Так мій сусіда вночі забрав ті кістки і поклав біля свого порога.
200. Небачені скупощі
В одному будиночку жили троє скупих товаришів. Щодня вони складалися по зузі, купували їжу і спільну свічку на всю хату.
Якось в одного з них не було зузи, щоб докласти товаришам на свічку. Тоді вони зав'язали йому очі і розв'язали лише тоді, коли погасили світло і полягали спати.
201. Глибоке розчарування
Один поет уславив у своєму творові скупощі, давши багато відповідних порад, і надіслав свою книгу правителеві.
Той прочитав його писання і написав такого листа поетові: "Я залюбки читав твою книгу, але нічим тебе не винагороджу, щоб не порушити твоїх канонів".
Поет був страшенно розчарований і більше таких книг не писав.
202. Шукай постувальника
Скупий господар надумав найняти робітника. Один чоловік погодився стати до нього на службу. Господар запитався його про плату.
— Я ладен працювати за саму їжу,— відповів той.
— Це надто дорого, — сказав хазяїн.
Роздратований бідняк відповів:
— То пошукай такого, що постував би по середах і п'ятницях.
203. Ким найкраще бути
Скупий казав:
— Добре бути ангелом, ніхто в нього не просить ні одежі, ні їжі.
204. Багачеве співчуття
Бідняк попрохав милостині в багатого. Той запитав, яка в нього сім'я.
— Нас троє,— відпопів бідняк.
Багатий на хвильку задумався.
А бідняк гадав, що то він збирається дати йому більшу, ніж звичайно, милостиню.
Тож він і чекає.
Але багатий підвів голову і сказав:
— Я зважував, скільки килимів можуть виткати три пари рук. Виходить, ти зовсім не бідний, і милостині тобі я не подам.
205. Уточнення
Один купець вирушив до правителя. В дорозі його застала ніч, і він заночував у однієї бідної жінки. Вранці він сказав їй:
— Я буду у правителя, і якщо він подарує мені тисячу динарів, один віддам тобі за ночівлю.
По якомусь часі він повертався додому і знову заночував у тієї самої жінки, давши їй півдинара.
— Правитель подарував мені лише п'ятсот динарів, і тому я даю тобі половину обіцяної суми,— сказав при цьому.
206. Ні сказати, ні змовчати...
Господар приймав гостя і налив йому старого вина. Гість випив і крекнув: "О!"
Його запитали, чому він тут-таки й замовк. Гість відповів:
— Якби я сказав, що хотів, то господар почув би, що мені треба закуски, і сконав би як стій. Але якби я нічого не сказав, то сам помер би, таке міцне було вино.
207. Поважна підстава
Люди помітили, що один купець обідає лише вночі. Його запитали, чом так, і він відповів:
— Уночі мухи сплять, та й гості не прийдуть.
208. Прогадав
Філософ так говорив скупому:
— Дарма хизуєшся своєю ощадністю. Ти щедріший за найщедріших, бо з часом помреш, а гроші залишиш іншим, що житимуть твоїми трудами.
209. Спосіб лікування
Багатий, але скупий чоловік захворів. Йому треба було перепотіти, та грошей на ліки він шкодував. Приятелі запропонували, щоб він нагрів воду і дихав парою.
— Але ж і дрова грошей коштують,— відказав скнара.
Тоді хтось запропонував:
— Їжте при ньому медове печиво, і він спотіє від жадоби.
Так і сталося.
210. Спочинок для зузи
Захланний на гроші чоловік знайшов одну зузу і так мовив до неї:
— Скільки за тебе полягло воїнів на бойовищі, скількох цнотливих розбещено, скільки ти мандрувала світами, а тепер ось, нарешті, відпочинеш. В мене тобі надійна схованка, і ти більше не блукатимеш по всіх усюдах.
