Отож у всьому місті тільки й чути було: "Сахем! Сахем!"
Діти з самого ранку вже заглядали в шпари між дошками, з обличчями зацікавленими й разом з тим переляканими, а старші хлопці, пойняті якимось войовничим духом, повертаючись зі школи, грізно марширували, самі не знаючи для чого. Восьма година вечора. Ніч гарна, погідна, зоряна. Вітер приносить з-поза міста запах апельсинових гаїв, а в місті він змішується з запахом солоду. В цирку сяє злпва вогнів. Перед головним входом горять і димлять величезні смолоскипи. Вітрець колише султани диму І ЯЗИКІІ яскравого полум'я, що освітлює темні контури будівлі цирку. Це тільки що збудований дерев'яний круглий балаган з гостроверхим дахом і зоряним американським прапором на шпилі. Перед входом великий натовп тих, що не могли протовпитись або не мали за що купити квитків. Вони розглядають фургони трупи, а головне — полотняну завісу вхідних дверей, на якій намальована
бнтва білях з червоношкірими. Коли завіса відхиляється, видно освітлене приміщення буфету з сотнями скляних кухлів на столі. Нарешті завісу відслоняють зовсім, і глядачі заходять всередину. У пустих проходах між лавками гупають людські кроки, і незабаром темна, рухлива маса заповнює всі проходи від низу до верху. В цирку видно як удень, бо хоч до нього не встигли провести газових труб, величезна люстра, складена з п'ятдесяти гасових ламп, заливає арену і глядачів потоками світла. В цьому світлі видпо відхилені назад, вгодовані, з гладкими підборіддями, голови пи-волюбів, молоді жіночі обличчя і гарненькі, зачудовані личка дітей, у яких очі мало не вискочать на лоб з цікавості. Зрештою вираз облич в усіх глядачів, як звичайно у циркової публікн, зацікавлений, задоволений і трохи придуркуватий. Серед людського гомону, в якому чути вигуки: "Frisch Wasser! frisch Bier!" 1 — всі нетерпляче ждуть початку. Нарешті лунає дзвінок, виходить шість уніформістів у юхтових чоботях і стають у два ряди коло входу з арени до стаєнь. Крізь ці ряди на арену вилітає баский кінь без сідла й вуздечки, а на ньому — ніби хмарка з мусліну, стрічок і тюлю. То танцюристка Ліна. Починається гарцювання під музику. Ліна така прекрасна, що молоденька Матільда, дочка пивовара з Опунція-Гассе, занепокоєна її вродою, нахиляється до вуха молодого крамаря Флосса з тієї ж вулиці і тихо питає, чи він ще її любить? Тим часом кінь мчить круг арени галопом і дихає, як локомотив, ляскають бичі, репетують і б'ють один одного по обличчю клоуни, що вибігли на арену слідом за Ліною, танцюристка миготить, як блискавка, публіка плеще в долоні. Яка ж бо чудова вистава! Ahe перший номер швидко кінчається. Надходить другий. Слово "сахем! сахем!" передасться з уст в уста. На клоунів, що й досі лупцюють один одного по обличчю, вже ніхто не звертає уваги. В цей час уніформісти вносять височезні козли і ставлять з двох боків арени. Оркестр перестає грати ((Yankee Doodle" і починав сумну арію командора з "Дон-Жуана"; між козлами натягають дріт. Раптом сніп червоного бенгальського вогню злітає від входу й обливає кривавим світлом всю арену. Зараз у його сяйві з'явиться грізний сахем, останній з племені Чорних Змій. Але що це?.. Виходить не сахем, а сам директор трупи, вельмишановний містер Дій. Він вклоняється публіці й починав говорити. Він має честь просити "великодушних і шановних джентльменів, а також прекрасних і не менш шановних леді якнайпильніше додержувати тиші й не аплодувати, бо вождь сьогодні дуже роздратований і ще дикіший, піж звичайно". Ці слова справляють неабияке враження, і — дивна річ! — ті самі достойні громадяни Антилопи, котрі п'ятнадцять років тому вирізали жителів Чіаватти, зараз зазнають якогось неприємного почуття. Хвилину тому, коли Ліна виконувала трюки на коні, вони раділи, що сидять біля бар'єра, звідки так добре все видно, а тепер тужно поглядають на горішні ряди і всупереч законам фізики вважають, що внизу задуха більша, ніж угорі.
Але чи пам'ятає що-небудь цей сахем? Він же з дитинства виховувався в трупі шановного містера Діна, що складається переважно з німців. Невже й досі не забув? Це здавалось неможливим. Оточення і п'ятнадцять років роботи в цирку, виконання всіляких трюків задля оплесків повинні зробити своє діло.
