Клара помічає не тільки дивовижні таланти свого чоловіка, вона відчуває і суперечливість того, що діється. Те, що він занапащає свою сім'ю, турбуючись лише про своїх парафіян, Клара бачить вже давно: їхні син і дочка майже не отримали освіти; коли вони були зовсім дітьми, Санг брав їх із собою у найнебезпечніші подорожі, щоб показати парафіянам, що Бог — із ним. Усе це Клара називає діями понад сили. І цим діям понад сили вона протистоїть усіма своїми силами. В останньому її монолозі виникає ще одна дуже важлива ідея — силі віри Сагна, яка понад людські сили і яка приносить його сім'ї лише біду, вона протиставляє своє кохання, яке оберігає сім'ю вже 25 років; і сила цього кохання, на думку Клари, така велика, що вона, прикута до ліжка жінка, зможе встати і піти, якщо це буде необхідно для її дітей і її чоловіка. Санг справді замислив здійснити нове диво — повернути своїй дружині здатність рухатися. В останній дії драми Клара звелася, але померла. Санг підняв її, але загинув також. Чи через те звелася на ноги Клара, що була неймовірно великою сила молитви Санга, чи через те, що її кохання до нього і дітей може здолати все? Автор не дає відповіді. Але сам Санг засумнівався в необхідності цього дива, потрібності його людям. Засумнівався і безмежно віруючий в Санга та в Бога Братт. Для Бйорнсона "Понад наші сили" — це не для людини, а проти її можливостей і потреб.
"Понад наші сили" для Бйорнсона — це, по-перше, сама реальна дійсність, що ґрунтується на забобонах і хибних традиціях, яку не може прийняти нормально розвинена і мисляча людина; по-друге, це ставлення до неприйнятної дійсності, яке базується хоча й на шляхетних, але для всіх прийнятних ідеалах. Конфлікт другої частини "Понад наші сили" (1895), залишаючись у сфері моралі, переноситься у площину взаємовідносин робітників і підприємців. Тут усе понад сили: робітники настільки бідні, без надії на вибавлення, що одна з жінок — матір трьох дітей — вбиває їх, а потім і себе, оскільки понад її сили бачити голодних дітей; понад сили людські виправдати чи засудити її. Еліас, син пастора Санга з першої частини дилогії, вирішив діями понад сили покінчити зі всіма жахіттями бідності негайно — він підриває будинок, де засідають власники. Але, як показує Бйорнсон, все залишається, як і раніше, пролита кров не принесла користі. Бйорнсон не міг залишитися байдужим до узаконеної віками та звичаями нерівності мужчин і жінок. На початку 80-х pp. XIX ст. він об'їхав Норвегію з доповідями "Одношлюбність та багатошлюбність" ("Engifte og Mangegifte"), в яких гнівно засудив звичне, але глибоко аморальне уявлення про те, що життя мужчини до шлюбу і поза шлюбом не підпадає під суворі моральні закони, тоді як до поведінки жінки ставляться значно суворіше. У цих доповідях автор говорив про те, як людина шляхом моральних зусиль може виховати саму себе, навіть попри погану спадковість. Нерівноцінні моральні вимоги до мужчини та жінки стали головною темою драми "Русалонька"("En Handske", 1883), яка спричинила бурхливу реакцію публіки.
Роман "Прапори над містом і гаванню" (" Det flager і byen og pa havnen", 1884), сповнений дискусій, як і драми Бйорнсона, доводить, що спадковість не є фатальною, якщо їй протистоять сила волі та доброта. Назва пов'язана з національною традицією: прапори у Норвегії розвішуються не лише на честь урочистостей, а й з приводу важливих і радісних подій в житті поважних громадян. Тут вони стають символом перемоги морального начала над антигуманною традицією та звірячими інстинктами.
У романі "Божою дорогою" ("Pa Guds veje", 1889) зображений конфлікт між догматичним християнством і природним життєлюбством звичайної людини. Тут "Божа дорога" стає дорогою зубожіння. Радість життя, радість кохання Бйорнсон вважав необхідною для людини. Назва його останньої комедії "Коли цвіте молоде вино" ("Naar de ny vin blomstrer", 1909) символічна: молоде вино — сам виноград — цвіте ранньою весною. Кохання в цій драмі — це почуття юності і водночас почуття, яке повертає юність людям будь-якого віку.
Пристрасна любов до життя, неприйняття пасивності, постійне почуття зв'язку з найважливішими проблемами своєї країни і свого часу проявилися навіть в останньому бажанні Бйорнсона: смертельно хворий, він не захотів залишатися вдома, у ліжку, а поїхав у Париж.
Неординарна людина, талановитий письменник, борець за справедливість і гуманістичні ідеали, Г. першим зі скандинавів здобув у 1903 р. Нобелівську премію.До творчості Бйорнсона зверталися І. Франко (стаття до перекладу другої частини драми "Понад наші сили", 1900) і Леся Українка (стаття "Нова суспільна драма", 1901). Бйорнсон щиро цікавився історією та культурою українського народу, виступав із статтями про національно-культурний рух в Україні, засуджував політику російського царизму і польської шляхти щодо українців, друкувався у журналі "Ukrainische Rundschau" ("Український огляд"), що виходив німецькою мовою у Відні. Бйорнсон знав і високо оцінював твори Т. Шевченка, І. Франка, О. Кобилянської, В. Стефаника. Листувався з І. Франком, Р. Сембратовичем, В. Кушніром, Я. Федорчуком та ін. Казка Бйорнсона "Ліс" у перекладі І. Франка була опублікована в журналі "Зоря" (1886).