Те, що вам треба

Генрі Каттнер

З англійської переклали Олександр Коваленко та Володимир Курбатов[44]

Так було написано на вивісці. Тім Кармайкл, який працював у газеті, що спеціалізувалась на економіці, і підробляв, постачаючи сенсаційні й неправдиві статті до бульварних газет, не відчув чогось особливого у тому. що напис був задом наперед. Він гадав, що то дешевий рекламний трюк, який дуже рідко зустрічається на Парк-авеню, де вітрини магазинів вирізняються своєю класичною респектабельністю. І це його дратувало.

Він промурмотів щось сам до себе. микаючи вітрину, але раптом повернувся і підійшов ближче. Спокуса осягнути зміст написаного була велика, хоча його роздратування зростало. Кармайкл стояв перед вітриною, задерши голову, і подумки повторював: "Ми маємо те, що вам треба". Як так?

Напис було набрано невеликими літерами на чорній стрічці, що перетинала вузьке вікно вітрини. Унизу була шибка з гнутого просвітленого скла. Крізь вікно Кармайкл зміг розгледіти шматок білого оксамиту з кількома предметами, дбайливо розкладеними на ньому. Іржавий цвях, лижа і діамантова тіара. Це нагадувало декор у стилі Сальвадора Далі для Картьє чи Тіффані[45].

"Ювелірна крамниця? — подумки запитав Кармайкл. — Але до чого тоді: "Те, що вам треба"?

В його уяві одразу постали мільйонери, які страждають від неможливості знайти підхоже намисто з перлів, багаті спадкоємниці, що проливають гіркі сльози у пошуках зірчастих сапфірів. Принцип торгівлі предметами розкоші полягає в тому, що треба спарувати примхливий попит з пропозицією; дуже небагатьом потрібні діаманти. Лише вони хочуть і можуть дозволити собі купити їх.

"А може тут продають казкових джинів у пляшках, — гадав Кармайкл, — чи чарівні палички? Принцип той самий, що й в атракціонах на Коні-Айленді. Пастка для легковірних. Закликальник перед дверима, і народ платитиме свої десятицентовики і валом сунутиме до крамниці. За два центи…"

Того ранку він був у поганому гуморі і довколишній світ викликав у нього відразу. Його вабила перспектива знайти козла відпущення, а наявність репортерського посвідчення певною мірою її розширювала. Кармайкл відчинив двері й увійшов до крамниці.

Це таки була Парк-авеню. Ніяких сумнівів. Усередині ані прилавків, ні скляних шаф зі зразками. Ця крамниця могла б правити за картинну галерею, бо на стінах висіло кілька картин, написаних олійними фарбами. Кармайкла вразило те, Що атмосфера розкоші сполучалася тут з духом нежилого приміщення.

З-за чорної завіси вийшов високий чоловік із ретельно зачесаним білим, як сніг, волоссям, рум'яним, здоровим обличчям і блакитними очима. Йому було років шістдесят. Вдягнений він був у дорогий, але невипрасуваний твідовий костюм, що дисонував з декором крамниці.

— Доброго ранку, — привітався чоловік і швидким поглядом окинув одяг Кармайкла. Видно, він був трохи здивований. — Бажаєте скористатися з моїх послуг?

— Можливо, — Кармайкл відрекомендувався і показав своє репортерське посвідчення.

— Еге! Мене звуть Теллі. Пітер Теллі.

— Я побачив вашу вивіску.

— Ну то й що?

— Наша газета постійно шукає замовників реклами. Досі я не помічав вашої крамниці…

— Я тут уже багато років, — відказав Теллі.

— Це картинна галерея?

— Та ні.

Двері відчинилися. Зайшов рум'янолиций чоловік і сердечно привітав Теллі. Впізнавши відвідувача, Кармайкл відчув, що крамниця швидко виросла в його очах. Рум'янолиций чоловік був значною персоною, дуже значною.

