Нестайко Всеволод — Чарівний талісман

Марусиків батько вимагав у Циганового батька віддати білет, бо Марусик мав тоді в крамниці більше грошей, ніж двоє його друзів, отже, мав більше прав на машину. Дітям було дуже соромно за поведінку батьків, адже вони чули цю суперечку, бо саме сиділи у Цигановому садку. Між хлопцями такого непорозуміння не було, навпаки, вони обговорювали маршрут першої подорожі на власному "Запорожці". Почувши сварку, Марусик зітхнув, а Циган почервонів. Друзі були пригнічені і пожаліли, що виграли.

Хлопці вирушили до Губанівського лісу, у якому панував неповторний грибний запах. Саме через гриби ліс так називався, бо майже усіма слов'янськими мовами "губи" – це "гриби".

Хлопці виявили цей курінь торік зовсім випадково, коли ходили по гриби. Журавель, який тоді саме читав книжку про Александра Македонського, сказав: "У ньому, мабуть, ще Александр Македонський жив". Так і прозвали вони його – македонський курінь. І якось, коли їх застала в лісі гроза, вони ховалися в курені від дощу. Цей курінь побудували, мабуть, туристи-грибники, що частенько навідували Губанівський ліс.

Журавель пишався своїм другом, бо знав, що той більше цінує дружбу, ніж якісь зйомки у кінофільмі. Журавель вірив, що рано чи пізно Марусик це зробить, і сам робив усе можливе, щоб Циган і Марусик помирилися.

Історію про пригоди хлопців розповідає оповідач, який виражає своє ставлення до подій, любов до села Гарбузяни, його жителів і головних героїв повісті.

Чи вдалу він розіграв ситуацію? Що могло б трапитися?

Бажання Журавля помирити друзів дуже благородне. Для цього він розіграв ситуацію, ніби у річці йому звело ногу, але пригода стала небезпечною для Марусика. Він міг втопитися, та, на щастя, Журавель і Циган врятували його.

Хлопці отримали білет на решту в сільському магазині, коли купували цукерки за спільні гроші.

Коли Циган дізнався про те, що сталося, то відчув заздрість. Він сказав, що знімальній групі слід було розповісти про Гришу Пасічного, якого знало все село (цей хлопець виступав у художній самодіяльності села). Циган сам бажав слави, звик завжди почувати головним, а тут Марусикові така честь випала. "Сашко Циган слухав, і на обличчі його мінялася, як то кажуть, ціла гама переживань: і здивування, і захоплення, і жаль, що його не було в цей час, і, не будемо приховувати, заздрість до Марусика".

Сашко Циган розповів, що задля сміху загадав жаб'ячій лапці автомобіль, а коли розгорнув газету і подивився тираж грошово-речової лотереї, то згадав про білет, що колись тітка Галя у крамниці на здачу дала. Виявилося, що друзі виграли машину – "Запорожця".