З'являються монументальні, вагомі образи (у них відчувається і стримана сила скульптур Родена, і "рече-вість" полотен Сезанна). Своїм словом поет ніби вступає у змагання з майстрами пензля і різця. Рільке створює "поезії-речі", котрі виявляють "внутрішнє життя" реалій предметно-чуттєвого світу. Це своєрідні гімни людській здатності вмістити в душу всю безмежність Всесвіту.
Поет для Рільке в цей період — творець "речей мистецтва", такий самий, як ювелір, скульптор, живописець. Про це виразно свідчать численні вірші збірки "Нові поезії", такі як "Портал", "Пантера", "Фламінго", "Іспанська танцівниця". Тонку майстерність виявляє Рільке, фіксуючи рух в об'єктах, що сприймаються оком як нерухомі. Наприклад, в поезії "Ваза троянд" так передано рух пелюсток: "Троянди можуть рухатись. Поглянь:/ в їх рухах кут одхилення малий,— / отож троянд не видно, лиш струмує / проміння світла нарізно від них".
Сюжетами "Нових поезій" не обов'язково виступають тільки речі,— серед них багато й таких, що змальовують людей, тварин і навіть міфологічні чи історичні події.
"Орфей, Еврідіка, Гермес" (1904)
Цей твір із першої частини "Нових поезій" є яскравим прикладом використання і переосмислення Рільке давнього міфу, він образно втілює авторські роздуми про сутність мистецтва та його покликання.
Орфей, син музи Калліопи і бога Аполлона, легендарний співець і музикант, був наділений магічною силою, якій підкорялися не тільки люди, а й боги та природа. Коли Еврідіка, ніжно кохана дружина Орфея, померла від укусу змії, він вирушив за нею в Аїд, царство мертвих. Володар підземного царства, скорений грою Орфея, пообіцяв йому повернути Еврідіку на землю, якщо Орфей на зворотному шляху не оглянеться на дружину, доки не увійде у свій дім. Бог-посланець Гермес супроводжує Еврідіку в її поверненні на землю, але щасливий Орфей, не втримавшись, порушує заборону, і Еврідіка знову зникає в царстві мертвих.
Цей вірш — перше звертання Рільке до образу Орфея, який став для нього уособленням поезії, її високої місії. Утім, Орфей тут ще ніби не цілком впевнений, що силою свого поетичного слова він справді здатен повернути з небуття кохану, дати життя речам і явищам, створити свій світ. Тому він обертається і втрачає Еврідіку.
Мотив трагічного розладу у взаєминах чоловіка й жінки, який завжди був одним із провідних у творчості Рільке ("Самотність", "Осінній день", "Тиша" тощо), знаходить у поезії "Орфей, Еврідіка, Гермес" подальшого розвитку. Кордон між чоловіком і жінкою виявляється кордоном між життям і смертю, який не може подолати Орфей.
Напередодні й під час Першої світової війни Рільке пережив тривалу кризу, яка лише іноді переривалася спалахами творчої активності. Він багато, майже безперервно мандрував — Іспанією, Північною Африкою, країнами Центральної Європи, ніде надовго не затримуючись, за винятком замку Дуїно на Адріатиці, де 1912 року розпочав створювати цикл "Дуїнянських елегій", завершення якого з часом стало справою всього його життя. Сам поет надавав цим творам (загалом їх дванадцять) особливого значення і ніколи не публікував їх поодинці аж до 1922 року.
Рільке дуже болісно сприйняв початок Першої світової війни. Війна, писав він в одному з листів 1915 року, це "гора страждань, на яку ми продовжуємо здиратися". Він бачив лише "непомірну рану, на яку перетворилася вся Європа", думав про "масову смерть людей, що відбувається щоденно і щохвилинно". Сходить нанівець його творчість, жорстоким випробуванням піддаються його гуманістичні переконання.
У післявоєнний період Рільке прагне писати вірші, які увібрали б усі його попередні пошуки й здобутки; як ніколи, великого значення набуває для митця традиція німецької філософської лірики. У той же час у його поезії загострюється сприйняття сучасності як світу, що остаточно втрачає свій справжній, "людський зміст". Поетичне слово залишається для нього єдиним засобом чинити опір дегуманізації. Однак трагізм "Дуїнянських елегій" не переходить у відчай, поет зберігає віру в можливість відновлення повноцінного буття. Рільке здавалося, що в душах людей мають зникнути кордони між людиною і речами, що всі аспекти людського буття, в тому числі любов і смерть, втратять свою полярність і включаться в якийсь єдиний "внутрішній простір світу".
Найповнішого вираження мотиви, властиві пізній творчості Рільке, набули в поетичному циклі "Сонети до Орфея" (1922).
Звільнившись від "важкості" "Дуїнянських елегій", вірш Рільке став прозорим, точним у виборі зображувальних засобів.
Основною темою "Сонетів" є мистецтво — поет доходить висновку, що збереження гармонії є можливим тільки завдяки жертовній силі мистецтва й творчій енергії людини. У поезію Рільке знову повертається Бог — вершина Всесвіту, але тепер це "дзвінкий" бог Орфей, поет-співець, який зливається з образом поета Рільке. Вже в першому сонеті циклу — "Ось дерево звелось..." Орфей втілює силу поезії, що активно сприяє перетворенню хаосу на світ гармонії форм і образів, справжній "людський світ". Мистецтво, як будівничий спів Орфея, здатне одухотворити світ, звести високий і міцний храм добра й краси.
У "Сонетах до Орфея" поет піднявся з безодні сумнівів і відчаю і утвердив початкову основу свого поетичного таланту — думку про красу буття: "Бути на землі — прекрасно".
Наприкінці життя Рільке працював не так багато (тяжка хвороба нагадувала про себе дедалі тривалішими нападами), але на диво легко, майже без чернеток. Незадовго до смерті він написав книгу віршів французькою мовою.
Помер Райнер Марія Рільке 1926 року у Швейцарії.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
поетичні збірки "Книга годин" ("Часослов") (1905), "Книга картин" (1902, 1906), "Нові поезії" (1907-1908), роман-що-денник "Записки Мальте Лаурідса Брігге" (1910), поетичні цикли "Дуїнянські елегії" (1922), "Сонети до Орфея" (1922).
ЛІТЕРАТУРА: 1. Березина А. Г. Поззия и проза молодого Рильке.— Л., 1985.; 2. Наливайко Д. С. Єдиним він зі світом був // Рільке P. M. Поезії.— К, 1974.; 3. Лисенко І. Райнер Марія Рільке і Україна // Радянське літературознавство.— 1989.— № 5.; 4. Литвинец Н. Забытое лицо вещей // Лит. обозрение.— 1979.— №3.; 5. Новикова М. А. Орфей і пекло // Всесвіт.— 1975.— № 12.; 6. Ратгауз Г. И. Послесловие // Райнер Мария Рильке. Новые стихотворения. Новых стихотворений вторая часть.— М., 1977.;
7. Рожанский И. Д. Райнер Мария Рильке // Рильке P. M. Ворпсведе. Огюст Роден. Письма. Стихи.— М., 1971.; 8. Хольтху зен Г. Е. Райнер Мария Рильке.— "Урал LTD", 1998.