д.". Зацікавленість викликала кожна говірка, кожна старовинна мелодія. Брентано прохав записувати пісні, звертаючись до народних учителів і пасторів, прислуги і няньок. У результаті розміщені у збірці твори охоплювали всі форми життя, будні та свята, відповідали запитам людей різного віку, станів, естетичних уподобань. У книзі, здавалося, втілилась улюблена думка романтиків, сформульована братами Грімм: "Справжня поезія завжди пов'язана з життям, оскільки з нього виникає і до нього повертається".
Тріумф "Чарівного рога хлопчика" не. вичерпав прагнень Брентано до поетичного самовираження. Живучи завжди напруженим і достатньо прихованим від інших внутрішнім життям, він болісно шукав кумира, який міг би стати йому надійним захисником від душевного роздвоєння. Цим пояснюється звернення Брентано до католицької віри, що привело його до остаточного розриву з братами Грімм і багатьма однодумцями з романтичного руху. У 1816 р. поет дізнався про Анну-Катаріну-Еммерік, черницю, на тілі якої відкрилися стигми. Ця новина сколихнула його. У вересні 1818 р. він залишив усі колишні заняття і став секретарем Анни-Катаріни. Аж до її смерті в 1824 р. вдень і вночі Брентано чергував біля ліжка хворої, записуючи її видіння.
Болюче борсання між реальністю та прагненням до віднайдення неземного блаженства, безмежна влада фантазії й абсолютна влада вищих сил, приреченість людської долі і торжество любові — все це знайшло відображення в новелі Брентано. "Історія про доброго Касперле та гожу Аннерль" ("Geschichte vom braven Kasperl und dem schonen Annerl", 1817).
Але менш за все Клеменсу личила роль "писаря" (der Schreiber), як він себе називав. І в записах видінь Анни-Катаріни, порушуючи всі норми аскетики, проривалася фантазія Брентано. Та справжнім тріумфом поетичного слова та уяви були його казки та вірші. У казці він прагнув осягнути "незбагненні закони світобудови". І через те вони так часто схожі на дивовижні історії, почуті в дитинстві. їхніми героями є традиційні персонажі: принци, принцеси, велетні та страховиська. На кожному кроці читача очікують дива та надзвичайні перетворення. Героям доводиться долати багато перешкод, але фінал неодмінно виявляється щасливим: над усім торжествує любов і поезія. Усі ці риси притаманні і "Казці про барона фон Хюпфенштіхе" ("Das Marchen von dem Baron von Hupfenstich", 1811), створеній значно пізніше казці "Ґоккель, Гінкель і Ґакелея"("Gockel, Hinkel und Gokkeleia", 1838).
Цілковито новою гранню творчості Брентано, яка стала відомою у повному обсязі лише після смерті автора, була його поезія, яку він особисто назвав "колекцією душевних виразок і видатною, майже повною колекцією душевних ран". Збірка віршів була опублікована у 1854 р.
Фактів про останні роки Брентано надзвичайно мало. Відомо, що вони пройшли непомітно, у мандрах містами. З 1833 р. він в основному проживав у Мюнхені, тут же Брентано пережив й останнє кохання до Емілії Ліндер. Це почуття оживило ліричний талант поета. Результатом поетичного натхнення став такий шедевр світової лірики, як "Вечірній вітер" ("Die Abendwinde wehen", 1834) та ін.
Брентано — найстарший з гейдельберзьких романтиків — помер на 64-у році життя, на одинадцять років переживши Ахіма фон А., свого друга та співавтора, який також залишив неповторний слід у німецькій літературі.
Людвіґ Ахім фон Арнім — дворянин за походженням, уродженець Пруссії, вихований у пруссько-юнкерських традиціях, з юних літ мав нахил до точних наук і пов'язував своє майбутнє із заняттями фізикою, і аж ніяк не з поетичними вправляннями. З 1798 р. він вивчав природничі науки в Галле, публікував з 1799 р. наукові статті в "Гільбертівських анналах фізики", заснував "Товариство друзів вільної фізики", згодом продовжив студіювати фізику в Геттінгені (1800—1801), де й познайомився з Брентано. У 1801 — 1804 pp. він мандрував по Європі. Спільна з Брентано подорож Рейном у 1802 р. остаточно схилила Арніма до поезії. Дружба з братами Грімм, у яких він часто бував у "Домі казки" в Касселі і з якими активно листувався, посилила зацікавленість Арніма народною поезією та історією. З 1805 р. Арнім проживав в Гейдельберзі, працюючи разом з Брентано над "Чарівним рогом хлопчика", тут же дізнався про вторгнення Наполеона у Пруссію, болісно переживаючи окупацію батьківщини наполеонівськими військами. Восени 1808 р. Арнім переїхав у Берлін, як і колись, упевнений у тому, що батьківщині обов'язково знадобиться його допомога в боротьбі з імператором Франції. У цьому ж році Арнім відвідав Гете у Веймарі, провівши у його товаристві за розмовами про збирання фольклору, про літературу п'ять передріздвяних днів, демонструючи привезені ним гравюри на міді. Авторитет Гете для Арніма завжди був високим, про що свідчить і посвята веймарському "олімпійцеві" збірки "Чарівний ріг хлопчика".
