О, як спротивилось мені це панство, Боже!
Ці мавпи-двораки, що тільки байди б'ють
Та знай бундючаться, великих удають
I носять убрання, на королівське схоже.
Всміхнеться метр — і всі сміються разом; отже,
I збреше, то йому брехні не завдають,
Підтакнуть, що зірки із заходу встають
I сонце з місяцем вночі світити може.
Коли ж хоч одного вельможа відзначить,
До того лащаться (хоч зло в душі кипить),
А зганить — всі тоді стороняться від нього.
Найбільше ж не терплю, як перед королем
Стоїть шахрай такий з облесливим лицем
I сміхом давиться, хоч сам не знає з чого.