Здається, правителю Самосу, в усьому щастить але що більше перемог, то більший жах викликають вони в його співрозмовника, який при останній радісній звістці квапливо покидає пестунчика долі.
Важливе місце в поезії Шіллера посідає його "Пісня про дзвін", що є гімном праці людини, уславлення її сили, розуму й сили її рук. Мова Шіллера звучить тут, як у проповідника, повчально. Він хотів, щоб все було засноване на розумному порядку, щоб людина безнастанною працею завжди досягала свого щастя. У цьому вірші позначився і шіллерівський страх революційних потрясінь. Для поета мир і злагода важливіші за соціальну боротьбу. Цю ж думку Шіллер розвиває й у своїх теоретичних роботах: "Листи про естетичне виховання людини", "Про наївну і сентиментальну поезію" (1795-1796).
Протягом усього творчого шляху драма залишалася улюбленим жанром Шіллера ("Дон Карлос", 1787), всі його наступні драматични твори засновані на історичному матеріалі.
Особливо плідним у плані драматургії було останнє десятиліття творчого шляху Шіллера. Він створює такі драматичні шедеври, як трилогія "Валенштейн" (1799), драми "Марія Стюарт" (1800), "Орлеанська діва" (1801), "Вільгельм Телль" (1804). У цих творах художньому аналізу піддаються поворотні етапи в історії європейських народів. Останньою — незавершеною — драмою Шіллера став "Дмитро" (1805) — з російської історії. Самозванець Дмитро в Шіллера щиро вірить у те, що він син Івана IV. Вимовляючи промову в польському сеймі, він намагається штовхнути поляків на похід проти Росії заради відновлення законної влади на московському престолі.
Визнання до Фрідріха Шіллера прийшло в Росії з першою драмою "Розбійники", що у 1793 році була зіграна вихованцями Шляхетного пансіону при Московському університеті. Шедеври Шіллера викликали інтерес у російських поетів і письменників. Представники різних літературних напрямків інтерпретували твори німецького поета, наголошуючи на тому, що особливо відповідало ідеям історичного етапу.
Смерть обірвала творчість поета-гуманіста в момент, коли його поглядам відкривалися нові обрії, коли його розпливчасті ідеали набували більш чітких обрисів і він починав вірити в політичну самостійність народу.
"Підступність і любов" (1784)
П'єса Шіллера "Підступність і любов" — це перша німецька політична драма. У ній безправ'я народу, який гнітила німецька влада, показано особливо драматично.
У "Підступності і любові" зіштовхуються два соціальних світи: придворно-дворянський, до якого належить і син президента фон Вальтера, який зобов'язаний цьому середовищу своїм відносно високим військовим чином і університетською освітою, і міщанство, до якого належить Кохана Фердінанда Луїза Міллер, дочка придворного музиканта. Вони кохають одне одного. Ферді-нанд за своїм світосприйманням близький до темпераментних героїв "бурі та натиску". Натхненний любов'ю, він мріє про рівність і справедливість. Він марить про те, як поведе Луїзу до вівтаря, назве своєю перед цілим світом. У його очах вона не тільки йому рівна, але і єдино бажана. Їхнє почуття викликає обурення батька Фердінанда, який надумав женити свого сина на леді Мільфорд, яка була коханкою герцога.
Любов Луїзи й Фердінанда трагічно, приречена, бо вона підриває основи усталеного порядку, молоді герої стають жертвами придворних інтриг. У фіналі драми Фердінанд, помираючи, простягає руку батькові, який кається. Жест глибоко символічний і дуже характерний для Шіллера, герої якого ніколи не відкидають руки, простягненої заради примирення. Шіллер вірив, що страждання очищає людину морально
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Розбійники", "Ода радості", "Підступність і любов", "Боги Греції", "Валенштейн", "Марія Стюарт", "Орлеанська діва", "Вільгельм Телль".
ЛІТЕРАТУРА: 1. Ланштейн П. Жизнь Шіллера.— М., 1984; 2. Вильмонт Н. Н. Достоевский и Шиллер: Заметки русского германиста.— М., 1984.