Принцип еліпсності використовувався давно (приміром, у творчості В. Шекспіра), у XIX ст. він став жанроутворюючим принципом тієї перехідної форми, до якої звернувся Меріме. У структурі новели мусить бути один центр, у романі — багато. Еліпсна новела розриває рамки одиничності, але зберігає лаконізм. Контрастність та рівноправність двох центрів дозволяють у самій структурі жанру закласти можливість для діалектичного розкриття життя в об'єктивному зображенні його суперечностей.
Зазвичай два центри в Меріме виникають із поєднання двох історій, одна з яких видається тлом для іншої. У "Подвійній помилці" історія короткого кохання Жюлі та Дарсі розвивається на тлі її захоплення Шатофором. У "Душах чистилища" історія родини дона Хуана, його захоплень і розкаяння поєднується з історією родини Охеда, яку дон Хуан звів. У "Венері Ілльській" історія статуї, що ожила, нашаровується на оповідь про Іспанію та її людність. Так само побудовані новели "Коломбо", "Арсена Ґійо", "Кармен".
У новелі "Кармен" ("Carmen", 1845) письменнику вдалося створити один зі "світових образів", подібно до Дон Кіхота, Дон Жуана, Гамлета — образ Кармен, для котрої свобода дорожча за життя. Під впливом геніальної опери Жоржа Бізе (1875) Кармен давно вже сприймається як романтичний персонаж, а великі етнографічні описи, включені в новелу, витлумачуються як суто стилістичний прийом (для контрасту "вченої" оповіді з описом пристрастей Кармен і Хосе). Поміж тим, "Кармен" — вища точка в розробці письменником жанру еліпсної новели, і "етнографічне" облямування є не чим іншим, як другим прихованим центром структури твору, що визначає його реалістичну орієнтацію: Кармен цікавить автора не як виняткова особистість, а як носій типових рис, свідомості і психології циганського народу. Кармен покликана підкреслити його головні особливості, "фізіономію", розгадати його загадку. Трагічне зіткнення Кармен і Хосе — наслідок не лише їхніх індивідуальних якостей: у їхніх особах зіштовхуються два погляди на світ, властиві різним народам.
Під впливом опери Бізе у побутовій свідомості Кармен і Хосе асоціюються з іспанцями Насправді ж, Хосе — баск, а Кармен — циганка. вони зближуються, зокрема, і на ґрунті спільної неприязні щодо іспанців. Але різниця в життєвому укладі басків з їхньою селянською, патріархальною мораллю та циганів, у моралі яких головне — поняття свободи, настільки велика, що пристрасне кохання Хосе та Кармен закономірно мусить завершитися катастрофою У фіналі Хосе промовляє знамениті слова: "Бідолашне дитя! Це калес (тобто цигани) винні в тому, що виховали її так". Звідси об'єктивна манера оповіді, що втілила ідею: зрада, вбивство лише здаються наслідком сваволі виняткових пристрастей, тут не мелодрама, а трагедія, і не можна стати на чийсь бік, тому що це означало б засудження не особистості, а цілого народу. Поміж тим жоден народ не можна поставити над іншим, усі народи гідні рівної поваги.
В останнє двадцятиліття свого життя Меріме практично полишив художню творчість, переважно займався дослідницькою роботою та перекладами з російської мови. У пізніх новелах "Блакитна кімната" ("La chambre bleue", опубл. 1871), "Джуман" ("Djoumane", опубл. 1873) він повертається до традиційної одноцентрової структури новели з несподіваною розв'язкою, що походить від Бокаччо. Підсумковий твір Меріме — новела "Локіс" ("Lokis", 1869). Ця новела синтезувала головні тенденції творчості Меріме всіх періодів.
Меріме прихильно ставився до України. Про це свідчать, зокрема, листи письменника, а також його розвідки: нарис "Українські козаки та їхні останні гетьмани" (1854), де йдеться про життя, звичаї та побут запорожців, їхню боротьбу за визволення України, характеризується суспільно-політичний лад на Запорізькій Січі, який М. кваліфікує як військову демократію; дослідження "Богдан Хмельницький" (1863) з розгорнутою картиною буття українського народу в середині XVII ст. Окремі моменти історії України та її козацтва розглянув у праці "Епізод з російської історії. Лжедмитрій" (1853), а також у сюжетно пов'язаній з нею п'єсі "Перші кроки авантюрника"(1852), де відтворив життя Запорізької Січі. Творчість М. Гоголя, приятелювання з ним спонукали Меріме до вивчення української, російської та польської мов; він перекладав п'єсу "Ревізор", написав низку статей, у яких високо оцінив талант письменника. Цікавився творчістю Марка Вовчка, з якою був у приязних стосунках, робив спроби перекладу її творів, зокрема оповідання "Козачка".
Ряд творів Меріме переклали М. Константинопольський, В. Підмогильний, І. Рильський, М. Рудницький, С. Буда, М. Терещенко, Я. Кравець, Н. Гордієнко-Андріанова. В. Луков