Тютюнник Григір — Климко

Вчителька так назвала Зульфата, бо хлопець став на її захист, а усім відомо, що Кармелюк – народний месник, що безстрашно боронив знедолених та скривджених. Зульфат кинув камінь у здоровецького бородатого дядька, який вимінював у людей одяг на харчі і насміхався з того, що Наталя Миколаївна передумала обмінювати свою сукню.

На мою думку, сіль саме потекла, а не посипалася тому, що Климко ніс, крім солі, молоко для дитини Наталі Миколаївни. Куля не лише вбила хлопця, але й пройшла через мішок з харчами, які хлопець ніс на плечі. Слова "потекла сіль" можна розуміти і в непрямому значенні: з сіллю текла кров з грудей хлопця.

Климко загинув, бо він хотів допомогти втікачеві. Хлопець міг принишкнути, сховатися чи просто мовчати. Можливо, тоді б усе закінчилося не так трагічно, наприклад, від нього могли б відібрати його мішок. Але хлопець був патріотом, ненависть до ворогів продиктувала його останній вчинок.

Дід Бочонок вважав, що серед нещасних і біженців є багато добрих людей тому, що саме такі, зазвичай, виявляються милосердними, співчутливими, діляться останнім. А ті, хто має більше, хто зумів пристосуватися до нових умов й наживаються на бідних і голодних, ніколи не допоможуть Климкові. Бо саме проста, бідна людина здатна співчувати такій же людині.

Після того як Климко осиротів, він жив удвох з дядьком Кирилом у залізничному бараці.

Однією з речових деталей є діжурка дядька Кирила. Ще на початку оповіді ми дізнаємося, що "тій діжурці, як казав дядько, було "сто літ", і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давнього мазуту. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце. Пахла діжурка паровозом. Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче й пекла плечі та спину". Згодом, коли не стане дядька Кирила, у Климка діжурка залишиться останньою річчю, що нагадуватиме рідну йому людину, по-особливому грітиме...

Подаяння – це пожертвуваний жебракові, біднякові; милостиня. Дід Бочонок, станційний аптекар і дядьків Кирилів товариш ставився до подаяння позитивно, перед дорогою він запропонував Климкові миску борщу, дав "стосик червоних тридцяток", щоб хлопець купив за них хоч хлібину. Та його дружина була скупою і злющою, не хотіла нічого давати Климкові. Під натиском чоловіка вона дала хлопцеві шість сухарів, які виявилися червивими.

Самопожертва – це жертвування собою, своїми особистими інтересами заради блага інших. Ця людська риса виявляється у Климка й Зульфата, коли вони запрошують Наталю Миколаївну переходити жити до них у вагову на сортувальні, діляться з нею харчами, хоч і лишилося їх дуже мало. А найбільшу самопожертву вчинив Климко, коли вирушив босий у степ, щоб знайти сіль, на яку можна було виміняти якусь їжу.

Багато пригод. Але найстрашніше те, що Климко захворів. Про нього піклувалася тітка Марина, яка хотіла, щоб він залишився у неї за сина.

Цього б дуже хотілося, адже він досить хороша дитина.