М. Стріхи)Ці вірші характеризує більш тепла й інтимна інтонація, а переживання героя — більша гама відтінків. Автор стає уважнішим до дрібниць навколишнього світу — якість значно розвивається у його подальшій творчості.
У 1798 р. за гроші, отримані від публікації "Ліричних балад", Водсворт із Дороті та Колріджем здійснили мандрівку у Німеччину. Повернувшись у 1799 р. на батьківщину, поет разом із сестрою переселився у ту частину Англії, яку через значну кількість озер назвали "Озерним краєм". Згодом до них приєднався і Колрідж. Обидва поети полюбили прогулянки мальовничими околицями, під час яких вони обговорювали творчі плани, літературні та філософські проблеми. Пізніше ця обставина дала привід означити поезію Водсворта і Колріджа як поезію "озерної школи", а їх назвати поетами-лейкістами (з англ. lake — "озеро"). У 1802 р. Водсворт відвідав Францію, де зустрівся з Аннетою Валлон і вперше побачив власну дочку. У цьому ж році він одружився з Мері Хатчінсон, із якою був знайомий з дитинства. У 1803 р. відвідав Шотландію і познайомився з В. Скоттом.
Під час перебування в Німеччині Водсворт розпочав писати поему "Прелюдія, або Розвиток свідомості поета" ("The Prelude, or Growth of a Poet's Mind"). "Прелюдія" була закінчена у 1805 р., але вийшла друком лише у 1850, вже після смерті поета. Слід зауважити, що Водсворт звертався до неї впродовж усього життя, вносячи виправлення та зміни. У зв'язку з цим "Прелюдію "часто друкують у двох версіях: 1805 і 1850 pp. Перша версія складається із 13 частин, друга — з 14.
"Прелюдія" — твір, достатньо незвичний як за формою, так і за змістом. Поема присвячена Колріджу, з котрим автора пов'язувала багаторічна дружба. Подекуди "Прелюдія" схожа на об'ємне віршоване послання — надзвичайно популярний у XVIII ст. жанр. Але дуже часто поет забуває про свого адресата, насолоджуючись спогадами про минуле і захоплюючись самим творчим процесом. У поемі є певна схожість і зі знаменитим епосом Дж. Мільтона "Втрачений рай", інколи в білому вірші "Прелюдії" вчувається урочистість і велич "Втраченого раю", але водночас стиль поеми Водсворта надзвичайно гнучкий: від епічних висот він легко переходить до розмовної мови.
Основою поеми стали спогади Водсворта про своє життя, починаючи з раннього дитинства; в деяких епізодах поет гранично відвертий, що було незвичним для тогочасної літератури. З цього приводу Водсворт зауважив в одному з листів:"...в історії літератури ще не було прецеденту, щоб людина розповіла так багато про себе". Водночас "Прелюдія "не є поетичною автобіографією. Поета більше цікавлять не зовнішні події, а ті, що відбуваються у людській свідомості.
Водсворт був першим поетом, котрий спробував відтворити роботу людської свідомості так само детально й об'єктивно, як пізніше це почала робити психологія. Невипадково поема має підзаголовок "Розвиток свідомості поета". Водсворт вдається дуже переконливо показати, як поодинокі зовнішні події пов'язуються у свідомості в одне ціле, як із мозаїки вражень складається особистість поета, його неповторне бачення світу. Поет зміг передати у "Прелюдії" роботу таких глибинних пластів людської свідомості, що до певної міри випередив відкриття психоаналізу в галузі підсвідомого.
У 1807 р. були опубліковані "Вірші у двох томах" ("Poems in Two Volumes"), куди ввійшли твори, багато з яких стали класикою англійської літератури: "Самотня жниця" ("The Solitary Reaper"), "Нарциси" ("Daffodils") та ін. У цій збірці Водсворт постає вже як остаточно сформований "співець природи". Він стає зіркішим і уважнішим до навколишнього світу. Він змальовує тепер у своїх віршах птахів, тварин, квіти. Природа приваблює його вже не своєю грандіозністю та величністю, як це було у ранніх віршах, а стає джерелом світлої радості і насолоди. Біографи припускають, що чималу роль у зміні погляду поета на природу відіграла його сестра Дороті, яка вирізнялася великою спостережливістю.
Після смерті Р. Сауті Водсворта обрали поетом-лауреатом. На той час він став консервативнішим і в своїх політичних переконаннях, а в поезії посилився його потяг до моралізування, яке було притаманне йому і на ранніх етапах творчості.
Вірші Водсворта "Вона сама собі жила... "і "Нас семеро" ("Нема як діти... ") у вільному перекладі українською мовою включив П. Грабовський у збірку "Хвиля" (1899); його ж переспів вірша Водсворта "Прощавай, бо молитися час" (журнал "Зоря". — 1897. — №13) був включений у збірку "Доля". Окремі вірші Водсворта переклав Д. Павличко. Найповніша на даний час добірка перекладів Водсворта зроблена М. Стріхою.
В. Ганін