Подорожі давали йому відчуття свободи, знайомили з героями майбутніх книг, місцем дії яких ставали країни Європи, Азії, Африки, острови Тихого океану, портові міста і загублені де-небудь в глушині поселення. "Мене цікавили люди та їхні біографії", — говорив Моем. Дерев'яній хатині на палях він віддавав перевагу перед музеєм, бесіді з матросом — перед бесідою з парламентарем.
Моем називав себе письменником-самоуком. Він багато працював, аби сягнути вершин професійної майстерності; і він досягнув успіху: у нього з'явилося відчуття, що він "став чутливий, наче фотоплівка" та з допомогою уяви міг кожного, з ким звела його доля, "відлити в достеменний образ". Його не захоплювало експериментування в літературі. Він намагався писати без всяких мудрувань, цілком вкладаючись у традиційні форми і, будучи прекрасним оповідачем, умів "мислити сюжетом". Йому було про що розповісти і йому було цікаво оповідати. А оскільки людям завжди приносить задоволення слухати цікаві історії, то Моем прагнув цю потребу задовольнити.
Його цікавлять контрасти, які він виявляє в людях, у їхніх характерах і діях. Вивчаючи людську природу впродовж усього життя, письменник зізнавався, що й на схилі літ сприймав людину як загадку й завжди остерігався судити про людей за першим враженням. Він був терпимий і ставився до навколишніх з гумором. "Немає нічого прекраснішого за доброту", — стверджував Моем, і разом з тим вважав, що "не слід чекати від людей надто багато".
Оптимістом Моем не був. Він називав себе войовничим песимістом, котрий живе у світі, що "котиться в провалля". І це чимало прояснює у його творчості. Трагізм світовідчуття присутній у багатьох його творах, однак герої М. знаходять в собі сили протистояти долі, шукають вихід зі стану "людського рабства", млявості буття. Проблема трагізму людського існування розглядається Моемом в кількох аспектах: він трактує її в космічному плані ("Земля — всього лишень грудочка бруду, яка літає в просторі довкола другорядної зірки, що помалу вистигає"); розглядає в плані антропологічному, розвиваючи думку про те, що люди — "забавки в руках природи"; пов'язує трагізм буття із соціальними умовами життя людей. Світоглядні та естетичні принципи Моема, що остаточно склалися на початок Першої світової війни, не зазнали яких-небудь посутніх змін у наступні роки, коли він, успішний письменник і один із найбагатших людей, мешкав на своїй розкішній віллі на півдні Франції, маючи повну можливість жити так, як він хотів. Він був стійкий у своїх поглядах на життя, людей і мистецтво. Тим більше значимим є його запис 1949 р. у "Нотатнику письменника": "Мистецтво, якщо воно не сприяє правильній дії, всього лише опіум для інтелігенції... Я гадаю, що в героїчній мужності, з якою людина зустрічає безумства світу, є краса значно більша, ніж краса мистецтва".
Глибина драматичних конфліктів визначає структуру романів Моема, що становлять значну частину його літературної спадщини. Життя героїв складається нелегко, воно сповнене стражданнями, втратою ілюзій. Вони самотні, їх не розуміють близькі, вони болісно шукають свій шлях і своє місце в житті. Безрадісне життя з тупим і нечулим чоловіком місіс Креддок. Глибоко страждає герой "Тягаря людських пристрастей" Філіп Кері. Рано осиротівши, він зостається позбавленим любові, турботи і ласки. Не збувається його мрія стати художником, нестерпно болісні стосунки з Мілдред.
У буквальному перекладі назва цього багато в чому автобіографічного роману — "Про людське рабство". Так називається один з розділів праці філософа XVII ст. Б. Спінози "Етика", в якій людина і всі її дії розглядаються як частина світової детермінованої у всіх своїх елементах системи. Вчення Спінози близьке Моему. Особливо сильний вплив справило на нього визначення афектів як причини людського рабства. Людина — раб своїх пристрастей, своїх афектів, але їй невідомі причини потягів, які вона відчуває. І оскільки вони приховані від неї, її страждання поглиблюються. Тільки розум, тільки звертання до корисної людям діяльності може звільнити людину від рабства.
Важкий шлях пізнання долає герой роману "Тягар людських пристрастей". Ставши лікарем і допомагаючи людям, він здобуває довгоочікувану свободу. Але звільнення від рабства відбувається не лише через цю причину. Моем вважає, що відчути себе щасливим можна тоді, коли збагнеш: "візерунок людського життя" дуже простий — "людина народжується, працює, одружується, народжує дітей і помирає". Усвідомлення цієї істини звільняє людину від багатьох ілюзій, а тим самим допомагає їй жити.
