Мені ше, між іншим, треба буде провчитися 2 роки. Шо я буду робити далі, я ше не надумав. Багато речей, про які ти мені писав у липні, залишаються для мене важливими, наприклад, те шо ти казав про пошуки снів, тобто, коли ти бачиш класний і повний змісту сон, то потім обов'язково метаєшся, шоб його знайти. Напевно, ти говорив це переконливо.
Я довго не зважувався про це писати, але таки напишу. За якийсь час у мене вже буде досить "зелені", шоб назбирати на квиток на літак до Америки. Батя про це не знає. Він думає, шо я всі гроші витрачаю на "скачках", але я замість них часто вештаюся пустими пляжами й так економлю собі валюту. Коли я валандаюсь по пляжі, то думаю, який ти щасливий.
Вчора Ігорчикові стукнуло чотирнадцять. За день до того він поламав собі руку, перелізаючи через паркан, якшо ти можеш собі це уявити. Всі ми сяк-так пробували його ощасливити, а Мама навіть спекла слайоний торт, коротше в нас був невеликий сабантуй. Дєд, звичайно, теж прийшов. Він запитав, як у тебе справи, і я сказав йому, шо ти повертаєшся в універ у вересні, десь уже зараз. Я не розповідав йому, шо на кордоні вкрали коробку Августини, бо йому було б соромно, а так він зрадів звістці про тебе, бо він так рідко буває щасливий. Ше він питав мене, чи не міг би я попросити в тебе про ше одну репродукцію фотки Августини. Він сказав, шо оплатить твої витрати на її копіювання. Я дуже переживаю за, нього. Як я тобі вже писав у останньому листі, його здоров'я вже нєважнєцьке. Вже нема тієї енергії, а ше часто на нього нападає меланхолія і тоді він годинами мовчить, мов німий. Вже би краще накричав на мене чи навіть ударив.
Батя подарував Ігорчику на "день варення" новий вєлік, а я знаю, шо це класний подарунок, бо в Баті нема грошей на подарунки типу велосипедів. "Так от, бідолашний Мурзілка, — сказав він, поклавши руку на Ігорчикове плече, — ти маєш бути щасливим у свій день народження". У конверт я вклав тобі фото Ігоревого вєліка. Напиши, як він тобі. Але давай чесно. Я не розсерджуся, якшо й тобі він не сподобається.
Вчора ввечері я вирішив ні по яких злачних місцях не гуляти. Замість того я вештався пляжем. Але я не лазив сам, як завжди, я взяв з собою фото Августини. Мушу зізнатися, шо я не раз вглядувався в це фото і постійно думав про твою закоханість у цей об'єкт. Вона класна. Тут ти підмітив вірно.
Ну, от і мій короткий монолог підходить до кінця. Я вже роблю тебе нудним чоловіком. Але тепер я перехожу до самої суті своєї історії. Я і не сподіваюся, шо ти зможеш сприйняти її другу частину. Я поки писав її — те саме, шо пуд солі з'їв. Але твої зауваження були дуже елементарні. Дякую за роз'яснення, в чому різниця між ідіомами "обісрати справу" від "срана річ", І так само "стати у пригоді". Для мене дуже важливо користуватися правильними зворотами мови. Це треба. Я згадав, шо ти просив мене не виправляти помилок, бо вони прикольно звучать, а прикол — це єдиний спосіб розказати сумну історію, але я їх таки виправлю. Не ображайся на мене за це.
Я так само вніс усі ті корективи, про які ти писав. Я вставив у ту частину, де я вперше тебе зустрів, все, шо ти казав вставити. (Ти справді думаєш, шо нас із тобою можна порівнювати?) Як ти і дуже хотів, я викинув речення "Він був на диво маленьким" і вставив на його місце "Як і я, він був невисокий". Після речення: ""А-а ", — відповів Дєд, — і я зрозумів, шо йому все ше сниться сон" я вставив, як ти і казав, "…про нашу бабку?"
