На ній вони прочитали:
"Виробник. Клас 3. Виготовлено у Веднерській лабораторії, Веднер II".
— Отже, вони вже використовували її для цього,— сказав Арнольд.
Грегор не мовив ні слова. Та воно, либонь, і сказати було нічого.
На сторінках космольота з'явились великі плями плісняви, а сталеві панелі в кормовій частині почали вкриватись іржею. Машина так само уважно вислуховувала гімн на честь повторення, який виспівували їй компаньйони, але ніяк не реагувала.
На весь зріст постала проблема — що вони їстимуть далі? Фрукти відпадали через отой яблучний пиріг, так само як і всі різновиди м'яса, риби, молочних продуктів і виробів із збіжжя. Кінець кінцем вони пообідали врозкид жаб'ячими лапками, печеними трав'яними кониками (за старовинним китайським рецептом), а ще було філе ігуани. Але тепер, оскільки зужито вже і ящірок, і комах, і земноводних, можливості машинного здобуття їжі можна було вважати вичерпаними.
В обох знеопоганювачів природного середовища з'явились ознаки занепаду. Довге Грегорове обличчя стало кощавішим, ніж завжди. Арнольд знайшов у своєму волоссі грудки плісняви. А надворі безперестанку періщив дощ. Цівки води невпинно перекреслювали ілюмінатори й зникали у мокрому ґрунті. Космоліт почав потроху осідати, неначе збирався сам себе поховати під дією власної ваги.
Для наступної трапези вони вже не придумали геть нічого.
І тут Грегорові сяйнула вирішальна ідея.
Він обмислив її ретельно. Ще одна невдача — і їхній моральний дух підупаде остаточно. Але він усе-таки спробує, хай навіть шанси на успіх — наймізерніші.
Він повільно наблизився до Виробника. Арнольд підвів голову і жахнувся шаленого блиску, що з'явився в очах компаньйона.
— Грегоре! Що ти робиш?
— Хочу подати цьому страховиську останню команду, — хрипким голосом проказав Грегор. Руки в нього тремтіли, та все ж він примусив себе натиснути кнопку й прошепотів вимогу.
Минула хвилина, і нічого не сталося. Тоді враз Арнольд скрикнув:
— Назад!
Машина захиталася й затрусилась. Стрілки на циферблаті смикались у всі боки, мерехтіли лампочки. Вічка індикаторів температури й потужності з червоних стали пурпуровими.
— Що ти звелів їй створити? — спитав Арнольд.
— Я не велів їй щось творити, — відповів Грегор. — Я звелів їй відтворитися!
Машину пройняло судорожне двигтіння, вона огорнулася хмарою чорного диму. Компаньйони кахикали й хапали повітря роззявленими ротами.
Коли дим розвіявся, вони побачили Виробника на тому самому місці, тільки з пооблупленою фарбою та покривленими стрілками на циферблатах. А поряд нього, виблискуючи свіжим машинним мастилом, стояв його двійник — Виробник номер два.
— Браво! — загорлав Арнольд. — Ти нас урятував!
— Ні, бери вище, — проказав Грегор, утомлений, але задоволений. — Я зробив нас багатіями. — Він повернувся до нового Виробника, натиснув кнопку й гарикнув:
— Ану, відтвори себе!
Не минуло й тижня, а Арнольд, Грегор і троє Виробників, закінчивши роботи на Деннеті, повернулись на космодром Кеннеді. Тільки-но приземлились, як Арнольд покинув космоліт і сів у таксі. Поїхав спочатку на Кенел-стріт, тоді в центр Нью-Йорка. Справи не забрали в нього багато часу — за якихось кілька годин він знову був на кораблі.
— Так. Усе гаразд,— повідомив він Грегора. — Я говорив із кількома ювелірами. Ми можемо, не підриваючи ринку, продати десь із 20 великих каменів. А потім, я гадаю, доручимо Виробникам зосередитись якийсь час на платині, а згодом... Що сталося?
Грегор похмуро зиркнув на нього.
— Ти нічого не помічаєш?
— Га? — Арнольд обдивився по кабіні, глянув на Грегора, тоді на Виробників — і тут помітив.
В кабіні, де раніш було три Виробники, тепер їх стояло четверо.
— Ти примусив їх зробити ще одного? — спитав Арнольд. — Нічого страшного. Звели їм — нехай кожний виробить по діаманту...
— Ти нічого не второпав, — сумно перебив його Грегор. — Дивися. — Він натиснув кнопку на ближнім до нього Виробникові: — Діамант.
Виробник став труситись.
— Ось тобі твій клятий принцип насолоди! — мовив Грегор. — Маєш тепер повторювання! Ці кляті машини упали в шал дітородіння.
Машина ще раз уся струснулась і спородила...
Ще одного Виробника.