Спогад про Маріпозу

Генрик Сенкевич

Сторінка 3 з 7

Сюди збирається все без випятку "великопанське" товариство. Молоденькі стрункі міс із білявими гривками на лобі, спдячи на передках возів, правлять кіньми й весело щебечуть та шкірять зубки; іспанські сеньйорити з Лос-Нієтоса кидають довгі, млосні погляди з-під тюлевих вуалей; навколишні заміжні дами гордо спираються на руки своїх засмаглих фермерів, все вбрання яких складається з старого капелюха, репсових штанів та фланелевої сорочки з розхристаним коміром.

Всі ці люди голосно вітаються, перегукуються, пильно оглядають одне одного, наскільки модно хто одягнений, і потихеньку одне одного судять.

Поміж заквітчаними возами, що нагадують величезні букети, гарцюють на мустангах молодики і, перехиляючися з високих мексіканських сідел, крадькома зазирають під дівочі капелюшки. Напівдикі коні, налякані гамором і гуком, поводять налитими кров'ю очима, стають гопки й іржуть, але хвацькі вершники навіть не звертають на це уваги.

Всі говорять про the greatest attraction, тобто про подробиці вечірньої вистави, яка своєю пишністю має перевершити все досі ними бачене. І дійсно, величезні афіші сповіщають про справжні чудеса. Сам директор Гірш, "маестро бича", виступить з найлютішим з усіх знаних досі африканських левів. За програмою, лев кидається на директора, єдиним захистом якого буде бич. Але це звичайне знаряддя перетворюється в чудодійних руках (завжди згідно з програмою) на вогненний меч і щит. Кінець того бича кусатиме, як гримуча змія, мигтітиме, як блискавка, вражатиме, як грім, і триматиме на певній віддалі страховище, яке даремпо буде метатися й кидатись на артиста. Та це ще не все: шістнадцятирічний Орсо, "американський Геркулес", син білого й індіанки, носитиме на собі шестеро людей, по троє на кожному плечі; крім того, дирекція обіцяє кожному, "незалежно від кольору шкіри", сто доларів, хто поборе юного атлета. По Анагейму ходить поголоска, ніби з гір Сан-Бернардіно навмисне прибув боротися з Орсо славний своєю силою та безстрашністю мисливець Грізлі-Кіллер (убивця ведмедів), котрий, відколи існує Каліфорнія, першим 'наважився вийти з ножем і сокирою проти сірого ведмедя.

Можлива перемога "вбивці ведмедів" над шістнадцятирічним цирковим атлетом збуджує до краю уми всіх жителів Анагейма чоловічої статі, бо якщо Орсо, який досі кидав на землю найдужчих янкі від Атлантичного до Тихого океану, буде переможений, то безсмертна слава окрив всю Каліфорнію. Уми ясінок не менше збуджені наступним номером програми: той самий могутній Орсо носитиме на тридцятифутовій жердині маленьку Дженні, "чудо світу", про яку афіша сповіщає, що вона найкраща дівчина, яка жила на землі "від початку християнської ери". Незважаючи на те, що Дженні тільки тринадцять років, директор так само обіцяє сто доларів кожній дівчині, "незалежно від кольору шкіри", яка насмілиться змагатися красою з "повітряним ангелові". Всі міс з Анагейма та його околиць, від дорослих до малих, читаючи цей пункт програми, зневажливо копилили губи й казали, що негідно дівчині з порядної сім'ї ставати на таке змагання. Проте кожна з них готова була скоріш віддати своє крісло-гойдалку, ніж не піти на вечірню виставу та не побачити тієї малої суперниці, в красу якої, зрештою, в порівнянні, наприклад, з красою сестер Вімпа, жодна не вірить. Дві сестри Бімиа, старша — Рефуджіо й менша— Мерседес, недбало сидячи в чудесному фаетоні, якраз читають афішу. На прекрасних їх обличчях не видно ніякого хвилювання, хоч вони й почувають, що очі всіх жителів Анагейма в що хвилину дивляться на них ніби з благанням врятувати честь цілої округи і в той же час з патріотичною гордістю і певністю, що над ці дві каліфорнійські квітки нема кращих у всіх горах і каньйонах країни. Ох і гарні ж сестри Рефуджіо і Мерседес! Недарма в жилах їхніх пливе чиста кастільська кров, про що їхня мати невпинло нагадує, демонструючи тим самим погорду до всіх кольорових, а також і до світловолосих, тобто до янкі.