Чіаватта, Чіаватта! Адже вони, німці, також на чужій землі, далеко від батьківщини, і не думають про неї більше, ніж це дозволяє їх бізнес. Насамперед треба їсти й пити. Про цю істину мусить пам'ятати кожен обиватель, як І останній з племені Чорних Змій"
Ці роздуми раптом уривав якийсь дикий свист у стайнях — і на арені появляється з хвилюванням очікуваний сахем. Лунав стриманий гомін юрби: "Це він! Це він!" —і потім тиша. Тільки чути, як сичить бенгальський вогонь коло входу. Всі погляди звернені на вождя, що мав зараз виступити на могилі свого племені. Індіанець справді заслуговує того, щоб на нього дивитись. Він царствено гордий. Плащ з білих горностаїв — атрибут вождя,— від нього так і віє дикою силою, чим він нагадує напівприрученого ягуара. В його ніби викутому з міді обличчі є щось орлине, а па тому обличчі холодним блиском світяться справжні індіанські, спокійні й ніби байдужі, але зловісні очі. Він водить пимв по публіці, немов вишукує собі жертву, бо, до речі, озброєний з ніг до голови. На голові у нього колишуться пера, за поясом стримить сокира й ніж для скальпування, тільки в руці замість лука він тримає довгу жердину, яка допомагає йому зберігати рівновагу під час ходіння по дротині. Спинившись посеред арени, він раптом вигукує воєнне гасло. "Боже милостивий!" — то гасло Чорнпх Змій. Ті, котрі вирізали плем'я, добре пам'ятають це страшне завивання, але от що дивно: коли п'ятнадцять років тому вони не злякались завивання тисячі Чорних Змій, то зараз їх проймає холодний піт від голосу одного. До вождя підходить директор і щось йому каже, ніби хоче втихомирити його й заспокоїти. Дикий звір відчув віжкн, бо вже за хвилю розгойдується на дроті. Не зводячи очей з гасової люстри, віп ступає вперед. Дріт вгинається все дужче, часом його й не видно, і тоді здається, що індіанець завис у повітрі. Він іде вгору, ступає крок наперед, відступає назад і знов, балансуючи, іде вперед. Його витягнені під плащем руки схожі на величезні крила. Ось він захитався, падає!.. Ні! Короткі, уривчасті оплески зриваються, мов вихор, і змовкають. Обличчя вождя стає все грізнішим.
В очах, зведених до гасових ламп, спалахує зловісний вогонь. Глядачі занепокоєні, але ніхто не порушує тиші. Сахем підходить до другого кінця дроту, спиняється, і з грудей його несподівано виривається пісня війни.
Дивна річ! Вождь співає по-німецьки. Але то легко зрозуміти: він напевне забув мову Чорних Змій. Зрештою на це ніхто не зважає, всі слухають пісню, що все росте й міцніє. Це навіть не піспя, а якесь безмірно тужливе виття, дике й хрипке, повне войовничих нот.
Можна розібрати слова.
"По великих дощах щороку виходило п'ятсот воїнів з Чіаваттн на стежки війни або на великі весняні лови. Коли вони поверталися з війни, їх прикрашали скальпи, коли поверталися з ловів, привозили м'ясо та буйволячі шкури, а жінки радісно вітали їх і танцювали на честь Великого Духа.
Чіаватта була щаслива! Жінки господарювали в вігвамах, діти виростали гарними дівками та хоробрими воїнами. Воїни вмирали на полі слави і йшли полювати з духами батьків у Срібні гори. Сокири їх ніколи не були закривавлені жіночою та дитячою кров'ю, бо воїни Чіаваттн були чесними мужами. Чіаватта була могутня. Та прийшли з-за далеких морів блідолиці й кинули вогонь на Чіаватту. Блідолиці воїни не подолали Чорних Змій в бою, а підкралися вночі, мов шакали, й закривавили свої ножі кров'ю сонних воїнів, жінок і дітей.
І не стало Чіаваттн, бо на її місці блідолиці поставили свої кам'яні вігвами. Замордоване плем'я і знищена Чіаватта волають про помсту".
Голос вождя став зовсім хрипливим. Тепер, розгойдуючись на дроті, він здавався якимось червоним ангелом помсти, що ширяв над юрбою. Навіть директор був явно занепокоєппй. В цирку запала мертва тиша. & вождь провадив да^і:
"Від цілого племені залишилось тільки одне дитя. Було воно мале і кволе, але присяглося Духові Землі, що помститься. Що побачить трупи блідолицих чоловіків, жінок, дітей — пожежу, кров!.."
Останні слова перейшли в люте ревіння. По цирку, немов раптовий повів вітру, пронісся гомін. У головах глядачів замиготіли тисячі запитапь без відповіді. Що він зробить, оцей оскаженілий тпгр? Чим погрожує? Як здійснить помсту? Він? Сам-один? Залишатись чи втікати? Чи боронитись — і як?
— Was ist das? Was ist das? — залунали злякані жіночі голоси.
Раптом нелюдським вереском озвався вождь, віп дужче загойдався на дроті, скочив на дерев'яні козли, що стояли під люстрою, і підняв жердину. Страшна думка блискавкою майнула в головах: він розіб'є люстру і заллє цирк потоками палаючого гасу. З грудей глядачів вихопився крик. Але що цс? З арени гукають: "Стій!" Проте вождя все нема, він зіскочив на землю і зник у проході. Не спалив цирку? Де ж він подівся? Колп ось він ВИХОДИТЬ, ВИХОДИТЬ знову, засапаиий, стомлений, страшний. В руках він несе бляшану миску, простягає 'її до глядачів і мовить благальним голосом:
— Was gefällig für den letzten der Schwarzen Schlangen!..1
З грудей глядачів звалився камінь. Отже, все це було підстроєно хитрим директором для більшого ефекту? В миску сиплються долари й півдолари. Як же відмовити останньому з Чорних Змій — в Антилопі, на попелищі колишньої Чіаватти? Люди мають серце...
Після вистави сахем пив пиво й їв кпедлі в пивній "Під золотим сонцем". Оточення, видно, зробило своє діло. Сахем став в Антилопі дуже популярним, особливо у жіноцтва. Подейкували навіть...