Леопарді одночасно висміює войовничість жаб і крабів (мається на увазі "Священний союз" — Австрія, Пруссія та Росія) та мишаче просвітництво. Однією з центральних постатей у поемі є ліберал і патріот граф Лизоблюд, який мріяв звільнити Мишатію й отримати почесне місце в міністерстві. Вельми сумнівна освіченість Лизоблюда все ж викликала страх у барона Кривохода, граф був вигнаний із Мишатії, довго поневірявся, навіть спускався у пекло, аби дізнатися про долю своєї батьківщини Мишатії. У сатиричній поемі Леопарді виступає проти всякої політики, у якій вбачає мишачу метушню. Образ автора виникає в ліричних відступах, політичному авантюризмові ліберальних героїв поеми протистоїть глибока скорбота автора про долю вітчизни. Але поряд із цією скорботою з'являється ще один спосіб вираження авторської особистості та її ідеалу — іронія. Гротеск у поемі Леопарді (поєднання у персонажах "звіриного" та людського) слугує сатирі. У поемі є й самоіронія: епізод загибелі відважного "мишачого" полководця Скнари — пародія на ліричного героя ранніх романтичних канцон Леопарді. Іронія у поемі співіснує з ліризмом, що проявляється в авторських відступах.
У 30-х pp. Леопарді створив "Моралістичні твори" ("Operette morali"), написані у формі діалогу. Найкращі із них: "Прометеева суперечка", "Розмова природи і душі", "Розмова Плотіна і Порфирія", "Тассо і його демон", "Розмова Маламбруно і Фарфарелло". У цьому останньому мудрець Маламбруно просить у диявола Фарфарелло "щастя на єдину мить", диявол пасує, бо не знає, що таке щастя, звичні про нього уявлення (влада, слава, багатство, жіноче кохання) вичерпані. У "Розмові Плотіна і Порфирія" заперечується ідея самогубства як аморальна і егоїстична, людина повинна "виконувати трудний урок життя", аби полегшити долю близьких. Тема людської солідарності перед лицем світового зла завершує творчість Леопарді.
Слава поета за життя була скромною навіть в Італії, наприкінці XIX ст. його поезія і його теорія скорботи здобули всесвітню славу, стали предметом полеміки. У критиці XX ст. все розмаїття тих суджень прийшло до своєрідної рівноваги, тепер Леопарді трактують як одного із ранніх представників інтелектуальної поезії, яка набула повсюдного розвитку в XX ст.
В Україні творчістю Леопарді цікавилися І. Франко, Леся Українка, М. Рильський. Низку його віршів переклали П. Грабовський, Г. Кочур, Д. Паламарчук, М. Литвинець, О. Мокровольський, окремі прозові діалоги — П. Карманський.
Н. Полуяхтова