"В мені пробудилась національнасамосвідомість, краще вже трудитись
для свого народу, як для чужого".
(Євгенія Ярошинська)
Євгенія Іванівна Ярошинська — письменниця, учителька, особистість, життя та творчість якої ще досі повністю не дослідженні. Людина надзвичайної сили волі, непереборного ентузіазму, вона випромінювала оптимізм і просто фантастичну впевненість у тому, що добро таки має перемогти. Вона належала до тих людей, якими зазвичай не опікуються, знаючи, що вони самі дадуть раду і собі, й іншим; переживаннями, внутрішнім світом, почуттями, болями яких не переймаються, звиклі до їхньої сили. Можливо, так рано і так раптово пішла Є. Ярошинська з життя через те, що переповнила її енергія і власних емоцій, і емоцій, пов'язаних з життям інших людей. Усе проживала по максимуму з великою вимогливістю до себе, з переконаністю, що має право вчити інших лише тому, що сама досконало знає.
Євгенія Ярошинська народилася 18 жовтня 1868 р. у с. Чункові Кіцманського повіту на Буковині в сім’ї учителя. Ярошинські виховували двох синів і двох доньок, але насамперед дбали про хлопців як майбутніх голів родин: їм давали вищу освіту, дівчатам, за словами О. Кобилянської, "достатньо було господарського знання, знання красного шиття, а також краснопису і знання святого письма. Читання взагалі, знання французької мови (хоча б лише поверхове), гра на гітарі, на фор— теп'яні, танці — от і все, що давалось дівчині як духовне віно".
Таке духовне віно дістала від батьків і Є. Ярошинська. Початкова грамота вдома і шість класів (закінчила з відзнакою) Чернівецької гімназії, де викладання велося німецькою мовою — оце й уся освіта. Значно більше їй дісталося від Бога — талант і неймовірна працьовитість.
Немаючи можливості втамовувати інтелектуальний голод навчанням в університеті, вона вдома "читала і писала неустанно, що не можна було її від книжок відірвати" — згадував батько. Читала дуже багато: И. Ґете, Ф. Шіллера, Й. Гердера, К. Віланда, Г. Лессінґа, Г. Гейне, Й. ф. Ейхен— дорфа, А. Шаміссо, Ф. Рюккерта, Е. Гейбеля, Ф. Еберта, Н. Ленау, А. Грюна, звичайно, в оригіналі — німецькою мовою; Дж.-Г. Байрона, Дж. Мільтона, В. Шекспіра, В. Гюґо, Ж. Расіна, Ж. Мольєра, Н. Шатобріана — у перекладі.
Уже в юні роки робила вона перші кроки на літературній ниві: в одному з німецьких часописів було надруковано твір шістнадцятирічної Євгенії "Жіноче серце". Редакція дала схвальну оцінку твору, заохочувала до подальшої літературної праці. Але невідомо, чи мали б ми сьогодні українську письменницю, якби в 1885 р. не почала виходити газета "Буковина", редактором якої був Ю. Федькович. "В мені пробудилась національна самосвідомість, — писала Ярошинська бібліографу І. Левицькому (1850 — 1913) в автобіографічному листі, — я сказала, що краще трудитись для свого народу, як для чужого, і під впливом таких думок написала повісточку: "Уроєна слабість" (1886), котру "Буковина" видрукувала..."
Відкривши це благородне, найсвятіше почуття, Є. Ярошинська постановила закріпити його в собі і пробуджувати в інших, приспаних денаціоналізацією, румунізацією, онімечченням. Відтепер національний елемент став невід'ємною частиною її думок, прагнень, поведінки, стимулом і змістом життя. З того часу вся її праця була підпорядкована завданню якомога глибше пізнати свій народ, його історію, мову, культуру, літературу, щоб шляхом просвіти розбудити людину в людині, її національну гідність.
Євгенія Іванівна увійшла в українську культуру як талановита письменниця, активний громадський діяч, педагог, перекладач, етнограф, фольклорист. Жила і творила Ярошинська на Буковині, штучно тоді відмежованій політичними кордонами від інших українських земель. Загарбана Австрією 1774 р., Буковина фактично стала її колонією, українське населення було позбавлене політичних прав, а панівні класи жорстоко експлуатували трудящих. Боротьба проти соціального й національного гніту нещадно придушувалася. Було розгромлене селянське повстання, що спалахнуло в 1840-х рр. на Буковині під проводом відомого революційного діяча Лук'яна Кобилиці. Правда, внаслідок революції 1848 р. в Австрії, влада якої поширювалася й на Буковину, уряд був змушений скасувати кріпосне право, але це скасування проводилося "зверху" і не поліпшило ні матеріального, ні культурного становища трудящих. Колонізатори докладали всіх зусиль, щоб понімечити українське населення. "Під впливом німецьких урядів і шкіл витворилися на Буковині такі обставини, що вся інтелігенція прийняла німецьку мову за свою — і її уживала і в розмовах і на письмі, бо лише її і знала так, що могла писати без трудності", — підкреслював Осип Маковей. Перша на Буковині газета, що друкувалася українською мовою, з'явилася тільки в 1885 р. Це була "Буковина".
