Дипломатичний імунітет

— Заходьте, заходьте, джентльмени,— махнув рукою посол, запрошуючи їх до спеціального помешкання, яке надав йому державний департамент.— Прошу сідати.

Полковник Серсі ступив до стільця, намагаючись оцінити чолов'ягу, який розтривожив увесь Вашингтон. У вигляді чужинця не було нічого загрозливого. Він був середнього зросту й тендітної статури і носив звичайний коричневий твідовий костюм, виданий державним департаментом. Обличчя було розумне, з тонкими рисами й безвиразне.

"Людина як людина",— подумав Серсі, вивчаючи чужинця млявим, недбалим поглядом.

— Чим можу прислужитися? — усміхаючись, запитав посол.

— Президент доручив мені вести вашу справу,— відповів Серсі.— Я вже познайомився із звітом професора Дарріга,— він кивнув на вченого, що сидів поруч,— але б хотілося почути все від вас.

— Авжеж,— відповів чужинець, запаливши сигарету. Очевидно, він щиро зрадів нагоді відповідати на запитання. "Цікаво,— подумки відзначив Серсі.— За тиждень, відколи посол прибув на Землю, його розпитували всі видатні вчені країни. Та коли прикрутило, їм довелося просити допомоги у військових".— Відхилився на спинку стільця й недбало засунув руки в кишені. Правою рукою взяв колодочку пістолета і зняв запобіжник.

— Я прибув,— мовив чужинець,— як повноважний посол і представляю імперію, що простяглася майже на половину Галактики. Я хочу переказати щирі вітання мого народу й запрошую вас приєднатися до нашого союзу.

— Ясно,— промовив Серсі.— А у декого з учених склалося враження, що приєднатися нас примусять.

— Так, ви приєднаєтесь,— випустивши дам через ніздрі, відповів посол.

Краєм ока Серсі помітив, як Дарріг напружився на стільці і прикусив губу. Серсі зрушив пістолет, щоб його легше було вихопити, і спитав:

— Як ви знайшли нас?

— Кожному повноважному послові призначають недосліджену ділянку Всесвіту,— відповів чужинець.— Обстежуючи кожну зоряну систему, ми шукаємо в ній планети, а на кожній планеті — розумне життя. Самі знаєте, що розумне життя в Галактиці — рідкість.

Серсі кивнув, хоча цього й не знав.

— Коли ми знаходимо таку планету, то приземляємось, як оце я зробив, і готуємо її мешканців до вступу в наш союз.

— А як ваш народ дізнається, що ви знайшли розумне життя? — запитав Серсі.

— У нашому тілі є передавальний пристрій,— відповів посол.— Він вмикається, коли ми досягаємо заселеної планети. Сигнал висилається в космос безперервно і добре сприймається на відстані кількох тисяч світлових років. У межах досяжності сигналів завжди курсують команди другого ешелону, наслухаючи, чи немає вістки від якогось посла. Почувши хоч один сигнал, вони викликають до планети колонізаційний загін.— Чужинець легенько постукав сигаретою об край попільнички.— Такий метод має безперечні переваги над посиланням об'єднаних колонізаційно-дослідницьких загонів. Адже не треба споряджати численні команди для марних пошуків, які можуть затягнутися на десятки років.

— Авжеж,— Серсі слухав, зберігаючи байдужий вираз.— Розкажіть трохи більше про сигнали.

— Того, що вам треба знати, не дуже й багато. Вашими методами вловити сигнал неможливо — отже, не можна й заглушити. Сигнали висилаються, доки я живий.

Дарріг зітхнув і позирнув на Серсі.

— Якщо ви припините висилання,— промовив Серсі,— то нашої планети ніколи й не знайдуть.

— Так, аж доки цю ділянку космосу оглядатимуть удруге,— погодився посол.

— Чудово. Як офіційно уповноважений представник президента Сполучених Штатів прошу вас припинити висилання. Ми не хочемо бути частиною вашої імперії.