За своїм характером "Тягар пристрастей людських" — це "роман виховання", входження героя в життя. У ньому передано рух від дитинства до отроцтва, а затим — до юності та зрілості. Цей шлях позначений важливими подіями, багатьма відкриттями, подоланням труднощів. Герой пізнає себе, людей, життя. Йому доводиться робити вибір, вирішувати все нові та нові проблеми. Найскладніша ситуація виникає у житті Філіпа Кері зі з'явою Мілдред. Історія його кохання до цієї жінки описана докладно, повно, детально. Передано всю глибину пережитого ним горя, болю, відчаю, приниження, безсилля, злети надій і відчай. "Життя його здавалось жахливим, поки мірилом було щастя, але тепер, коли він вирішив, що до нього можна підійти з іншою міркою, в нього знову додалося сил. Щастя було таким самим малим, як і горе. І те, і друге разом з іншими дрібними подіями його життя впліталося в його візерунок... Все. що з ним трапиться далі, лише вплете нову нитку у складний візерунок його життя, а коли настане його кінець, він радітиме тому, що рисунок близький до завершення. Це буде витвір мистецтва, і він не стане менш прекрасним від того, що він один знає про його існування, а з його смертю він зникне. Філіп був щасливий".
У контексті літератури Англії початку століття роман Моема тематично близький до таких творів як "Найдовша подорож" (1907) Е. М. Форстера, "Сини та коханці" (1913) Д. Г. Лоуренса, "Портрет митця замолоду" (1916) Дж. Джойса. Ці романи написані письменниками різної естетичної орієнтації, але в кожному з них йдеться про входження героя в життя, про пошуки свого покликання.
У романі "Місяць і шеляг" Моем розповідає про трагедію митця. Тема долі вченого звучить у романі "Барвисте покривало". Про долю актриси розказано у романі "Театр". Герої цих творів — люди, віддані своєму покликанню, які протистоять обивательській стихії заради служіння живопису, науці, сцені. Віднаходячи себе, людина вплітає нитку в свою долю.
З особливою силою талант Моема виявився в жанрі оповідання. Особливість оповідань Моема полягає у поєднанні гостросюжетності з психологізмом. "Вивчення характеру — мій фах", — говорив Моем. Водночас він відзначав свою схильність до драматизації дії та гостроти розвитку конфлікту. В оповіданні "Щось людське" Моем писав: "Я люблю оповідання, в яких є початок, середина та кінець. Мені обов'язково необхідні "сіль", якийсь смисл. Настрій — це чудово, але один лише настрій — це рама без картини". Моем слідував принципу бути цікавим без химерно-фантастичного, створювати захоплюючі історії, зберігаючи вірність життю. І ще одна особливість: присутність в оповіданні самого автора, від особи якого найчастіше й провадиться оповідь. Іноді це сам Моем — проникливий, позбавлений повчальності та моралізаторства, дещо відсторонений від подій; іноді це хтось інший — "оповідач", чий образ, не зливаючись із образом автора, зостається в дечому йому близьким; іноді оповідач виступає під іменем Ешендена, чий образ і подоба нагадують Моема. Але хто б не розповідав історію, він завжди тримає читача та слухача в напрузі, а розв'язок справляє враження своєю несподіваністю.
Життєві ситуації, які передає Моем, можуть здаватися несподіваними, поведінка людини — непередбачуваною, її вчинки — позбавленими логіки, але за всім цим — щось цілком збагненне, "щось людське", як визначає це сам письменник. Чимало оповідань Моема стали класикою новелістичного жанру ("Дощ", "За годину до файф-о-клоку", "Санаторій" та ін.).
У критично-біографічній літературі інтерпретація творчості й особистості Моема суперечлива, неоднозначна. Один із перших біографів письменника (Т. Морган, 1980) акцентує увагу на не-гативних сторонах натури та характеру Моема. Він пише про нього як про циніка, жінконенависника, людину, котра болісно реагує на будь-яку критику і легко йде на компроміси. Р. Колдер (1989) створює інший образ: не мізантроп і не цинік, не жорстокий і не озлоблений чоловік, а дотепний та іронічний, чуйний і терплячий, незмінно працелюбний і твердий, що самостійно та рішуче прокладає собі шлях у літературі. Немає єдності і в оцінках художньої цінності творів письменника: для одних Моем — автор творів, розрахованих на невибагливого читача, на смаки якого він і орієнтується, для інших — творець романів та оповідань, що справедливо посіли помітне місце в літературі найновішого часу. Але читач вже зробив свій вибір самостійно, давно виявивши зацікавлення творами М.
До драматичної творчості Моема у 20-х pp. звертався театр "Березіль" (Харків), пізніше — ряд інших театрів України (Київ, Львів, Донецьк, Одеса). Окремі твори М. переклали М. Пінчевський, А. Муляр, В. Легкоступ, О. Матвієнко, В. Марченко, В. Хом'як, М. Шудря.
Н. Михальська