Настає прозирання правди крізь реальність, але це не означає — не помічаючи реальності: бачити, щоб уявляти, і уявляти, щоб збагнути сенс побаченого. Одне неможливе без іншого. Лише для того, хто здатен помітити "обтяжений яблуками стовбур", надутого гарбуза, настовбурчені шийки лісових горіхів, лише для нього, чий зір не погордував малим, постає те, що є незримим — сама Осінь, яка вступає в світ; "Хто не стрівав тебе в твоїм кутку?.." (Пер. В.Мисика).
Після "Осені", створеної у вересні 1819 p., Кітс майже не писав ліричних віршів. Він дуже хворів, а через рік стало зрозуміло, що ще одну зиму в Англії він не переживе. Подорож до Італії, давно жадана, стала вимушеною й останньою. Кітс особисто потурбувався про свою епітафію: "Тут лежить той, чиє ім'я написане на воді". Останнє нагадування про швидкоплинність людського існування, в самій течії якого, однак, просвічує вічність.
Кітс був мало оцінений своїми сучасниками, й далеко не відразу після смерті. Відомий американський літературознавець Пол де Мен вважав, що вікторіанський снобізм так ніколи й не "вибачив Кітсові його плебейського походження та відвертого еротизму його любовних листів до Фанні Брон". Однак репутації романтиків з плином часу були піддані ретельному перегляду. За словами того ж дослідника, "сьогодні здалося би ексцентричним ставити Байрона вище за Вордсворта і Блейка". Кітс у цій ієрархії посідає чи не найвище місце.
Українською мовою окремі твори Кітса переклали В. Мисик, Д. Павличко, Г. Кочур, Д. Паламарчук, Яр Славутич, Г. Носкін та ін. І. Шайтанов