Не слід звинувачувати Нью-Хевенську пожежну команду в тому, що полум'я поширювалося з такою швидкістю, немов будинок був просочений гасом. Коли вони прибули, супроводжувані приблизно тисячею глядачів, весь центр будинку вже горів, видаючи ревіння і тріск. Якийсь асистент хоробро кинувся всередину і повернувся з оберемком паперів, які, як потім з'ясувалося, виявилися купою не потрібних будь-кому екзаменаційних бланків. Пожежні залили палаюче крило такою кількістю води, що її з лишком вистачило б погасити Везувій. Деякі з них піднялись по пожежних сходах на дах і почали пробивати в ньому діри.
Здавалося, що вода не може впоратись з вогнем, і пожежні викликали підкріплення, розвили нові шланги і пустили ще більше води. Юрба студентів почала скандувати:
— Раз, два — за пожежних! Три, чотири — за вогонь! Давай, лий, хлопці! Тримайся, пожежа!
Джоні Блек наткнувся на Брюса Інглхарта, який блукав в юрбі з блокнотом і олівцем, намагаючись роздобути матеріал для Нью-Хевенського "Кур'єра". Інглхарт поцікавився в Джоні, чи відомо йому що-небудь.
— Я жнаю лише одне, — відповів Джоні. — Будь-коли рранішше не бачив холодної пожжежжі.
Інглхарт подивився на Джоні, потім на палаючий будинок. Побий мене грім! — вигукнув він. — Ми ж навіть тут повинні відчувати жар. Чортівня, це холодна пожежа! Думаєш, ще один супернауковий жарт?
— Давай попорпаємося навколо, — запропонував Джоні. Вони повернулися до пожежі спиною і почали заглядати за кущі й огорожі на Елм Стріт.
— Агов! — крикнув Джоні. — Давай шуди, Бррюш!
В острівці тіні за кущем стояв професор Айра Метьюен, а поряд з ним — триніжок з кінопроектором. Джоні миттєво збагнув, що до чого.
Захоплений зненацька професор ледь не рвонув навтьоки.
— А, привіт, Джоні, ти чому не спиш? Я отут щойно знайшов цей... е-е... цей проектор...
Джоні, недовго думаючи, пхнув проектор лапою. Метьюен піймав його на льоту, і гудіння мотора змовкло. У ту ж мить зникло і полум'я. З місця пожежі все ще лунали ревіння і тріск, але вогню вже не було. Більше того, на даху, з якого продовжували стікати галони води, не виявилося навіть єдиної підпалини. Пожежні озиралися по боках з дурним виглядом.
Поки зіниці в Джоні і Інглхарта ще розширювалися, звикаючи до темряви, яка раптово настала, Метьюен зник разом із проектором. Вони встигли помітити, як він, із триніжком на плечі, промчався галопом по Коледж Стріт і зник за кутом. Вони кинулися вслід, за ними побігли кілька студентів, ваблені тим самим інстинктом, який змушує собак переслідувати автомобілі.
Вони побачили попереду Метьюена, втратили його з очей, потом знову помітили. Інглхарт був товстуватий для швидкого бігу, а Джоні погано бачив в темряві. Джоні рвонувся вперед, коли стало зрозуміло, що Метьюен прямує до старого особняка Фелпса, в якому жили кілька неодружених викладачів і сам Джоні. Всі пішли з дому подивитися на пожежу. Метьюен випередив Джоні на три стрибки і ляснув дверима в нього перед носом.
Джоні потоптався на ґанку, міркуючи над тим, чи вдасться пролізти через вікно. Поки він думав, щось сталося зі сходинками, і вони стали слизькими, як дзеркальний лід. Джоні покотився вниз, відзначаючи кожну сходинку гучним ляпанцем.