211. Спільний казан
Про скупих подорожан кажуть таке:
— Як варять вони юшку з м'ясом, то кожен крізь свій шмат м'яса просмикує нитку певного кольору. А потім виймають м'ясо за нитки і кожен їсть свій кавалок. Тільки наваром діляться.
212. Переважив господаря
Скупий господар велів челядникові:
— Насип мені поїсти і зачини двері.
Той відповів:
— Я спершу зачиню двері, а потім подам страву.
Він скнарістю перейшов свого господаря.
213. Нащо годувати чужу кішку
Якийсь чоловік розповідав:
— Сталося так, що я обідав в одного скупого господаря. Зненацька до хати забігла кішка. Я хотів кинути їй крихту хліба, але господар мене перепинив і сказав: "Це не моя кішка, а сусідська, то нащо її годувати".
214. Зуза замість динара
Молодий, але дуже скупий чоловік одружився з вродливою дівчиною.
Від перших днів подружнього життя він так дозоляв їй своєю скнарістю, що та змушена була його покинути.
Але вродою своєю вона так уславилася, що про неї почув сам цар, а як побачив її, то привіз до свого палацу, і вони побралися.
Збігло трохи часу, вона проїздила з почтом столицю і несподівано зустріла свого колишнього чоловіка. Під ту хвилю їй із рук випала монета, і вона звеліла йому:
— Підніми мою зузу, що впала біля твоїх ніг.
Він підняв і сказав, що то не зуза, а динар.
Цариця відповіла:
— Щасливий той день, коли бог послав мені замість зузи динар.
Вона натякала на нього й на царя, за якого тепер вийшла заміж.
Розділ 9. Мудрі вислови грецьких філософів
215. Підстава для доброго гумору
У славетного грецького філософа Сократа хтось запитав:
— Чому я ніколи не бачив тебе засмученого?
Сократ відповів на це:
— Бо я не маю нічого такого, за чим можна сумувати, коли його втратиш.
216. Нема чого турбуватися
З Діогена любили пожартувати і якось його запитали:
— Що ти робитимеш, якщо твоя бочка поломиться?
Діоген відповів:
— То не біда. Хіба місце, яке я займаю, може поломитися?
217. Бажані плоди
Якось Сократ подорожував і побачив повішену на дереві жінку.
Він спинився і сказав своїм друзям:
— Велике було б то благо, якби всі дерева давали такі плоди.
218. Дивне бажання
Коли Сократа хотіли стратити, одна жінка заголосила:
— О, яке нещастя, ти нічим не завинив, а тебе хочуть відправити в підземне царство мертвих!
Сократ відповів їй:
— Таки правда, що немає створіння, дурнішого за жінку. Невже ти хочеш, щоб я накоїв чогось поганого, і мене скарали як злочинця?
219. Філософський підхід
Один філософ віддав заміж доньку за бідного, хоч до неї сватався і багатий.
Його запитали, нащо він так зробив.
Філософ відповів:
— Багатий — дурень і все одно колись зубожіє, а бідний має добрий глузд і з часом розбагатіє.
220. Найбільше щастя
Філософа запитали:
— Що є найбільшим щастям для всякою народу?
Філософ відповів:
— Смерть самодура, що править країною.
221. Хто дужчий
Філософа запитали:
— Хто дужчий за царя?
— Я! — відповів він. — Цар — раб власних пристрастей, а я — їхній повелитель.
222. Дві можливі розради
— Чим може втішитися людина, яка спила келих нещастя? — запитали іншим разом.
Відповідь була така:
— Дурень — тим, що подібне сталося не тільки з ним, а розумний — усвідомленням неминучості цього нещастя.
223. Не звіряйся двом
Відомо, що Арістотель був учителем Александра Македонського. Якось він напоумлював майбутнього полководця:
— Якщо маєш таємницю, то не звіряй її одразу двом. Бо коли її буде розголошено, ти не зможеш з'ясувати, хто саме винен. Як покараєш обох, то постраждає і невинний. А як подаруєш обом, то знов-таки скривдиш невинного, бо він твого дарування не потребував.