— Я прийшов зарано, містере Теллі, — промовив він, — але мені не хотілося відкладати.

— Чи мали ви час дістати те, що мені потрібно?

— Так. Ця річ у мене. Зачекайте хвилину. — Теллі зник за ширмою, виніс невеликий, акуратно загорнутий пакунок і дав його рум'янолицьому чоловіку.

Той простягнув чек — Кармайкл встиг помітити суму і мало не ахнув від здивування — і вийшов. Його автомобіль стояв тут же.

Кармайкл підійшов до дверей, виглянув на вулицю. Рум'янолиций чоловік був явно збуджений. Водій з флегматичним виглядом чекав, поки той квапливо розгортав пакунок.

— Навряд чи мені потрібна реклама, містере Кармайкл, — озвався Теллі. — У мене добірна клієнтура, дбайливо підібрана.

— Може вас зацікавить наш щотижневий економічний бюлетень.

Теллі ледве утримався від сміху.

— Не думаю. Це за межами моїх інтересів.

Рум'янолиций чоловік врешті розгорнув пакунок і видобув з нього яйце. Наскільки Кармайкл міг бачити зі свого спостережного пункту коло дверей, то було звичайнісіньке яйце. Та його власник дивився на нього майже з обожнюванням. Якби навіть уявити собі, що всі кури на землі повимирали років десять тому, то й тоді б чоловік так не радів тому яйцеві. На вкритому флоридською засмагою обличчі з'явився вираз глибокої полегкості.

Він сказав щось водієві, й машина, тихо рушивши з місця, щезла з очей.

— Ви торгуєте сільгосппродуктами? — спитав Кармайкл.

— Ні.

— Тоді, може, ви скажете мені, у чому полягає ваш бізнес?

— Я б радше утримався, — відказав Теллі. Кармайкл відчув — пахне сенсацією.

— Звісно, я міг би дізнатись про вас через Раду Підприємців…

— Ви не змогли б.

— Чому? Їм було б цікаво знати, що яйце, яке ви продали одному з покупців. обійшлось йому в п'ять тисяч доларів.

— Коло моїх клієнтів настільки обмежене, що я просто змушений призначати високу ціну. Гм, а чи знаєте ви — один з китайських мандаринів прославився тим, що був готовий платити тисячі срібних монет за яйця, якщо було доведено їхнє стародавнє походження.

— Той чоловік не китайський мандарин, — заперечив Кармайкл.

— Ну, досить. Як я вже казав, мені не потрібна реклама.

— Гадаю, що ви помиляєтесь. Я деякий час займався рекламою. вивіска написана задом наперед, а це і е звичайний рекламний трюк.

— Тоді ви не психолог, — зазначив Теллі. — Просто я можу дозволити собі задовольнити власні примхи. Протягом п'яти років я щодня дивився на цю вітрину зсередини і читав напис ззаду наперед. Це дратувало мене. Чи ви знаєте як дивно починає виглядати слово, якщо на нього довго дивитися? Будь-яке слово. Воно перетворюється на щось непідвладне людській мові, Тож, виявилося, що у мене через цей напис починається невроз. Читання ззаду наперед не має ані найменшого сенсу, проте я продовжував читати і намагався зрозуміти зміст. Коли ж я став повторювати про себе "Аберт мав ощ, ет омєам им" і шукати філологічні похідні, то покликав оформлював вітрин. А люди, яким потрібен мій товар, ходять сюди й далі.

— Їх не багато, — проникливо мовив Кармайкл. — Ми з вами на Парк-авеню. А утримувати тут крамницю — це коштує дуже дорого. Ніхто з тих, що мають низькі прибутки, та й середні також,9 сюди не зайде. Отож, ви маєте справу з верхами.

— Так, — погодився Теллі, — ви маєте рацію.

— І ви не скажете мені в чому полягає ваш бізнес?

— Я радше утримаюсь.