— Шкода,— сказав посол і легенько стенув плечима. А Серсі подумав: "Цікаво, скільки разів він уже грав цю сцену і на скількох планетах?"

— Я й справді нічого не можу вдіяти,— підвівся посол.

— Отже, не хочете припинити?

— Я не можу. Відколи пішло висилання, я не в змозі його урвати.— Дипломат повернувся до вікна.— Проте я написав для вас філософський трактат. Мій посольський обов'язок полягає в тому, щоб якомога полегшити перехід до нашого союзу. Цей трактат миттю з'ясує вам, що...

Коли посол підступив до вікна, Серсі вихопив пістолет. Шість пострілів у голову і в тіло посла прогриміли один за одним. І полковник злякано здригнувся.

Посол зник!

Серсі й Дарріг утупились один в одного. Дарріг пробурмотів щось про привиди. Так само зненацька посол об'явився знову.

— Невже ви гадали, що й мене так легко? — запитав він, помацавши пальцем одну з прострелених у стіні дірок.— Нам, послам, надано дипломатичний імунітет. Якщо ви цього не зрозуміли, я вам поясню. Вбити мене ви не годні. Ви навіть не спроможні збагнути, як я захищений.

Він дивився на них, і тієї миті Серсі відчув, що посол таки не людина.

— Бувайте здорові, джентльмени,— промовив він.

Дарріг і Серсі повернулись у контрольну кімнату. Вони й не сподівалися, що посла вдасться забити так легко, але були вкрай приголомшені: адже кулі його зовсім не брали.

— Гадаю, ви все бачили, Мелі? — спитав Серсі, зайшовши до контрольної кімнати.

Худий лисуватий психіатр похмуро кивнув:

— Ще й на плівку зняв.

— Цікаво, що то за філософський трактат,— промимрив сам до себе Дарріг.

— Було б нелогічно сподіватися, що кулі його візьмуть. Навряд чи якийсь народ вислав би посла з такою місією, сподіваючись, що він залишиться живим. Хіба що...

— Що?

— Хіба що забезпечивши його збіса міцним захистом,— сумно завершив психіатр.

Серсі перетнув кімнату й подивився на відеопанель. Послове помешкання було дуже й дуже незвичайне. Його похапцем спорудили за два дні по тому, як він приземлився і передав своє послання. Стіни були оббиті свинцем і сталлю, напхані теле— і кінокамерами, датчиками та безліччю іншого устаткування.

Це була камера смерті, споруджена за останнім словом науки і техніки.

На екрані Серсі побачив: посол сидить за столом. Він друкував на портативній машинці, яку дав йому уряд США.

— Агов, Гаррісоне! — гукнув Серсі.— Берімося тепер до плану номер два.

Гаррісон вийшов із бічної кімнати, де він оглядав труби, які тяглися до

кімнати посла. Один за одним перевірив манометри, ввімкнув контрольні прилади і подивився на Серсі:

— Зараз?

— Давай,— Серсі дивився на екран. Посол друкував і далі.

Тільки-но Гаррісон натис кнопку, кімнату залило полум'ям. Вогонь бурхав із прихованих дір у стінах, точився зі стелі та підлоги.

За мить у кімнаті стало немов у доменній печі.

Серсі дав вогню погоріти дві хвилини, потім кивнув Гаррісонові, і той натиснув іншу кнопку. Усі четверо прикипіли очима до обпаленої кімнати, сподіваючись побачити обгоріле тіло.

Але посол знову з'явився за столом, сумно дивлячись на згорілу машинку. Сам він анітрохи не попікся.

— Будь ласка, дайте мені іншу машинку,— попросив він, звертаючись до однієї з прихованих телекамер.— Я хочу написати філософський трактат для вашого невдячного поріддя.

І сів у рештки фотеля. За хвилю він, здавалося, заснув.

— Ну що ж, сідайте,— сказав Серсі.— Пора зібрати військову раду.

