Або ж, користуючись вашою термінологією, можна вважати, що мене з'їли, навіть не настромивши на виделку.
— Нерви, нерви,— стримав його Виграш.— Не такий чорт страшний.
— А який він страшний? Чи може хтось із вас порадити щось путнє?
— Саме це ми й намагаємось зробити,— запевнив Моделі.
— Тоді хоч скажіть, який мій хижак на вигляд. Моделі похитав головою:
— Абсолютно неможливо. Ви гадаєте, жертва може навчитися розпізнавати хижака? Якби могла, то стала б безсмертною!
— А це проти правил,— виткнувся Виграш.
— Хоч натякніть мені, принаймні,— просив Кармоді.— Він завжди тиняється під виглядом космічного корабля?
— Звичайно, ні,— сказав Моделі.— 3 вашого погляду він перевертень. Та ви колись чули, щоб миша лізла в щелепи змії, або щоб муха сідала на язик жабі, або щоб оленя паслося між лапами тигра? Ось у чому суть хижацтва! Ви повинні запитати себе: що приваблює обдурені жертви, що їм увижається попереду? А у вашому випадку — що ж було перед вами насправді, коли ви розмовляли з трьома хижаковими пальцями і полізли за ними просто в його пащу!
— Я гадав, що це люди,— боронився Кармоді.— Та все одно я не можу уявити собі хижака на вигляд.
— Не знаю, як вам розтлумачити,— зітхнув Моделі.— Знання про хижаків дається нелегко. Хижаки надто вже доповнюють і нагадують свою жертву. Свої пастки і сильця вони створюють на підставі вашої пам'яті, ваших мрій і фантазій, ваших надій і сподівань. Хижак розгадує омріяний вами хід подій і відтворює їх перед вами, як ви ось пересвідчились. Щоб збагнути свого хижака, треба вивчити самого себе. А легше вивчити ввесь Усесвіт, ніж самого себе.
— Що ж мені робити? — запитав Кармоді.
— Вчитися! — вигукнув Моделі.— Вічно бути насторожі, рухатися якнайшвидше, недовіряти нікому й нічому. Поки не потрапите додому, забудьте про відпочинок.
— Додому! — вихопилося в Кармоді.
— Так. У безпеці ви будете тільки на власній планеті. Хижак не може ввійти у ваш барліг. На вас чекатимуть інші, звичні напасті, але принаймні позбудетеся цієї.
— Ви можете переправити мене додому? — запитав Кармоді.— Ви ж казали, що робите машину.
— Вже готова. Проте її можливості обмежені, як і мої власні. Машина доправить вас туди, Куди Земля перемістилася, і на цьому все.
— Та це ж усе, що мені потрібно!
— Ні, не все. Куди — тільки перше "К" з трьох координат. Вам ще належить визначити "Коли" і "Котра". Раджу шукати їх за порядком. Спершу час, і буде якраз,— як каже прислів'я. Звідси вам слід вирушати негайно. Ваш хижак, чий апетит ви так нерозважливо розбурхали, може з'явитися щомиті. Може статися, що вдруге вас урятувати мені не пощастить.
— А як удалося цього разу? З самої пащі?
— Я швиденько зліпив вабик,— пояснив Моделі,— що виглядав достеменно як ви, тільки був трохи більший за оригінал і моторніший. Хижак вас облишив і, бризкаючи слиною, кинувся за ним. Але двічі таким не скористаєшся!
Кармоді вирішив за краще не розпитувати, чи вабик відчував біль.
— Я готовий,— сказав він.— Тільки куди я лечу і що на мене чекає?
— Ви потрапите на Землю, швидше за все не на вашу. Але я пошлю листа моєму знайомому, великому знавцеві проблем часу. Він подбає про вас, якщо взагалі погодиться допомагати, а відтак... хто його знає? Сприймайте все, як є, Кармоді, і будьте вдячні, якщо взагалі щось буде.
— Дякую вам,— сказав Кармоді.— Байдуже, чим скінчиться, я дякую вам від щирого серця.
