та сонце ясне? —
Не знає спокою
світ.
Людей невтолима
жага жене,
А жить їм
так мало літ.
Гора Пенлай
на просторах морських,
Кажуть,
встає з води,-
В гаях нефритових
і золотих,
Мов жар,
палають плоди.
Зірви той плід
і з'їж хоч один —
Юним будеш
весь вік...
...Хотів би я сплинути
в небо, як дим,
Змучений
чоловік.