— Що ж, я спробую довідатись. Це можуть бути наркотики, порнографія, переховування особливо цінного краденого…

— Дуже схоже, — спокійно зазначив містер Теллі. — Я купую крадені коштовності, ховаю їх в яєчному шкаралупинні і спродую своїм клієнтам. Або, можливо, те яйце було повне мініатюрних порнографічних листівок… На все добре, містере Кармайкл.

— До побачення, — Кармайкл вийшов.

У нього було багато справ, але досада їх переважила. На кілька годин він став детективом стежачи за крамницею містера Теллі, і результати були досить-таки задовільні. Він бачив усе, але нічого не зміг збагнути.

Наприкінці дня він знову зайшов до містера Теллі.

— Зачекайте хвилину, — звернувся він до власника крамниці, який зустрів його не дуже привітно. — З усього видно, що я міг би стати вашим клієнтом.

Теллі засміявся.

— Чому ж ні? — Кармайкл стис губи. — Звідки вам відомо скільки у мене на банківському рахунку? Чи, може, у вас суворо обмежене коло клієнтів?

— Ні, але…

Кармайкл швидко провадив:

— Я провів невелике розслідування і прослідкував за вашими клієнтами. Так, я стежив за ними. І я з'ясував, що вони купували у вас.

Вираз обличчя Теллі змінився.

— Справді?

— Справді. Вони поспіхом розгортали свої невеликі згортки. Тож я встиг помітити, що в них; Кілька речей я не зміг роздивитися) але побачив достатньо, щоб удатися до законів логіки, містере Теллі. Ось висновок: ваші покупці не знають, що вони придбали у вас. Це щось на зразок кота в мішку. Декілька разів вони були дуже здивовані. Приміром, чоловік, який розгорнув пакунок й знайшов у ньому стару газетну вирізку. А що ви скажете про сонцезахисні окуляри? Чи про револьвер? Між іншим, можливо незареєстрований. І діамант-мабуть штучний, бо завеликий.

— М-м-м… — промимрив містер Теллі.

— Я, звісно, підбори на ходу не зриваю, але маю добрий нюх на сенсації. Так чи інакше, а більшість ваших клієнтів — великі цяці. І чому жоден з них не заплатив, як той перший покупець, якого я зустрів тут вранці?

— Уся справа побудована на довір'ї, — мовив Теллі. — У мене своя етика. Я повинен чинити так, щоб мати чисте сумління. Це — відповідальність Розумієте, я продаю свої товари з гарантією. Виплата провадиться тільки після того, як товар задовольнив покупця.

— Тож яйце, сонцезахисні окуляри, пара рукавичок — гадаю, вони задовольнили ваших клієнтів. Газетна вирізка. Револьвер. І діамант. За яким принципом ви добираєте товари?

Теллі промовчав.

Кармайкл посміхнувся.

— У вас є хлопчик на побігеньках. Ви його кудись посилаєте, і він повертається з пакунками. Можливо, він іде до бакалійника на Медісон-авеню і купує яйце. Або до ломбарду на Шостій авеню-за револьвером. Або… Та втім, я вже казав, що в будь-якому разі дізнаюся, в чому полягає ваш бізнес.

— І ви дізналися? — поцікавився Теллі.

— "У нас є те, що вам треба", — процитував Кармайкл. — Але як ви дізнаєтесь?

— Ви переходите до висновків.

— Я нажив собі головний біль — у мене не було сонцезахисних окулярів! — і я не вірю в чаклунство. Послухайте, містере Теллі, я по саму зав'язку ситий дивовижними маленькими крамницями, що продають незвичайні речі. Я дуже багато знаю про них — я писав про них. Чоловік іде вулицею і, раптом, його увагу привертає дивна крамничка, власник якої відмовляється обслуговувати його — він продає речі тільки ельфам — або таки продає йому подвійний магічний талісман. Пхе…

— Гм, — озвався Теллі.

— Гмукайте собі на здоров'я. Ви ж не можете перечити логіці.

1 2 3 4