що тих квітів піврозквітлих до часу пооблітало!
Що пісень загасло в грудях, що завмерло скарг даремних,
що зітхань було таємних, що тих сліз спливло буремних.
Тільки знов, як після ночі світлий ранок заясніє,
я питаю в хмарних далей: "Де ти, де, моя надіє?"