Джоні ображено піднявся. Так от як обходиться з ним єдина людина, яку він... Але, спало йому на думку, якщо Метьюен дійсно схибнувся, то у нього нема права на звинувачення.
x x x
Слідом за ними до особняка прибуло кілька студентів. Вони юрбилися перед будинком — доти, доки земля не заковзала під їх ногами, немов на них раптом виявилися невидимі роликові ковзани. Студенти намагалися піднятися, падали знову і зісковзували все нижче, тому що вулиця мала невеликий ухил. Поступово внизу утворилася купа-мала, і їм залишилося лише відповзти карачки подалі і зайнятися ремонтом порваного одягу.
Незабаром під'їхала поліцейська машина і спробувала зупинитися, але як гальма, так і вимкнений мотор їй не допомогли. Машину занесло, стукнуло об бордюр і по інерції протягло по вулиці за межі слизької зони, де вона завмерла. Поліцейський — і не який-небудь рядовий, а капітан — вискочив і атакував особняк.
Він теж впав і спробував рухатися рачки, але як тільки він відштовхувався рукою чи ногою, як вони відразу прослизали. Це видовище нагадало Джоні ті зусилля, з якими черв'яки намагаються повзти по гладкій цементній підлозі мавпятника в зоопарку Централу-Парку.
Коли капітан поліції здався і спробував відступити, сили тертя відразу вступили в свої права, але тільки-но він піднявся, як увесь його одяг нижче пояса, за винятком черевиків, миттєво звалився вниз і влігся на асфальті купкою ниток.
— Їй-богу! — викликнув зоолог-англієць, який тільки що підійшов. — Точнісінько одна з етруських статуй!
— Агов, ти, — заревів капітан, звертаючи до Брюса Інглхарта, — заради усього святого, дай мені скоріше носову хустку!
— А що, холодно стало? — безневинно поцікавився Інглхарт.
— Ні, дурень! Сам знаєш, для чого!
Інглхарт натякнув, що краще буде використовувати замість фартуха формений кітель. Поки капітан зав'язував на спині рукава, Інглхарт і Джоні виклали йому свою версію того, що сталося.
— М-м-да-а, — протягнув капітан. — Ми ж не хочемо, щоб хто-небудь постраждав, а будинок виявився ушкоджений. А раптом у нього є щось суттєвіше, на зразок променів смерті.
— Не думаю, — сказав Джоні. — Він всім не шкодить. Тільки жартує.
Кілька секунд капітан міркував, чи варто зателефонувати у відділення і викликати посилений наряд, але думка про славу, якою він покриє себе, поодинці здолавши небезпечного маніяка, виявилася занадто звабною.
— Як же ми потрапимо всередину, — сказав він, — якщо він може зробити все таким слизьким?
Вони задумалися. Потім Джоні сказав: — Можете ви рроздобути одну іж деррев'яшок ж гумовою чашшкою на кінці?
Капітан насупився. Джоні продемонстрував потрібні рухи. Інглхарт просяяв. — А, ти мав на увазі кращого друга сантехніка! Звичайно. Чекайте, я незабаром. Спробуйте роздобути ключ від вхідних дверей.
x x x
Цитадель, в якій захищався Метьюен, штурмували рачки. Капітан, який повз в авангарді, притиснув вантуз до нижньої сходинки ґанку. Якщо Метьюен і зміг знищити тертя, то позбутися від атмосферного тиску йому було не під силу. Гумова чашка присмоктувалась, і полісмен підтягував за собою Інглхарта і Джоні. Так, сходинка за сходинкою, вони повзли нагору. Нарешті капітан намертво присмоктався до дверей і витяг їх всіх за собою. Потім він вчепився в дверну ручку і відкрив двері ключем, позиченим у доктора Кука.
Біля вікна стояв Метьюен, скорчившись за апаратом, схожим на теодоліт. Він спрямував його в їх бік і щось підкрутив. Капітан і Інглхарт, відчувши, що до їхніх ніг повернулося зчеплення з підлогою, приготувалися стрибнути, але отут Метьюен ввімкнув апарат, і вони полетіли шкереберть.
