Олександр Пухаєв
Монолог Землі
Перекладач: Анатолій Глущак
Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3
Я Сонця планетний осколок,
Народжене з магми дитя.
Я вбила мертвотності морок,
Дала всьому людству життя.
Мене сотворив не Всевишній,
Оперта я не на слонів.
Пророцтва то злі й нікудишні,
Що попелом стати мені.
Я Сонцю дивлюся в обличчя,
І Місяць для мене — як брат,
І радість Несе таємничу
Щоночі рясний зорепад.
Я — біла, і жовта, і чорна! —
Проживши мільйони років.
Я — матір одна, животворна
Всім людям всіх материків.
Та різними люди бувають,
Не завжди я з ними в ладу:
Одні мене ревно плекають,
А інші — приносять біду.
Болять мені горе і кривда,
Калічить ганьба ворожнеч.
Ну як мені вас помирити,
Зламати ненависті меч?!
Хоч важко бува до нестями,
Не зраджу я долю свою:
Робочим рукам з мозолями
Щедроти свої віддаю.
О люди, я ревно благаю,
Жорстоко не тьмарте мій фарн*,
Збратайтесь від краю до краю
І ядерний знищіть колчан.
---------------
*Фарн — радість, щастя, спокій (осет.).