— Нема за що,— сказав Моделі.— Не забудьте про моє послання до старигана, якщо вам пощастить дістатися додому. Зібралися? Машина тут, біля мене. Бракувало часу зробити її видимою, але вона майже така сама, як портативний радіоприймач "Зеніт". Де вона в біса запропастилася? Ага, ось вона. Берете з собою Виграш?
— Я його беру,— вихопився Виграш, обіруч тримаючись за ліву руку Кармоді.
— Тоді ми готові. Наставляю ось цю шкалу, тепер ту і дві там... Вам, Кармоді, приємно буде повернутися з Макрокосмосу на планету, хай навіть і не свою. Між атомом, планетою, Галактикою і Всесвітом ніяких відмінностей не існує. Вся проблема в тому, який масштаб вам найбільше до серця. А тепер я натискаю ось тут...
Бам! Фіу-у Хр-р-рясь! Повільний хід, прискорення, накладка, електронна музика відтворює космічний простір, космічний простір творить електронну музику. Миготять сторінки календаря, Кармоді перекидається догори ногами, імітуючи вільне падіння. Тулумбасів зловісний дріб, зловісним дробом звучать тулумбаси, яскравий спалах барв, заголосила жінка, сповнивши все відлунням, засміялась дитина, монтаж із яффських помаранчів, підсвічених під планети, колаж сонячної системи, підсвічений під джерельні брижі. Повільніше стрічку, швидше стрічку, затемнення, наплив.
Пекельний переліт, але нічого несподіваного для Кармоді.
Частина третя
Коли?
РОЗДІЛ 18
Коли переліт закінчився, Кармоді перевірив, чи все на місці. Після короткої інвентаризації пересвідчився в наявності всіх чотирьох кінцівок, одного тулуба, однієї голови та однієї душі. Повного повернення, звісно, ще не відбулося, але, здається, прибув комплектно. Кармоді також відзначив, що Виграш ще й досі з ним — це вгадувалося навіть після вже звичної метаморфози. Цього разу Виграш з гномика перекинувся на поганеньку флейту.
— Поки що все добре,— ні до кого не звертаючись, промовив Кармоді й роззирнувся довкола.
— Не так уже й добре,— одразу ж поправився він.
Кармоді був готовий опинитися на іншій Землі, проте не сподівався, що вона буде зовсім інакша. Він стояв на багнистому березі болота. Сморідні міазми підіймалися від застояних бурих вод. Навколо росла широколиста папороть, низькорослі кущі з тонкими листочками, пальми з пишними кронами і самотнє кизилове дерево. Повітря було гаряче, як кров, і насичене запахами гнилизни
— Може, я у Флоріді? — з надією сказав Кармоді.
— Боюся, що ні,— озвався Виграш, тобто флейта. Голос нього був низький, мелодійний, але з надмірним вібрато.
Кармоді здивовано витріщився на Виграша:
— Як це тобі вдається говорити?
— Як це ти не поцікавився раніше, коли я був казанком? — уїдливо відповів Виграш.— Та я все одно поясню, якщо тобі кортить знати. Ось тут, якраз посередині мого мундштука, закріплено балончик з вуглекислим газом. Він у мене замість легенів, правда час користування обмежений. Все інше не потребує пояснень.
Кармоді пояснень потребував, але йому на думці були важливіші проблеми. Він запитав:
— Так де ж я?
— Не я, а ми,— поправив Виграш,— на планеті Земля. Ось ці мочарі, на яких ми стоїмо, свого часу стануть Скарсдейлом штат Нью-Йорк.— Виграш захихикав.— Раджу купити ділянку тепер, поки не підскочили ціни на нерухоме майно.
— Нічого в біса схожого на Скарсдейл!
— Звичайно, ні. Відклавши поки що питання про "Котрість" ми бачимо, що й "Колишність" зовсім не та, що треба.
— Ну... а Коли ж ми?
