбачова на Чорнобильську трагедію.
1 травня 1986 рік. Українець
В. Щербицький виводить націю під радіацію."
Лиш наголос не так — Україна, —
І відчувається окраїна ,
А пам'ятаємо усі –
Колиска древньої Русі.
Ми підіймали тих вождів,
Котрі мигтіли між вогнів,
Як головешки, але не горіли.
З недавнього ще чуються слова,
Що ми — не ми, що все – Москва.
І "патріоти" й досі рвуть мости
До сьогоденної Москви.
— Почнемо з себе! – ви ж кричали,
Аж оселедці розвівали.
— Кричали, та не розпочали!
Давайте візьмемо за вимір
Щербицького злочинний вибір:
Чорнобиль, першотравень, партквиток
Та совісті принизливий виток.
Не підіймаймо тих вождів,
Котрі мигтять лиш між вогнів,
Як головешки; але не горять;
Й на ешафот ведуть народ.
То – партія, то – влада – не народ –
От-от!
Яя
ЯСИНУВАТА ("Я, сину, вата!..")
...Ясинувата...
Пітьма патлата
На місто впала;
Біля вокзала
Неон палає;
Хто зустрічає-..
Синочка — мати...
В селянській хаті
Столи накриті,
Поли помиті;
Село вже знає,
І все чекає:
"Яка щаслива —
Діждалась сина!"
...Пітьма патлата...
Забрала шахта
(Три роки) мужа;
Й сама нездужа;
І у тривозі:
"Не платять й досі..."
— Ти як тут, мамо-
— Що люди — маю...
Ми ж — не міністри!..
Тобі поїсти
Столи накриті;
Столи накриті,
Поли помиті...
...Дитинства миті
Спливли у сина:
"Ой, мамо, сива!..";
Обніме, стане:
"А не востаннє-.."
Світи забрали
(Хіба питали-)
Від хати й поля
На кращу долю —
Весь вік блукати...
А мати, мати —
Свята Марія!..
...Он, майоріє
Дитинства хата;
Дитинства хата —
Бросова хата —
Наче розплата!!!
— Та все в порядку —
Зібрала грядку;
Живу в достатку;
Ось і криниця
(Писав же — сниться);
Вода, напийся;
Ще до вокзала
Тобі набрала...
...У хаті — свічка;
Ще світить пічка —
Зварила курку;
— Знімай вже куртку —
Твоя сторонка!..
...Це самогонка —
Пом'янем батька...
Вже не багацько
Нас у селі...
...А як малі-..
...Дровець підкину —
Забула, сину...
— Я піду, мамо!
— Та їх там мало —
Всі забирай!..
...Селянський рай...
Селянський рай-!
А ти в раю
Пожив би
В хаті на краю;
Відірваним від світу;
Десь у містах
Учені діти;
Онуки й діти;
Одна-однісінька —
І темінь...
— Ти, мамо, кремінь!
— Ти, мамо, кремінь...
— Який там кремінь,
Винувата, —
Я, сину, вата;
Я, сину, вата...
...Ясинувата...
...Пітьма патлата
На місто впала;
Біля вокзала
Неон палає;
Хто проводжає-..
Синочка — мати...
...Ясинувата...
"Я, сину, вата...";
"Я, сину, вата..."