Віслава Шимборська

Біографія

Сторінка 2 з 2
  • Шимборська Віслава
  • Шимборська Віслава
  • Шимборська Віслава
  • Шимборська Віслава

Безпосереднім її продовженням є наступна книжка "Велике число" ("Wielka liczba", 1976), яка ніби поєднує "реалістичну" настанову Шимборської, її незвичну вразливість до прозаїчних фактів, до щоденних подій, деталей реального життя (включно зі суспільно-політичним) із загальним і метафізичним баченням, котре виявляється, як "дивлення вглиб" речей і подій, значною мірою, вже не приватних, не особистих, а суспільних, загальних.

Поетична збірка "Люди на мості", як і наступні збірки, підхоплює і висуває на перший план етичну, чи навіть моральну (а часом, хоч і дуже делікатно, морально-політичну), тонацію "Великого числа". Хоч і залишається, як звичайно у Шимборської, далекою від історичної презентації.

Крім віршів, Шимборська є авторкою лише однієї прозової книжки (у двох частинах), а саме — двох збірників фейлетонів на тему дуже особистих, дуже різноманітних і навіть зовсім непередбачуваних лектур "Позапланове читання" (1973, 1976; друга частина, 1992).

Шимборська від самого початку зосереджує свої мистецькі пошуки у колі конкретних реалій — повсякденних, цивілізаційних, побутових, природничих, політичних, а також відомих фактів та історичних, культурних і науково-популярних гіпотез. Без вагань спирається на "банальності": спостереження за вуличними сценами, "неважливі" зустрічі зі знайомими чи й незнайомими, добірки газетних інформацій, журналістські плітки, енциклопедичні статті, на свої випадкові і різноманітні лектури, на почуті цікавинки тощо. Вона широко використовує повсякденну мову, розмаїті закостенілі фразеологізми і затерті звороти. Цей матеріал, ці різні "мови", якими промовляє (а часом просто белькоче) світ навколо нас, слугує їй для формулювання принципових питань і глибоких проблем, з якими марно намагаються дати собі раду філософія, суспільні науки, антропологія, релігія, етика. Шимборська, коли йдеться про її мету й амбіції, є поетесою суто інтелектуальною, а точніше філософською.

Однією з найважливіших рис поетичної мови Шимборської є антиномії, оксюморони, багатозначність виразів, парадоксальна і домінантна над усім тим, глибока й подвійна іронія, іронія досвідченого мудреця і одночасно, повна шарму, іронія салонної дами. Майже ніколи ці вірші не є у вузькому сенсі "ліричними" або ж суб'єктивними звіряннями. Героєм тут є не стільки "я" поетеси, скільки ситуації зовнішнього світу — огляд з іронічної дистанції, але ця дистанція і ця іронія отримують ліричний вимір уже тому, що Шимборська охоплює ними і себе. Ці вірші одночасно дуже прості й дуже складні, комунікативні й дуже неоднозначні, сповнені гумору і серйозності, "конкретні" й "абстрактні", наповнені відстороненням і особистим зворушенням:

Чому в занадто одній особі?Що тут роблю? В чиїй подобі?Чому в будинку, а не в гнізді?В шкірі не пір'ї? З обличчям не листям?Чому тільки раз із життям особистим?При зірці малій? На землі й при воді?

По неприсутності? Саме тепер?За всі століття? За стільки ер?За всі могили і небосхили?До кості й крові, що повнить жили?Сама з собою? Чом саме тут?Чому не там десь, де інша змора?

Не сто літ тому. Але й не вчораСиджу й дивлюся у темний кут —Як дивиться й те що сидить під столомТаке гарчливе і зване псом?("Здивування", пер. Д. Павличка)Головна проблематика її творчості полягає у такій ієрархії: проблема можливості (чи, радше, неможливості) порозумітися з "іншими", проблема існування людини як індивіда і як роду та її ставлення до інших форм існування, проблема ставлення буття до небуття і марноти, проблема пізнавальних можливостей людини, особливо повторюваності (або лише на перший погляд повторюваності) історії та сумнівна ефективність її уроків, акцидентність, поверховість закорінення людини в об'єктивному часі й об'єктивному просторі. Звичайність речі у Шимборській є автоматизацією незвичайності існування, а світ у своїй цілості й кожна його дрібка — замаскованим з погляду природності винятком, чи просто статистичним випадком, коли будь-яке конкретне існування є ніби дивом і проломом у безмежності небуття.

Шимборська є лауреатом ряду нагород: польського ПЕН-клубу (1980, 1996), нагороди ім. Й. В. Гете (1992) й ім. Й. Г. Гердера (1995), Нобелівської премії (1996). У 2001 р. поетеса отримала диплом члена американської Академії мистецтва і літератури.

Українською мовою поезію Шимборської перекладали Д. Павличко, Я. Сенчишин та ін. С. Бальбус

1 2