З такими правками, я впевнений, шо друга частина моєї історії ну просто ідеальна. Не можу змовчати на те, шо ти знову надіслав мені трохи доларів. І знову я тобі дуже вдячний. Але я, як папуга, повторюю те саме, шо й казав раніше: якшо тобі не подобається те, шо я пишу, і ти захочеш отримати свої долари назад, я відішлю їх тобі зразу. Навпроти, я не буду відчувати себе гордим.
Наступна частина далася мені ше з більшою напругою. Вона вже майже написана. Я уявив, які речі ти можеш попросити змінити, і я їх сам змінив. Ну, наприклад, я більше не вживаю слова "хандра", бо можу собі уявити, шо воно тебе нервує, як ти сам колись написав "Не вживай слова "хандра ", воно мені капає на мізки". Я ше понавигадував пару фішок, які мають тобі сподобатися — це всякі такі прикольні і трохи сумні речі. Я певен, шо ти мене стримаєш, якшо мене трохи задалеко занесе.
Щодо твоєї писанини, яку ти мені надсилав у численних листах, то я мушу сказати, шо прочитав її всю. Особливо мене вразила частина про "Книгу Повторюваних Снів", а сон про те, шо ми всі є нашими батьками, навіть увігнав мене в меланхолію. Ти так і хотів, правда? Ну, очевидно, шо я не Батя, і взагалі у твоїй частині роману я не частий гість. Коли я дивлюся на своє відображення, то бачу там не Батю, а абсолютний його антипод.
Янкель, здається, позитивний герой, так же? З чого ти взяв, шо він наколов того пацана так багато років тому? Може, йому просто були потрібні гроші. Я сам знаю, шо таке буває, хоча, шоб розвести когось, я нікого ше, звичайно, не розводив. Мені здається, шо це дуже навіть підтримує оповідь, шо ти вигадав другу лотарею, як назвати населений пункт. Я все думав, як би я назвав Одесу, якби мені дали таке право? Може, я би назвав її Алекс, бо я ж сам Алекс, а якби ше й місто називалося Алекс, то всі би розуміли, шо я тут найголовніший! Можна ше було би назвати місто "Ігорчик", тоді би всі знали, шо авторитетом є мій братан, а він цілком на це заслуговує, і було би класно, якби люди теж: так думали. (Хоча, досить дивно, шо я своєму братікові бажаю того ж, чого й собі, тільки набагато очевидніше.) А може, Одесу треба було перейменувати у Трохимбрід, тоді би й таке місто реально з'явилося, а твою книжку всі би розкупили і ти би тоді прокинувся знаменитим.
Мені так не хочеться закінчувати цей лист. Це ж все одно, шо ми би з тобою поговорили. Сподіваюся, шо ти будеш задоволений моєю третьою частиною, і, як завжди, прошу твоєї милості. Я намагався писати чесно й гарно, за твоїми інструкціями.
Ага, так. Є ше один момент. Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого з нашої історії я викинути не можу, хоча ти і просиш її вирізати. Ти пишеш, шо без неї історія буде більш рафінірованою, і я знаю, шо "рафініровании" означає "очищений", "відполірований" чи "добряче вичищений", але я скажу тобі, шо Семмі Дейвіс Молодший-Молодший — це персонаж дуже навіть повчальний, вона розігріває читацький апетит і запалює нас пристрастю. Давай подивимося, як вона буде еволюціонувати, а потім подумаємо, шо з нею зробити.