Постаті двох сестер стрункі, легкі, рухи їхні спов-пені таємничих чарів і такі неквапно величні, що при наближенні до них серця молодиків тремтять від несвідомої жаги. Від сестер Рефуджіо і Мерседес вів. чарами, як вів пахощами від магнолій та лілей. Обличчя у них ніжні, шкіра прозора, хоч і забарвлена легким рум'янцем, наче відблиском вранішньої зорі, а звабливі, чорні з поволокою, очі дивляться невинно й ніжно. Закинуті складчастою мусліновою тканиною, сидять вони в закиданій квітами колясці такі чисті, спокійні й прекрасні, що, здається, самі не відають про свою вроду. Анагейм дивиться на них, пожирає їх очима, пишається ними й обожнює їх. Яка ж то мусить бути та Джеині, коли хоче здобути над ними перемогу? Правда, газета "Saturday Weekly Review" 1 писала, що коли мала Джеині підніметься на самий верх жердини, яка спирається на потужне плече Орсо, коли вчепиться за перекладину, зависнувши над землею в смертельній небезпеці, коли розкине ручки й почне, мов метелик, мигтіти в повітрі, в цирку западає така тиша, що не тільки очі, а й серця глядачів з тремтінням стежать за кожним рухом дівчинки. "Хто хоч раз бачив її на жердині або на копі,— закінчувала газета,— той уже ніколи не забуде її, бо навіть найвидат-ніший художник па світі, містер Гарвей із Саи-Фраи-ціско, котрий розмальовував Палас-Отель, неспроможний був би намалювати нічого подібного".

Скептична або закохана в сестер Бімпа анагейм-ська молодь вважає, що це перебільшення, проте все це виясниться аж увечері. Тим часом рух коло цирку збільшується щохвилини. Зсередини довгих дощаних сараїв, що оточують брезентовий цирк, чути рик левів і слона; вчепившись за кільця, прикріплені знадвору до сараїв, щосили верещать папуги; мавпи гойдаються на власних хвостах або передражнюють публіку, що товпиться за канатами, протягненими павколо —сараїв.

"Суботній тижневий огляд" (англ.).

Нарешті s головного сарая виїжджає процесія, мета якої остаточно зачудувати публіку. На чолі процесії котиться величезний фургон, запряжений шестериком коней а плюмажами на головах. Кучери у формі французьких поштарів правлять кіньми із сідел. На фургоні стоять клітки з левами, а в кожній клітці сидить "леді" з оливковою гілкою в руці. За фургоном крокує слон, накритий килимом, з баштою на спині і з лучниками у башті. Трублять труби, ричать леви, ляскають бичі, словом, весь караван, мов процесія казкових чудовиськ, із шумом і громом посувається вперед. Та це ще не все: за слоном котиться схожа на орган машина з димарем, як у локомотива, і виграє парою, а власне пронизливо вищить і висвистує "Yankee Doodle". Інколи пара затримується в димарі, і тоді з нього виходить звичайний свист, що, однак, не зменшує ентузіазму юрби, котра, слухаючи цю свистячу "парову" пісню, шаленів від захвату: американці кричать "ура!", німці — "hoch/" мексиканці — "evlva!", а кагуїли ревуть від задоволення, наче дикі тварини, на яких напав ґедзь.

