Вірш "Дерево Свободи" глибоко узагальнило цю впевненість поета в правоті санкюлотів, в загальноєвропейському значенні досвіду Франції, особливо важливого для Англії. Оцінка в цьому вірші англійської революції XVII століття ще раз підтверджує проникливість і гостроту історичних поглядів поета. Але текст цього вірша було опубліковано лише в 1838 році, та й згодом він входив не до всіх видань його віршів. Відгуки Бернса на революцію у Франції є не тільки свідченням його симпатії до неї, але й програмою боротьби за бажану Свободу й Справедливість, за справжню велич людини, не підвладну коронам та грошам.
Англійська реакція тих років і пізнішого часу особливо ненавиділа його викривальні сатири та епіграми. Багато з них були спрямовані проти війни. "Війни — чумні епідемії, в яких винна не природа, а люди". Він прямо казав, що війни потрібні монархам, парламентаріям, торгашам: війну благословляє церква; її чекають, а з нею і нові чини, генерали. Їх прибутки й слава оплачені ціною тисяч людських життів ("Подяка за національну перемогу"). Тільки війна за свободу народу є виправданою.
Політичні сатири й епіграми Бернса звичайно мали точну адресу й стверджували принципи плебейсько-демократичної державності й моралі. Одна з найголовніших мішеней викриття у Бернса — дворянсько-буржуазна парламентська система в англо-шотландському варіанті.
Про королівське подружжя Ганноверів — Георга III та його дружину, про їхнього спадкоємця Бернс говорив зі зневажливою іронією в "Трактирній баладі", в сатиричній поемі "Сон" — глузливому вітанні короля вдень його народження, та в інших віршах. Короновані особи Англії — жалюгідні маріонетки в руках тих, хто наживається на фінансових спекуляціях і розпочинає війни. Союз продажних політиків із торгівцями та церквою, передвиборчі спекуляції розкриті Бернсом у сатирах "Галерея політиків і святош", "Балада про вибори містера Уерона" та інших. Ці віршовані політичні фейлетони розкривають існуючу систему злочинного обману народу. Серед пізніх, сповнених гніву та болю сатир, особливо вирізняється "Послання Вельзевула" (1790).
В інтенсивному становленні соціального досвіду Бернса та його революційно-плебейського світогляду розкривалися все нові можливості й грані. Новаторський напрямок свого часу — сентименталізм — Бернс піддав критичній оцінці, відкинув у ньому те, що він назвав "манірством" (сльозливу чуйність, пасивність, релігійні ілюзії авторів і героїв). У предромантизмі він не сприйняв поетизацію відчаю та жаху перед життям. Центральна тема передромантиків — всесилля диявола, зла у світі — вирішена Бернсом без містики, в матеріалістичному плані, включає політичну оцінку реальних сил епохи. Гострий здоровий глузд, солоний народний гумор поета руйнували передромантичну поетизацію зустрічей з "нечистою силою". Гарна пародія на предромантичні "дияволіади" — комічна поема Бернса "Том О'Шентер".
У віршах Бернса звучить шотландський діалект; багато з них написані на мотиви народних пісень і самі стали піснями, які й сьогодні співає Шотландія. Оновлення і демократизація тематики, мови, художніх засобів йшли в нього в єдності з перебудовою традиційної системи ліричних жанрів, її збагаченням. Дивна енергія, гострота та багатство суджень, багато ритмів і інтонацій, дивна гнучкість і барвистість народної мови — ці характерні особливості найкращих віршів Бернса принесли йому всесвітню відомість.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Збірки "Кільмарнокський томик" (1786), "Едінбурзький том" (1787), "Послання Вельзевула" (1790), "Пісні смерті" (1792), "Дерево Свободи" (1793), поема "Том О'Шентер".