Зі щирим серцем, Олександр
У сторону Луцька
Семмі Дейвіс Молодший-Молодший перестав гризти свій хвіст і намагався лизнути окуляри героя, а вони, я вам скажу, справді вимагали фундаментальної чистки. Я пишу, шо псина тільки намагалася лизнути, бо герой весь цей час був поза соціумом, він ухилявся і скручувався в пружину на сидінні, і лише час від часу казав: "Перепрошую, чи не могли б ви забрати від мене свого пса. Будь ласка, я зовсім не люблю собак". — "Та вона ж тільки заграє з вами, — відповів я в той момент, коли псина скочила йому на груди й ляпнула героя своїми задніми лапами, — так вона дає сигнал, шо любить вас. "Ну, будь ласка, — сказав він знов, коли псина сіла йому на обличчя, — мені вона справді не подобається. Що це за ігри?! Вона розіб'є мої окуляри!"
Мушу сказати, шо Семмі Дейвіс Молодший-Молодший — це дуже активна псина, яка інтенсивно соціалізується зі всіма нашими новими друзями, але такого, шо було тоді, я ше ніколи не бачив. Я зрозумів, шо вона просто закохалася у героя. "Ви користуєтеся одеколоном?" — запитав я. "Що?" — "Ви користуєтеся одеколоном?" Він зробив круговий маневр тілом, шоб ухилитися від приставань Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого. "Хіба трошки", — сказав герой, активно захищаючи долонями зад своєї голови від приставучої псини. "Вона любить одеколон. Він її сексуально надихає". — "О, Ісусе!" — "От вона й намагається зайнятися з вами сексом. Добрий знак. Дає зрозуміти, шо вона вас не вкусить". — "Рятуйте!" — надривався герой, бо в той момент псина вже розвернулася у позу 69. Увесь цей час Дєд потрохи відходив від відпочинку. "Він її не любить", — сказав я Дєду. "Так полюбить", — відповів старий і обірвав діалог. "Ей, Семмі Дейвіс Молодший-Молодший, — гаркнув я, — Сідєть!" І знаєте шо? Вона дійсно сіла. Прямо на героя. В позі 69. "Семмі Дейвіс Молодший-Молодший! Ану пішла на своє заднє місце! Злізай з героя!" — я подумав, шо вона мене розуміє, бо псина дійсно зіскочила з героя і прилипла до вікна на другому боці машини. Можливо, шо вона вже злизала з героя весь одеколон і сексуально він її вже не цікавив, а тільки просто як друг… "Перепрошую, ви не чуєте, як смердить?" — спитав герой, намагаючись позбутися вологості на шиї. "Нє-а", — моментально збрехав я. "Тут щось надзвичайно смердить. Так, начеб-то хтось здох у цій машині. Що ж це може бути?!" — "Поняття не маю", — відповів я, хоча підозрював, шо це може смердіти.
Ніхто не здивувався, шо ми загубили дорогу на половині шляху між львівським залізничним вокзалом і виїздом на Луцьк. "Ненавижу Львів", — сказав Дєд, обертаючись до героя. "Перепрошую, що він сказав?" — спитав герой. "Він сказав, шо вже скоро", — знову відверто збрехав я. "Вже скоро що?" — наполягав герой. Я обернувся до Дєда: "Можеш на мене рипіти, але не чіпай єврея". Дєд сказав: "Я буду говорити йому всьо, шо захочу, бо він все одно не пойме". Я повернув голову, шоб герою було зручніше: "Він сказав, шо вже скоро ми виїдемо на магістраль до Луцька". — "А звідти? — поцікавився герой. — Звідти ще далеко до Луцька?" Після цього питання він обережно повернув голову, але Семмі Дейвіс Молодший-Молодший так і сидів, втупившись у вікно. (Я вам скажу, шо то була добра сука, бо вона ж дивилася у своє вікно, хоча в машині чи ти сука, чи не сука, а можеш все робити тільки на своїй стороні. Та й пу-кала вона зовсім небагато.) "Скажи йому, шоб заткнувся, — сказав Дєд, — я не можу вести машину, коли хтось збирається теревені розводити". — "Наш шофер каже, шо в Луцьку багато гарних будинків", — бовкнув я герою. "Нам дали багато бабок, — нагадав я Дєду, — і тому він може балакати". — "Мені ніхто бабок не давав", — буркнув Дєд.