Джоні, який залишився біля дверей, швидко знайшов рішення. Він ліг, уперся ногами в дверну раму і відіпхнувся. Його тіло промайнуло по слизькій підлозі й завалилося на Метьюена і його апарат.
Професор припинив опір. Здавалося, що все, що трапилось, його лише потішило, незважаючи на зростаючу на чолі гулю. — Ну і настирні ви хлопці, — сказав він. — Здається, ви збираєтесь таки засадити мене в божевільню. А я-ж думав, що ти і ти, — він вказав на Інглхарта і Джоні, — мої друзі. Втім, однаково.
— Що ви зробили з моїми штанами? — прорикав капітан.
— Та нічого особливого. Просто мій телелубрікатор нейтралізує міжатомні зв'язки на поверхні будь-якого твердого тіла, на яке падає його промінь. Тому поверхня на глибину декількох молекул переходить в стан переохолодженої рідини і залишається такою, поки на ній сфокусований промінь. А оскільки предмет на поверхні переходить у рідину, то виникає прекрасне змащення.
— Але мої штани...
-Складалися з ниток, які утримувалися разом силами тертя, хіба не так? У мене багато винаходів на зразок цього. Наприклад, мій тихоговоритель і об'ємний проектор здатні...
— Так от як ви влаштували фальшиву пожежу і те чудовисько, яке на смерть перелякало всіх за обідом? — перервав його Інглхарт. — За допомогою об'ємного проектора?
— Так, звісно. Точніше, знадобилося два проектора, розставлені під потрібним кутом, і фонограф з підсилювачем для звукового ефекту. Відмінно вийшло, справді?
— Але навіщо, — завив Джоні, — НАВІЩО ви це зробили? Хочете погубити швою карр'єрру?
Метьюен знизав плечима. — Та кому вона потрібна? Нісенітниця, все нісенітниця. Ти б зрозумів, Джоні, якби був в моєму... е-е... становищі. А тепер, джентльмени, куди ви збираєтеся мене відправити? Де б я не виявився, я й там знайду, чим розважитися.
x x x
Доктор Уендел Кук відвідав Метьюена наступного дня після його ув'язнення в Нью-Хевенський госпіталь. У розмові Метьюен справляв враження цілком нормальної людини й охоче визнав, що всі жарти — його рук справа. Він пояснив: — Я пофарбував ваші з Далрімплом обличчя за допомогою потужного голчастого розпилювача. Я його сам винайшов, чудова штучка. Вміщається в долоні, а форсунка зроблена у вигляді кільця, який надягається на палець. Іншим пальцем можна регулювати кількість ацетону, який підмішується до води з фарбою: це змінює поверхневий натяг розчину, а тим самим і положення точки, в якій струмінь розіб'ється на дрібні крапельки. Я зробив так, щоб струмінь розпорошувався безпосередньо перед вашим обличчям. Ну й вигляд був у вас, Кук, особливо коли ви зрозуміли, що у вас не все гаразд. Ви виглядали майже так само смішно, як і в той день, коли я підмінив ваші калоші своїми з намальованими ступнями. Знаєте, ви завжди були пихатим віслюком.
Кук надув щоки і стримався. Зрештою, цей бідолаха божевільний, а абсурдні випади проти Кука це лише підтверджують.
— Завтра ввечері Далрімпл їде, — сумно вимовив Кук. — Він був дуже розсерджений епізодом з фарбою, а коли довідався, що ви тепер під спостереженням психіатрів, то сказав, що йому тут більше нема для чого залишатися. Боюся, що пожертвування нам не дочекатися. Доти, поки ви зберетеся і розповісте, що з вами сталося і як вас вилікувати.
Метьюен розсміявся. — Зберуся? Запевняю вас, я зараз цілісніший, ніж за все своє життя. Я скажу, що зі мною відбулося, оскільки вже ви цікавитеся. Я ввів собі власний препарат.