Редьярд Кіплінг — Книга Джунглів

Мати Вовчиця назвала хлопчика Мауглі, що означає Жабенятко. Слова мауглі немає в мові хінді. Його вигадав Кіплінг.

Мауглі називає вовків своїми братами, бо разом з ними виріс, полював, допомагав їм. Він був відданим братом і не уявляв себе без них. Саме тому він сказав Багірі: "– Я народився у джунглях, я жив за Законом Джунглів, і у Зграї нема такого вовка, якому б я не витягав колючок із лап. Усі вони мої брати!".

Акела був Самотнім Вовком, що керував Зграєю завдяки своїй великій силі та розуму. Він водив Зграю вже багато років. За своєї молодості він двічі потрапляв у вовчу пастку, а одного разу його жорстоко побили і кинули, вважаючи вже мертвим. Отож він з власного досвіду знав вчинки та звичаї людей. Тому його ставлення до людей мало б бути негативним, вовк хотів би уникати зустрічі з ними.

Коли Мауглі йшов із вовчої зграї, він вперше заплакав. Хлопець не хотів покидати джунглів, не розумів, що з ним відбувається. Це рішення було для нього нелегким, тому він відчував, наче в нього рвалося серце. Перед відходом він попрощався з матір'ю, батьком Вовком і вовченятами. Єдине, чого Мауглі хотів у той момент, це щоб його ніколи не забували у джунглях.

мПро вміння Мауглі визнавати свої помилки і провини свідчить те, що він завжди терпів покарання Балу за свій непослух. Після пригоди з Бандар-Логами Мауглі визнав свою провину і отримав від Багіри півдюжини стусанів (для семирічного хлопця то була тяжка покара).

Червона Квітка – це вогонь, який Мауглі, за порадою Багіри, роздобув у людей із селища. Для цього він пішов до ланів, де жили люди, і заховався у копицю сіна під вікном хатини. Хлопець стежив, як господиня вставала вночі та підживляла вогонь чорною деревиною. Зранку Мауглі побачив, як хлопчик селянина взяв плетений горщик, обмазаний зсередини глиною, наповнив його розжареним вугіллям і пішов у хлів. Мауглі подався за хатину, перестрів хлоп'я і вихопив у нього з рук горщик із вугіллям, а потім зник.

Друзі розлютилися на Мауглі і були дуже сердиті, адже мавпяче плем'я не жило за Законами джунглів, вони були вигнанцями. Балу так характеризує їх: "Вони чваняться, верзуть дурниці і думають, що вони – велике плем'я, покликане зробити великі діла в Джунглях, а впаде горіх, і їхній настрій одразу змінюється, вони починають реготати й забувають про все на світі. Ніхто в Джунглях з ними не спілкується".

Якби за Мауглі ніхто не вступився, він та батьки-вовки загинули б. поки усі чекали відповідь зграї, Мати Вовчиця вже приготувалася до бійки; вона знала, що це була б її остання бійка.

У битві з мавпами Каа діє дуже впевнено, на відміну від друзів Мауглі. Удав відчував цілковиту владу над мавпами, спершу він вдався до сили, використовуючи страшні удари вагою всього свого тіла, а згодом загіпнотизував мавп і ті скорилися йому, прямуючи до нападника.

У кінці оповідання Мауглі розуміє свою провину: "— Я погане Людське дитинча, і мені болить душа!", адже він знехтував порадами друзів бути обережним з Бандар-Логами. Через нього Балу і Багіра були поранені. Тож хлопець приймає покарання, бо так велить Закон джунглів: "Каяття не рятує від кари".