— Грамотне запитання,— похвалив Виграш,— на яке я можу дати лише наближену й дуже кваліфіковану відповідь. Цілком очевидно, ми у фанерозойському еоні, що складає одну шосту геологічного часу Землі. Тут без сумніву. А от в яку частину фанерозою ми потрапили: в палеозойську чи в мезозойську еру? Вдамося до методу поступового наближення. Виходячи з клімату, відкидаємо всі періоди палеозою, хіба що, мабуть, зупинимося на кінці пермського. Ні-ні, хвилиночку, тепер я можу відкинути і його! Глянь-но вгору праворуч! Кармоді глянув догори і побачив дивовижного птаха, що відлітав, незграбно змахуючи крилами.
— Безперечно, археоптерикс,— визначив Виграш.— Одразу видно по круговому розходженню пір'їн відносно осі. Переважна більшість науковців вважає його мешканцем верхнього юрського і крейдового періодів, так що він виник аж ніяк не раніше тріасового. Так що палеозой можна цілком відкинути. Ми, безперечно, в мезозойській ері.
— Досить далеченько, ні? — запитав Кармоді.
— Зовсім далеко,— потвердив Виграш.— Попробуєм уточнити. Гадаю, вдасться визначити і частину мезозою. Дай хвилиночку поміркувати... Так, здається знайшов. Не тріасовий період! Це болото, боюся, збиває нас з пантелику. Одначе, он та покритонасінна квітка біля твоєї лівої ноги безпомилково вказує на період. Але це не єдине свідчення... Ти помітив перед собою кизилове дерево? Тепер повернись і побачиш дві тополі й смокву в купці хвойних дерев. Показово? А ти зауважив щонайважливішу деталь, таку поширену в твої часи, що ти міг її просто не помітити? Маю на увазі траву, якої тут де лиш глянь. У юрські часи трави не було! Тільки папороть і хвощі! Ось де розгадка, Кармоді! Даю голову відрубати, що ми у крейдовому періоді!
Про геологічні періоди Кармоді мав щонайтуманніше уявлення.
— Крейдовий? Далеко від мого часу?
— Хе! Якихось сто мільйонів років плюс-мінус кілька мільйонів,— відповів Виграш.— Крейдовий період тривав сімдесят мільйонів років.
Кармоді не важко було осмислити почуте, бо він і не збирався осмислювати.
— І звідки ти знаєш про всю цю геологію?
— А як ти гадаєш? Вивчив! — натхненно відповів Виграш.— Коли ми вже збиралися на Землю, то я вважав своїм обов'язком поцікавитися цим місцем. І добре зробив. Якби не я, то блукав би ти, шукаючи Майамі Біч, поки тебе схрумав би якийсь алозавр.
— Схрумав хто?
— Я мав на увазі одного з найпотворніших представників ящіркових, галузка яких — завроподи — вершиною своєї еволюції мали знаменитого бронтозавра.
— Ти хочеш сказати, що тут є динозаври?
— Я хочу сказати,— відповів Виграш, переходячи з вібрато на облігато,— що ми перебуваємо в найсправжнісінькому Динозавровілі, а ще я хотів би скористатися нагодою і привітати тебе від щирого серця з прибуттям у Добу Велетенських Рептилій.
Кармоді буркнув у відповідь щось нерозбірливе. Ліворуч від себе він помітив якийсь рух, обернувся і побачив динозавра — висотою десь футів із двадцять і біля п'ятдесяти футів від носа до кінчика хвоста. Він тримався на задніх лапах, мав шкуру сірувато-блакитну і стрімко простував до Кармоді.
— Тиранозавр? — запитав Кармоді.
— Саме так,— відповів Виграш.— Тиранозаурус рекс, королівський, найзнаменитіший з ящіркових. Справжній дейнодон,— ти побачиш,— верхні різці сягають півфута у довжину. Те маля, що біжить до нас, важить не більше дев'яти тонн.
— І воно їсть м'ясо?
— Звичайно. Я особисто дотримуюся думки, що тиранозаври та інші карнозаври цього періоду харчувалися переважно мирними і дуже поширеними хадрозаврами.