Гафіз

Біографія

Сторінка 2 з 2
  • Гафіз
Поет цим самим переріс і випередив свій час — його газелі з насолодою читають нинішні читачі, милуючись яскравими описами природи, тонкими переживаннями закоханих, образом розумної і незалежної людини, яка протиставляє себе обмеженості та неуцтву: Не стало вірності і дружби на землі, Немає жодного, хто б не тонув у злі. Хто обдарований божественним талантом, В скупого здирщика слугує при столі. Немає в мудрого, де голову схилити, Йому судилися печалі та жалі. Зате невігласи, що виросли в розкошах, Щодня купаються у золоті й сріблі... ("Не стало вірності...", пер. В. Мисика) Гафіз зажив слави ще за життя. На Сході переказують, як одного разу поет пристав до гурту людей, котрі його не знали в лице, і почав критикувати перед ними себе самого. Скінчилося тим, що шанувальники поезії Гафіза добряче відлупцювали його за ту критику. По смерті Гафіза ортодоксальна мусульманська церква заборонила ховати його тіло в околицях Шіраза. Тільки втручання друзів залагодило справу. Перші відомості про Гафіза проникли в Європу через чотири століття після його смерті. У 1677 р. побачила світ перша газель Гафіза в перекладі латинською мовою. Значно пізніше, десь наприкінці XVII століття, в Європі з'явився науковий інтерес до поета. Але справжньої популярності ім'я шіразця здобуло лише після того, як Й.В.Ґете, ознайомившись із повним німецьким перекладом відомого орієнталіста И. фон Гаммер Пургшталя, написав свій "Західно-східний диван" на мотиви Гафіза. На шляху європейської науки до Гафіза траплялися й курйозні випадки. Так, у 1854-1856 роках Г. Брокгауз здійснив розкішне тритомне видання лірики поета. Це видання, що готувалося з великою старанністю та педантичністю, викликало загальне схвалення, Дехто говорив, що в ньому східна текстологія досягла такого щабля науковості, якого доти сягали лише кращі видання античних класиків. Скупий на похвали Й. В. Гете висловився про Брокгаузове видання як про "одне із найдовершеніших видань перських текстів". Результати перших наукових розвідок дещо здивували неспеціалістів: заговорили про те, що Гафіз виділяється типовою для перса суперечністю та непослідовністю поглядів,— тут, мовляв, і містика, і побожність, і явна анакреонтика, несумісна з мусульманським правовір'ям. Одним словом, вони зіткнулися з таємничою, нерозгаданою перською душею. Хтозна, скільки б ще і як довго займала уми загадкова "перська душа", якби не збірка Гафіза, видана 1928 р. в Тегерані А. Халхалі. Це видання спиралося на рукопис, переписаний всього через 35 років по смерті поета. Перш ніж приступити до публікації тексту цього рукопису, А. Халхалі вирішив звірити його з тритомним виданням Г. Брокгауза. Виявилося, що чимало віршів з останнього відсутні в старому рукописі, але є в диванах інших поетів. Таким чином, Г. Брокгауз видав не просто твори Гафіза, а невеличку своєрідну антологію перської та персько-мовної поезії трьох століть, яка представляє близько двох десятків літературних імен. Так з'ясувалася загадка таємничої "перської душі", в якій за три століття могло нагромадитися чимало суперечностей. Видання, що його підготував А. Халхалі, не дало задовільного тексту — надто багато було в ньому описок і різних текстологічних помилок. У 1941 році в Тегерані досвідчені іранські текстологи, використавши той самий рукопис, що й Халхалі, та деякі інші старі рукописи, підготували й видали критичний текст Гафіза дивану. Вперше українською мовою перекладати поезію Гафіза з оригіналу почав А. Кримський. Переклади трьох поезій і статтю "Дещиця про Гафіза. Три його пісні" він надіслав І. Франкові, котрий опублікував вірші у журналі "Житє і слово" (1895. — №3). Стаття не була опублікована (збереглася в архіві І. Франка). У книжці "Пальмове гілля" (1922. — Ч.З) А. Кримський умістив переклади 48 газелей із вступним словом. До монографії "Хафіз та його пісні" (К., 1924) він включив "Антологію з Гафізового "Дивана", де 17 українських і 20 російських перекладів зробив сам, а 65 російських перекладів належать його учням. Згодом значну частину поетичного доробку Гафіза переклав В. Мисик. Я. Полотнюк
1 2