224. Хто розумний
У філософа запитали:
— Яку людину можна вважати за розумну?
Філософ відповів:
— Ту, яка знає свої можливості і не намагається досягнути недосяжного.
225. Пряма й крива
Арістотель про дурнів і розумних казав так:
— Розумна людина завжди знайде спільну мову з іншою розумною людиною, а дурень ніколи не погодиться ні з розумним, ні з дурним. Схематично їх можна зобразити лініями: всі прямі між собою суміщаються, а криві не суміщаються ні з прямими, ні між собою.
226. Діогенове застереження
Якось Діоген покинув свою бочку і пішов прогулятися містом.
Побачивши байстрюка, що жбурляв у перехожих камінням, він озвався до нього:
— Облиш пустувати, а то ще влучиш у власного батька.
227. Не додавай зло до зла
Один філософ казав знайомому, який навчав дівчину письма:
— Ти додаєш зло до зла, вмокаєш в отруту вістря списа, що може влучити в тебе. Жінка й без того має доволі чар, які зав'язали світ не одному з нашого брата.
228. Вогонь на вогні
Під час якогось свята філософ помітив дівчину зі смолоскипом у руці і сказав:
— Вогонь на вогні, до того ж вогонь, що несе, сильніший за вогонь, який несуть.
229. Жінки в театрі
В театрі філософ помітив пишно вбрану жінку й сказав:
— Хіба ти прийшла дивитися виставу? Ти хочеш, щоб на тебе дивилися!
230. Характерна риса
Один придворець, щоб поглузувати з філософа, спитав його:
— Чому правитель тебе недолюблює, а до мене такий ласкавий?
Філософ відповів:
— Правителі ніколи не любили розумніших за себе і завжди виявляли ласку до таких, як ти.
231. Двоногий лев страшніший
Інший мудрець казав:
— Двоногий лев куди страшніший за чотириногого. Судіть по нашому правителю.
232. Ні так, ні так
В одного правителя кінік15 попрохав миткалю. Правитель відповів:
— Такого дрібного дарунка не годиться мені робити.
Тоді кінік попрохав талант золота. Правитель на те сказав:
— А такого дарунка кінікам не годиться брати.
233. Тягар заздрісних.
У філософа запитали:
— Чому заздрісні люди завжди страх які лихі?
Філософ відповів:
— Бо їх поїдом їсть не лише власна заздрість і злість, але й добрі вчинки інших.
234. Суть ораторського мистецтва
В одного оратора запитали, в чому полягає суть його мистецтва.
— В тому, щоб применшувати великих і возвеличувати малих,— відповів він.
235. Чотири види насолоди
Філософ говорив про чотири види насолоди: миттєву, цілоденну, місячну і на все життя. Перша — чуттєва любов, що триває мить. Друга — батькова втіха, як народився син; вона триває цілий день, поки дитина не набридне йому своїм галасом. Третя — медовий місяць новоженців. I тільки багатство дає насолоду все життя.
236. Як розпізнати дурня
Платон пояснював, як розпізнати дурня:
— Він завжди говорить без користі для себе або встряє не в свої справи.
237. Невиправний дурень
У нього ж запитали:
Хто є невиправним дурнем?
— Той, хто двічі набиває гулю на тому самому місці,— відповів він.
238. Піфагорів девіз
Розповідають, що в Піфагора на каблучці був викарбуваний девіз: "Нетривала невдача ліпша за нетривалу удачу".
239. Хто кого впізнає
Один філософ казав так:
— Розумний завжди розпізнає дурня, бо сам колись такий був. Дурень ніколи не розпізнає розумного, бо розумним ще не бував.
240. Смерть нікого не минає
Александр Македонський, відчувши наближення смерті, написав матері листа, в якому прохав запросити на поминки лише тих, у кого в родині ніхто ніколи не вмирав.