У повоєнному Інсбруку він зблизився з поетом Юрієм Кленом — Освальдом Бургардтом. Разом вони створювали літературні пародії під спільним псевдонімом Порфирій Горотак. 1947 року в Зальцбурзі вийшла їхня збірка "Дияболічні параболи", у якій автори іронізували над літературними модами й слабкостями сучасного їм письменства.
Друга світова війна знову зруйнувала налагоджене життя. У 1941 році Мосендза обрали заступником голови Українського державного правління в Словаччині. Коли навесні 1945 року радянські війська наближалися до Братислави, він відправив дружину з маленькою донькою до Праги, а згодом приєднався до них. Наприкінці квітня, остерігаючись радянських репресій як колишній старшина Армії УНР та діяч українського національного руху, був змушений залишити Прагу і родину та вирушити до Австрії. Жив у Зальцбурзі, Раврісі та Інсбруку.
На той час туберкульоз уже серйозно підірвав його здоров'я. Хвороба час від часу загострювалася ще від початку 1930-х років, Мосендз лікувався в санаторіях, але повністю одужати не зміг. Певний час він перебував у тирольському Зеєфельді, а наприкінці 1946 року завдяки допомозі благодійної організації переїхав до Швейцарії та потрапив до санаторію "Моттекс" у Бльоне. Навіть тяжко хворим він продовжував писати й працювати.
Леонід Мосендз помер 13 жовтня 1948 року у Бльоне, Швейцарія, у віці 51 року. Саме цю дату подають "Енциклопедія історії України", "Енциклопедія Сучасної України" та Encyclopedia of Ukraine. В окремих пізніших біографіях зустрічається 14 жовтня, однак академічні енциклопедичні джерела узгоджуються щодо 13 жовтня. Поховали письменника у Бльоне.
Літературна доля Мосендза багато в чому була типовою для його покоління і водночас винятковою. Він утратив можливість жити в незалежній Україні, пережив дві світові війни, службу в кількох арміях, табори інтернованих, постійну еміграцію й тяжку хворобу. Водночас здобув докторський ступінь, працював як інженер і дослідник, володів мовами, перекладав європейську літературу і створив власний різножанровий художній світ.
Леоніда Мосендза насамперед пам'ятають як письменника української еміграції та представника Празької школи, але таке визначення лише частково передає масштаб його особистості. Він був людиною, для якої наука, література, історія й громадянська позиція не існували окремо. У його творах постійно повертається одна центральна тема — як людина стає особистістю і чи здатна вона залишитися вірною своїм переконанням у час великих історичних випробувань. Саме це питання Мосендз ставив своїм героям — і фактично все життя ставив його самому собі.