Юрба тягнеться за возами, місце коло цирку порожнів, папуги перестають верещати, мавпи перекидатись. Але the greatest attraction не бере участі в процесії. На фургонах нема ні "незрівнянного маестро бича", ні "непереможного Орсо", ні "повітряного ангела Дженні". Всі вони не покажуться до вечора, щоб справити більше враження. Директор ховається десь у сараї або заглядає до кас, де сидять його негри й вишкіряють до публіки білі зуби,— заглядав і сердиться quand mime2. А Орсо з Дженні в цей час повинні провадити репетицію в цирку. Під полотняним його дахом панує тиша й морок. В глибині, де здіймались одна

1 Хай живе! (Нім.)

над одною лави, було майже темно, лише трохи світла, що проникає крізь полотняний дах, падає на посилану піском і тирсою арену. В цьому тьмяному, процідженому крізь полотно світлі видно коня, що самотньо стоїть коло бар'єра. Гладкий кінь, видно, нудьгує, од-ганяє хвостом мухи й мотає, наскільки це йому дозволяє повід, притягненою до грудей головою. Поступово очі починають розрізняти й інші предмети: на арені лежить жердина, на якій Орсо звичайно носить Джен-ні, та кілька обручів, заклеєних тонким папером, крізь які Дженні має скакати,— але все це лежить безладно покинуте, тому напівосвітлена арена й зовсім темний цирк справляють враження пустки з давно позабиваними вікнами. Освітлені де-не-де ряди лавок, що здіймаються вгору, здаються руїнами; кінь з опущеною головою не оживляє картини.

Де ж Орсо і Дженні? Крізь шпарину в полотні проникає одна смужка світла, в якій крутяться й вирують порошинки, вона падає золотою плямою на задні ряди. Пляма посувається згідно з рухом сонця надворі й нарешті освітлює Орсо і Дженні.

Орсо сидить на лавці, а поруч з нпм Дженні. її прекрасне дитяче личко притулилось до плеча атлета, а рука обвила його шию і звисає на друге плече. Очі дівчинки дивляться вгору, наче вона уважно слухає слів товариша, що схилився над нею й раз у раз киває головою, ніби щось їй розтлумачує. їх можна б узяти за пару закоханих, але ні: обтягнуті блідо-рожевим трико ніжки Дженні пе дістають до землі й зовсім по-дитячому гойдаються в повітрі, а її підняті вгору очі свідчать швидше про увагу і напруження думки, ніж про якесь романтичне почуття. До того ж її постать щойно починав набирати жіночих форм. Взагалі Дженні ще дитина, але така чарівна, що, нехай-дарує нам пан Гарвей з Сан-Франціско, котрий розмальовував Палас-Отель, йому таки важко було б уявити щось

19"

291

подібне. її маленьке лпчко справді ангельське. Великі, смутні, голубі очі дивляться серйозно, ніжно й довірливо; темні брови з-незрівнянною виразністю вирисо-вуються на білому, ніби замисленому чолі, а біляве, шовкове, безладно розсипане волосся кидає на нього таку тінь, якої не посоромився б не тільки майстер Гарвей, а й ще один художник, на ім'я Рембрандт. Дівчинка нагадує одпочасио і Попелюшку, і Гретхен, а її поза свідчить про те, що вона боязка й потребує опіки.

На цій постаті в стилі Греза дивним здається цирковий костюм, що складається я коротенької, гаптованої срібними блискітками газової спіднички, яка не закриває колін, і з рожевого трико. Сидячи в смузі золотого світла, на темному тлі, вона здається якимось прозорим сонячним створінням; стрункість постаті її — цілковита протилежність квадратовій статурі хлопця.

Орсо в тілесному трико здалека здається голим; сонячний промінь добре освітлює його непропорційно широкі плечі, надто опуклі груди, запалий живіт і закороткі порівняно з тулубом ноги.

1 2 3 4 5 6 7