У творах Гауфа дивним чином уживаються описи вигаданих казкових світів і етнографічно точні замальовки побуту та звичаїв далекого Сходу, рідної Німеччини.
Але все ж таки основна увага у казках Гауфа зосереджена на долі окремо взятої людини, за її несподіваними поворотами спостерігає сам оповідач, а разом із ним слухачі та читачі. У результаті на наших очах відбувається неймовірне: виявляється, що життя будь-якої людини поза залежністю від її соціального становища, життєвого досвіду, роду занять стає предметом зображення в жанрі, перш за все орієнтованому на увагу до чудесного і незвичайного. Г. уміє уявити життя людини як диво, а через те однаковою мірою нас захоплює і розповідь про вугляра зі Шварцвальда Петера Мунка, і про відважного молодцюватого малюка Мука, котрий вирушає мандрувати світами у даремних пошуках любові та співчуття, і про сина швеця Карлика Носа, і про кравецького підмайстра Лабакана, і про багдадського каліфа Хасида,
Не менш популярним поміж сучасників був і Гауф-новеліст. Відмінність між казкою і новелою він визначив таким чином: "... існують вельми цікаві оповідання, де не з'являються ні феї, ні чарівники, ні кришталеві палаци, ні духи, що подають рідкісні наїдки, ні птах Рок". Дія в цих оповіданнях "мирно здійснюється на землі", "у звичайному житті", і заплутана доля героя складається щасливо чи нещасливо "не за допомогою чаклунства, а завдяки йому самому чи дивному збігу обставин". Найбільшу популярність здобули такі новели Гауфа, як "Отелло" ("Otheilo"), "Жебрачка з Pont des Arts" ("Die Bettlerin vom Pont des Arts"), "Єврей Зюсс" ("Jude Suss"), "Портрет імператора" ("Das Bild des Kaisers"), "Співачка" ("Die Sanger"). Останньою новелою Гауфа була "Фантасмагорії у Бременській винарні" ("Phantasien in Bremen Ratskeller", 1827). Події, про які йдеться в новелі, відбуваються у винарні знаменитого міста Бремена в ніч на перше вересня, коли за традицією відзначається чергова річниця Троянди, покровительки знаменитого рейнського вина. Ця ніч стає ніччю спогадів. Дорогами пам'яті відправляється у мандрівку оповідач, віддаючи належну повагу традиції, започаткованої дідом: влаштовувати один раз на рік "високосний день", щоби "посидіти і подумати над тими карбами, що нанесені за рік на дерево життя". Стежинка пам'яті химерно звивається по рідних для оповідача рейнських землях, пагорбах, вкритих виноградниками. На одному з поворотів постає батьківський дім, зігріті теплими спогадами обличчя матері, батька, діда, котрий дозволяв бавитися палицею із золотою головкою і мав дивовижну бібліотеку. Миготять роки, а разом із ними і спогади про прочитані книги, пройдені дороги, пережиті події.
Нитку спогадів перериває бій міського годинника, удари якого говорять про те, що настала опівніч. І з останнім ударом годинника на ратуші у винарні починають відбуватися неймовірні події. Поважні, переповнені добрим рейнським вином бочки оживають, і під головуванням фрау Троянди та поважного Бахуса подорож продовжується. Протягом усієї оповіді звучить ностальгія за минулим, зображеним у новелі як прегарний, добрий час. Автор не втомлюється прославляти радощі життя: кохання, дружбу, працю, спрямовану на прикрашання та процвітання землі. Реальність і вигадка у новелі виявляються тісно переплетеними, але в цьому винні не тільки чарівні сили.
Твори Гауфа давно і цілком заслужено знані в усьому світі. Багато разів видавалися вони і в Україні. Вперше вони вийшли друком у 1911 і 1913 роках у Києві в перекладі Олександра Олеся з ілюстраціями І. Бурячка.
Тв.: Укр. пер. — Маленький Мук. — К., 1957. Рос пер. — Сказки. — Москва, 1988.Літ.: Уланд Л. На раннюю смерть Вильгельма Гауфа // Уланд Л. Стихотворения. — Москва, 1988. В. Дудова