У 1809 р. вийшла друком збірка новел Арніма "Зимовий c"d"("DerWintergarten"). Звертаючись до минулого, до історії, до "стародавньої" літератури, Арнім намагався виявити глибинний зміст, розшифрувати формулу, яка ґрунтується на особливостях народної свідомості. У новелах, написаних на історичний сюжет, правда тісно переплітається з фантастикою і видіннями. Вже в першій збірці новел Арніма, творчості якого, на відміну від Брентано, притаманний повчальний елемент, виступає з різкою критикою сучасного йому суспільства, з його тверезим розрахунком і егоїзмом, усе роз'їдаючою владою грошей. У 1812 р. з'явилася новела "Ізабелла Єгипетська" ("Isabella von Agupten"). У новелі у напівісторичній-напівфантастичній формі письменник розповідає про кохання циганки Ізабелли та імператора Карла V. Хід історії "сакралізується" автором, людина виявляється іграшкою випадку і своїх пристрастей, свобода її волі відносна.
У 1811 р. відбулося вінчання Бетіни Брентано та Ахіма фон Арніма. Їхнє подружнє життя тривало два десятиліття. Це був союз двох талановитих людей, які вміли поважати одне одного. У листі до братів Грімм, у якому міститься прохання до В. Ґрімма впорядкувати спадщину Арніма, Бетіна писала: "Не жалійте мене, любі брати, я його дружина, я носила під серцем його дітей, і в цих дітях так багато гарного, мені судилося ще певний час бути з цими дітьми, і це випробування мого кохання мовби знову поєднає мене з ним. Обручка, яку він двадцять років носив на пальці руки як запоруку непорушної вірності, ніби вінчальна, навіки поселилася на моїй руці". І це були не просто слова. Вона завжди вірила в талант свого чоловіка і через те з повним правом заявила: "Ніхто, окрім мене. не знає, наскільки прекрасний і гармонійний його характер... а що інші оголошували в його працях поганим і слабким, то я впізнавала як зародки, як корені ще нерозвинутих прекрасних ідей".
У 1813—1814 pp. Арнім брав участь у національно-визвольній війні проти Наполеона, редагував газету "Прусський кореспондент" ("Der Preussische Correspondent"), а в 1814 p. повернувся у фамільне помістя Віперсдорф, оскільки завжди з недовір'ям ставився до життя в місті. У1818 р. він написав новелу "Одержимий у форті Ратона" ("Der tolle Invalide aus dem Fort Ratonneau"). І в цьому творі Арнім використав традиційний для нього прийом поєднання реального і таємничого. Людське життя зображене як нагромадження подій, зв'язок між якими важко пояснити. Щаслива розв'язка новели — порятунок Франкера від диявольського наслання — видається надто штучною. Але саме ця штучність фіналу і передає уявлення Арніма про хід історії, про плин людського життя як курйозу, який неможливо осягнути шляхом встановлення причинно-наслідкових зв'язків.
В останні роки життя Арнім працював над романом "Охоронці корони" ("Die Kronenwachter". Bd. 1,1817), друга частина вийшла вже посмертно у 1845 p., а увесь твір залишився незакінченим. Дія роману припадає на епоху правління імператора Максиміліана і вирізняється притаманною романтикам ідеалізацією Середньовіччя.
"Охоронці корони" — одна зі спроб створити історичний романтичний роман.21 січня 1831 р. слуга, увійшовши в кімнату господаря, виявив Арніма мертвим. На столі лежала розкритою книга "Мандри Франца Штернбальда" Людвіґа Тіка. Так закінчився життєвий і творчий шлях одного з яскравих новелістів романтичної епохи, чудового знавця народної поезії і вітчизняної історії.
Л. Дудова