Мелі сів верхи на стільця. Гаррісон сів і запалив люльку, неквапом її розкурюючи.

— Отже,— сказав Серсі,— уряд передав цю справу в наші руки. Авжеж, посла вбити треба. Це доручили зробити мені.— Серсі гірко всміхнувся.— Мабуть, через те, що ніхто там угорі не хотів відповідати за невдачу. А вас трьох я вибрав собі в помічники. Нам дадуть усе, що попросимо, будь-яку допомогу чи консультацію. Ось воно як. Є якісь ідеї?

— Як щодо плану номер три? — запитав Гаррісон.

— До нього дійде черга,— відказав Серсі.— Але я не вірю, що він подіє.

— Я теж,— погодився Дарріг.— Ми навіть не знаємо, як цей чужинець захищається.

— А про це нам слід дізнатися передусім. Мелі, зберіть усі дані, які маємо на сьогодні, і хай їх вкладуть в аналізатор Дерікмана. Ви знаєте, чого нам треба. Які властивості має X, якщо X може робити отаке й отаке?

— Зараз,— відповів Мелі. І підвівся, бурмочучи про перевагу фізики над іншими науками.

— Чи все готове для здійснення третього плану, Гаррісоне?

— Звичайно.

— То спробуємо.

Поки Гаррісон закінчував останні приготування, Серсі придивлявся до Дарріга. Опецькуватий фізик зосереджено дивився у простір і ворушив губами. Серсі сподівався, що той таки щось придумає. На Дарріга він покладав великі надії.

Знаючи, що з великим гуртом люду працювати не можна, Серсі дуже ретельно добирав свій штат. Він прагнув мати якнайліпших фахівців.

Саме це й спонукало його обрати насамперед Гаррісона. Кремезний хмурий інженер славився тим, що міг сконструювати будь-що, аби лиш знав бодай хоч трохи, як ця конструкція має працювати.

Потім Серсі взяв психіатра Мелі, бо не мав ніякої певності в тому, що знищення посла буде чисто фізичною проблемою.

Дарріг був математичний фізик, але його невпокійливий допитливий розум створив кілька теорій ще й у інших галузях науки. З усіх чотирьох тільки він насправді цікавився послом в інтелектуальному плані.

— Він мені нагадує Залізного Діда,— зрештою сказав Дарріг.

— А що воно таке?

— Невже ви ніколи не чули про Залізного Діда? Так-от, це було чудовисько, заковане в чорний залізний панцер. Він здибався з Убивцею Чудовиськ, героєм легенд апачів. Зрештою після численних невдалих спроб Убивця Чудовиськ таки вбив Залізного Діда.

— Як це йому вдалося?

— Ударив його під пахву. Там не було ніякого панцеру.

— Чудово,— посміхнувся Серсі.— Попроси нашого посла підняти руку.

— Все готово! — гукнув Гаррісон.

— Гаразд. Починай.

Невидимий пучок гамма-проміння нечутно затопив послову кімнату вбивчою радіацією.

Проте посла, якого вона б могла уразити, там уже не було.

— Досить,— перегодом сказав Серсі.— Це б убило навіть стадо слонів.

Але ще п'ять годин, поки зменшилась радіація, посол був невидимий. А

потім з'явився знову й одразу попросив:

— Принесіть же нарешті друкарську машинку.

— Ось що написав аналізатор.— Мелі подав Серсі цілу паку паперів.— А ось тут його короткий висновок.

Серсі зачитав уголос: "Найпростіший захист проти даної і будь-якої зброї — це перетворюватися на ту зброю".

— Грандіозно,— промовив Гаррісон.— Але що це означає?

— Це означає,— заходився пояснювати Дарріг,— що, коли ми поливаємо посла полум'ям, він обертається на вогонь. А коли стріляємо,— обертається на кулю, аж поки мине загроза, а потім знову стає собою.— Він забрав папери з рук Серсі й перегорнув їх.— Гм.