Спадщина

Джойс Керол Оутс

Сторінка 3 з 3

Я думав почекати з іншим" до того часу, коли він повертатиметься полем додіиц, та коли я звалив його, я вже не міг чекати... просто ні" міг... Від запаху крові я оскаженів.

Він завагався. Усміхаючись, глянув на них.

— Певно, я мав розповісти тобі раніше. Та німо ні не згадував про це при тобі. Інколи я думав про іиІІ випадок вночі або коли говорив з вартовим це до помагало поновити все в пам'яті, та при тобі нічиї о ніколи не згадувалося. Буває, я не можу пригадай", як це сталося, і тоді я примушую себе, пампі мини відновити все знову. Не можу, як правило, вдень, ми ли знадвору доноситься гомін. Але вночі чути лини" струмок, і тоді все зринає в пам'яті, так ясно, ніби., І я знову відчуваю м'якість шкіри на його щока*, ни ли я звалив його і вп'явся зубами в облнччн ійМ розповідали на суді... Мабуть, так і було,— Косе ми боко вдихнув повітря, поглянув на них.— Якби имрм усе повторилося, то було б не інакше. Я н л а ран ір> так ясно відчуваю... До біса гарна річ —він ніби йНІ сні хилиться, хилиться, падаючи на землю, а н інмм наюся, щоб прикінчити його... і знову, і знову, г і Ьн. ки разів, скільки захочу...

Запала тиша. Спочатку Лаура нічого не чула, потім почала розрізняти звуки — голоси чоловіків, що рмі мовляли перед будинком, дзюрчання струмка І ІЦИ якийсь звук, певне, шум вітру.

Батько повів відсутнім поглядом довкола.

— Так,— промовив він,— Гаразд. Нам чаг... Мін опустив погляд на Лауру.—Нам час додому. Ним ми" треба купити...— Він знову не договорив, ніби ЧІЧНІН на щось, чекав, що хтось заговорить. Кесс стопи, ірм маючи в руці запалену сигарету, стояв, випроставшим ііакуснвти нижню губу; порожній погляд його знову блукав десь далеко.

— Нам ще треба купити дещо з харчів по дорозі додому,— сказав Лаурин батько,— вже, мабуть, вже, мабуть, по обіді...

Він хотів іти, коли Кесс зупинив його, піднявши руку.

— Зачекай,— промовив він. Лаурин батько незграбпо обернувся.

— Що тобі? — запитав він.

Кесс стояв з піднятою рукою і несподівапо всміхнувся знайомою усмішкою,—так, як колись.

— Зачекайте,—він знітився,—я хочу... Я хочу...— Косе загасив сигарету об стіну і простяг її,— я хочу дати вам щось, як же воно зветься... Коли людина вмирає, вона залишає близьким щось на спомин. Мені не глід з цим зволікати.— Він говорив, дивно розтягуючи слова, монотонним голосом.— Я хочу дати це тобі,— він простягнув Лаурі те, що лишилося від сигарети — куций сплющений недопалок,— і втиснув його їй в долоню.

— Ну от і все,— промовив він,— Ось так. От ти і попрощалася.

Він довго проводжав їх поглядом. Вони знову пройшли через передню кімнату. Лаура нічого не бачила, сльози застилали їй очі. Чула, як батько розмов-лнв з вартовим, чула його відповіді, чула, як той підійшов до дверей (він ходив, важко гупаючи), по дорозі черкнув рукою об щось, здається, об папери.

Нарешті вони вийшли і опинилися надворі. Повітря було вологим і теплим, воно пахло травою і землею. Лаура аж задихалася та потім призвичаїлася. Навпроти стояла їхня машина, і вони простували до неї.

Усе сталося несподівано: Лаура жбурнула сигарету геть, вона пам'ятала це. І, схлипуючи, бурмотіла:

— Це не він! Це не мій брат Кесс!

Стояла і не зводила погляду зі стежки, з г шари ти. Вона не стямилася, як батькова долоня ндлри їм її по обличчю.

— Ану підійми зараз же! — сказав він.

Вона понуро дивилася на землю, яка на очах об""р талася в мерехтливу поверхню води.

— Мерщій підійми. Це ж його подарунок. Морщім Вона нагнулася і підняла сигарету, почала ро.нмі

дати, але батько схопив її за руку і поволік до маши ни. Вона першою вскочила в машину і просапнії) по рипучій шкірі сидіння на самий краєчок, ім'с мине відриваючи погляду від сигарети. Батько сіп по руч. Вона принишкла, затамувала подих. Чекала, мм ки машіша рушить.

Батько сів подалі від неї, різко сіпнув за на міс 11, і машина рушила.

Лаура задумалась. Тримала в руці недопалок, ігн" думала зовсім про інше. Це якось несподівано сил мин" в пам'яті. Був також літній ранок, але давним-даанн, і вона плакала, бо хтось із хлопців посадив її, щ"н хиливши до східців, а сам пішов десь поза коморо ми собака побіг за ним, а вона лишилася сама біли гні ців повітки. Нога у забрудненому, важкому, тнсрдощ гіпсові стирчала перед нею. Вона плакала, і тоді чім." підійшов до неї, ступаючи по засипаних сіном <*І< цях. Ще не повернувшись, вона знала, що то Ким Ось він стоїть, посміхаючись до неї —в руках у ними б'ється біла курка, дряпає йому груди.

— Дивись, ось вона тобі зараз потанцює. І, ними ши курку за крила, він змушує її несамовито гамми, вати. Хапає її з землі і кидає знову додолу, а на и>рм чих лапках теліпаються червоні кільця.

Лаура аж заходиться зо сміху, дивлячись на курім і на усміхнене обличчя Кесса, і її брат Кесс, знову ірм надцятилітній, сміється разом з нею.

1 2 3