Початок літературного руху на Буковині пов'язаний з іменами Ю. Федьковича та С. Воробкевича, які відчули на собі значний вплив культурного життя Наддніпрянської України та Галичини. Вони вперше у своєму краї звернулися до джерел народної мови і ввели її до літературного вжитку, уперше розповіли у своїх творах про життя простих буковинців. Але навіть Ю. Федькович і С. Воробкевич, як і О. Кобилянська, свої ранні твори писали німецькою мовою, що було викликано процесами насильного понімеччування Буковини. Німецькою мовою розпочала літературну діяльність й Ярошинська.
Починати довелось майже з нуля. Українську мову Євгенія чула тільки вдома; з української літератури прочитала кілька поезій і повість "Люба-згуба" Ю. Федьковича, історії України не читала. У гімназії дбали про "винародовлювання" вихованців, тому рідна мова була замінена німецькою. Отже, учні говорили та думали німецькою. В інтелігентних родинах вважалося ознакою поганого тону розмовляти "мужицькою" мовою.
Для Є. Ярошинської Ю. Федькович і редакція "Буковини" стали добрими порадниками, що власним прикладом показували, хто вони, "чиїх батьків діти"... Саме до Федьковича Євгенія звернулася з проханням дати список творів, корисних для читання: "Прошу Вас, високоповажний пане, будьте і надалі моїм ангелом-хранителем, котрий би мене остерігав і на праву дорогу, котра провадить до честі і слави, направив".
Редакція газети "Буковина" порадила Ярошинській писати так, як народ говорить, уникаючи церковно-московської мішанини і предмету для своїх творів з чужого життя, аристократії і чужих народів. "Щодо оповідань, най служать Вам у кожнім взгляді повісті Федьковича, Вовчка і др., щодо поезій — держіться Шевченкових творів. Читання творів наших питомих писателів українських, галицьких і буковинських принесе Вам найбільшу користь".
Так Є. Ярошинська познайомилася з творчістю І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квігки-Основ'яненка, Марка Вовчка, К. Устияновича, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Т. Шевченка, І. Франка.
Особливо великий вплив на Є. Ярошинську справив Ю. Федькович, який постійно підтримував письменницю і спрямовував її на шлях служіння своєму народові. Його поезії, "повні ніжної краси, читала по кілька раз, навіть вчила їх напам'ять", — згадувала письменниця у листі до І. Левицького. У газеті "Буковина" Є. Ярошинська друкує рідною мовою свої оповідання. Особистим прикладом і порадами буковинський поет сприяв і фольклористичній діяльності Євгенії Іванівни, яку вона розпочала разом із написанням художніх творів. Чималу роль у становленні Є. Ярошинської як української письменниці і фольклориста зіграв відомий український письменник, фольклорист, активний громадський діяч, друг І. Франка М. Павлик. Він заохочував письменницю збирати фольклор, вивчати твори Шевченка: "...Я радив би Вам таки найбільше записувати народні пісні та оповідання та пробувати про всякі справи просто говорити з народом, то тоді скоро виробиться у Вас стиль — усе стане Вам іти гладко, про все станете говорити просто... Особливо, коли хочете писати і поезії, то мусите перше добре пройти школу народних пісень та Шевченка, мусите їх читати вголос, розбирати до найменшої дрібниці", — писав М. Павлик до Є. Ярошинської.
Прислухаючись до порад Ю. Федьковича та М. Павлика, Євгенія Іванівна багато працювала, постійно читала та вдосконалювала письменницьку майстерність. Фольклористичну діяльність, як і літературну, Є. Ярошинська розпочала досить рано. З чотирнадцяти років вона вже записувала народні пісні. Збирання фольклору було своєрідним подвигом дівчини, адже в ті часи в понімеччуваній Буковині серед інтелігенції було чимало людей, що цуралися всього українського. "Кілько раз мене мої подруги висміяли за мою демокрацію, як вони з мене кепкували, що я селян тримаю за людей, що я з тими розмовляю по-людськи, що восхищаюсь їх піснями і шаную їх обичаї", — писала Є. Ярошинська М. Павликові 18 грудня 1888 р. "Но то мене не звело з дороги, — продовжує Ярошинська в цьому листі. — Я все була і буду найбільшою приятелькою мого народа. Будучи дочкою сільського учителя, я щодень маю спосібність сходитись з народом і студіювати єго житє".
Записування фольклору дало письменниці можливість всебічно вивчити життя народу, пізнати його багатий духовний світ. "При сій нагоді, — писала Ярошинська, — відкрився мені весь скарб народної словесності, вся краса народної мови і поезії. Я пізнала, що сей наш народ... мав великі інтелектуальні здібності...".
Зібравши сто п'ятдесят пісень, Є. Ярошинська надіслала їх у Чернівці до літературного товариства "Руська бесіда", яке ще 1886 р. оголосило конкурс на кращу збірку народних пісень. Збірку молодої письменниці визнали найкращою, але премії не дали і пісні не опублікували: не було коштів. Однак Євгенію це не зупинило, вона продовжила свою нелегку, але надзвичайно цікаву роботу, і невдовзі кількість зібраних нею пісень досягла чотирьохсот п'ятдесяти; їх вона послала до Львова. Але й на цей раз її записи не були опубліковані. Письменниці навіть нічого не відповіли. Тоді вона надіслала свою збірку до Російського географічного товариства в Петербург. 22 грудня 1888 р. на засіданні його ради Є. Ярошинську за збірку "Пісні буковинсько-руського народу з-над Дністра" нагородили великою срібною медаллю та грошовою премією — 500 крб.