Шолом-Алейхем — Пісня над піснями

Шимек постійно помічає красу природи, милується Бузею і згадує рядки з "Пісні пісень". У його очах світ постає ідеальним, повним біблійних образів, без зла і негараздів. Наприклад, у переддень Пасхи Шимек так бачить світ: "У цю мить весь світ набуває в моїх очах зовсім іншого вигляду. Наш двір — замок. Наша хата — палац. Я — принц. Бузя — принцеса. Колоди, понакидані біля хати, — кедри й буки, що згадуються в "Пісні пісень"...

Бузя старша за Шимека 1-2 роки. Вона дочка його старшого брата Бені, який жив на селі, якось купався у річці і потонув. Молода вдова вийшла заміж і поїхала десь далеко, а Бузю прийняли батьки Шимека.

Шимек – мрійник і романтик, він поетично сприймає красу дівчини і навколишньої природи, для нього все довкола гармонійне та ідеальне. Він любить світ, який його оточує, намагається якнайбільше часу проводити з Бузею, вигадує неймовірні історії, щоб розвеселити чи здивувати дівчину.

Шимек з нетерпінням чекав на свято Пасхи: "Нехай лишень настане Пасха, люба, жадана Пасха, коли вже можна буде гратися надворі, на свіжому повітрі, не перед очима в батьків, – я їй покажу такі штуки, що вона аж зачудується". Це свято символізує для хлопця свободу, можливість бути з Бузею наодинці, розповідати різні вигадки.

Шимек ще не розумів, що закохується у Бузю, але його почуття були настільки чистими, високими, красивими, що про дівчину він говорив словами з Біблії. Хлопець навчався в хедері – єврейській початковій релігійній школі, тому знав напам'ять багато текстів зі Святого Письма. "Пісня пісень" – його улюблений твір.

Шолом-Алейхем – майстер розкриття внутрішнього стану героїв. Він використовує різні художні засоби для створення психологізму: внутрішній монолог, асоціації, враження, виразні деталі, символи, лейтмотиви, пейзажі тощо.

Назва цієї частини має важливе значення, вказує на ключовий момент – "Тієї ночі", адже саме у першу ніч, коли Шимек вернувся додому, він зрозумів і зізнався сам собі, що кохає Бузю "тією святою, полум'яною, пекельною любов'ю, яка так чудово оспівана в "Пісні пісень"".

Бабуся і дідусь, тобто Шимекові батьки, дуже любили дівчинку, як рідну дитину. Вони знайшли в ній розраду від великого горя. Шимек теж не уявляв свого життя без Бузі, проводив з нею вільний час після школи, жалів, розповідав казки.

Напередодні Зелених свят Шимек і Бузя пішли нарвати зелені. Вони перейшли через гору, місток над річкою. Хлопець розповідав про царівну, але дівчинка не любила цієї казки. Він уявляв, що вона сумує через матір, тримає на неї образу, бо покинула її маленькою дитиною. Потім діти бігали по леваді, качалися у траві, Шимек розповідав казки і говорив про те, що коли стане дорослим, а вона дорослою, то вони поберуться і поїдуть у мандрівку.

Наступного дня після приїзду Шимек вийшов з Бузею в поле. Дівчина здавалася йому неприродно веселою. Хлопець зізнався, що кохає її. Бузя заплакала, її плечі здригалися, вона плакала чимраз дужче і дужче. Та раптом дівчина почала виправдовуватись за свої сльози. Вона говорила, що нема причин плакати, бо багато дівчат на її місці почували б себе щасливими. Бузя хвалила нареченого, називала порядним, добрим і відданим. Шимек попросив її: "Вертайся до мене, Бузю, вертайся, поки не пізно...