Він ніяк не дозволив би й відповідного підготування, потрібного Ґреґорові, щоб випростатися і, може, цим способом просунутися через двері. Навпаки, він, наче б не було жадних перешкод, гнав Ґреґора вперед з особливим галасом. Позаду Ґреґорові чути було вже тільки батьків голос; справді було не до жартів, і Ґреґор — будь-що-будь тиснувся до дверей. Один бік його тіла підвівся, і він лежав навскоси в отворі дверей з обідраною пахвою, на білих дверях лишилися гидкі плями; тепер він міцно застряв і сам уже не міг рухатися, ніжки з одного боку висіли, перебираючи в повітрі, а по другий бік міцно вп'ялися в підлогу — тоді батько дав йому ззаду цього разу справді рятівного стусана, і він полетів, сильно кривавлячися до середини кімнати. Ще зачинено за ним палицею двері, і тоді все стихло.
Аж у вечірніх сутінках Ґреґор прокинувся з важкого непритомного сну. Певно, й без перешкод він прокинувся б не багато пізніше, бо почув, що спочив і виспався, одначе йому здалося, наче його збудили поспішні кроки й обережне замикання дверей, що вели до передпокою. Світло електричних ліхтарів з вулиці блідо освітлювало де-не-де стелю й верхні частини меблів, але внизу біля Ґреґора було темно. Він поволі посунувся до дверей, ще невправно мацаючи своїми вусиками, вартість яких тільки тепер зрозумів, щоб подивитися, що там сталося. Його лівий бік здавався йому суцільно довгою, неприємно натягнутою раною, і він мусів ритмічно ковиляти на двох рядах своїх ніжок. Одна з них під час вранішніх подій лишилася важко ушкодженою — майже чудо, що тільки одна була ушкоджена, — і мертво волочилася.
Тільки біля дверей він зауважив, що властиво тягнуло його туди; то були пахощі чогось їстівного. Там бо стояла миска, наповнена молоком, в якому плавали дрібні шматочки білого хліба. Він майже засміявся з радості, бо відчув ще більший голод, ніж зранку, і відразу ж занурив голову в молоко майже до очей, Але скоро витягнув її розчаровано назад; не лише тому, що його болючий лівий бік утруднював їжу — а він міг їсти, лише дишучи всім тілом, — а й молоко, що звичайно було його улюбленим напоєм, тому, певно, сестра йому й уставила його, зовсім йому не смакувало, через це він навіть відвернувся майже з відразою від миски й поліз назад до середини кімнати.
Побіч, як бачив Ґреґор через щілинку в дверях, запалили газ, але коли звичайно в цю пору дня батько читав матері вечірні газети, а часто й сестра мала звичку читати вголос, тепер не чути було жадного звуку. Можливо, ці читання, про які йому сестра завжди оповідала й писала, останнім часом взагалі не практикувалися. Але й скрізь було тих, хоч помешкання напевно не було порожнє.
"Яке спокійне життя вела моя родина", — подумав Ґреґор і відчув, вдивляючися в пітьму перед собою, велику гордість з того, що він зміг забезпечити своїм батькам і сестрі таке життя в цьому гарному помешканні. А що як тепер цьому спокоєві, достаткові й задоволенню надходив жахливий кінець? Щоб не губитися в цих думках, Ґреґор волів ліпше рухатися й лазив туди й сюди по кімнаті.
Лише раз за довгий вечір одні бічні двері й один раз, інші прочинилися вузькою щілиною й потім швидко закрилися; хтось мав потребу зайти, але потім побоявся. Ґреґор зупинився тепер перед самими дверима до вітальні, вирішивши якось спонукати нерішучого відвідувача зайти або бодай узнати, хто то був; але двері більше не відчинялися, і Ґреґор чекав даремно. Ранком, коли двері були замкнені, всі хотіли зайти до нього, тепер, коли він двері відімкнув й інші, очевидно, повідмикали, ніхто не приходив, і ключі стриміли вже ззовні.
Аж пізно вночі погасло світло у вітальні, і тепер легко було встановити, що батьки й сестра так довго не спали, бо виразно чути було, як вони тепер усі троє навшпиньки розійшлися. Тепер напевно вже до ранку ніхто не прийде до Ґреґора; отже, він мав багато часу, щоб без перешкод обміркувати, як йому тепер упорядкувати своє життя. Але висока порожня кімната, в якій він змушений був плазма лежати на підлозі, лякала його з невідомої йому самому причини, бо це ж була кімната, в якій він жив п'ять років, — і з якимось напівсвідомим рухом, не без легкого сорому, він поспішив під канапу, де, попри те, що спина була дещо притиснута й не можна було піднести голови, відразу ж відчув себе в затишку й шкодував лише, що його тіло було надто широке, щоб цілковито сховатися під канапою.
Там він перебув усю ніч, яку провів то в сні, прокидаючися весь час від голоду, то в турботах і невиразних надіях, що всі вели до єдиного висновку: він мусить поки що триматися спокійно й терпінням та найбільшою обачністю улегшувати родині прикрощі, яких вимушений був завдати їй теперішнім своїм станом.
Уже раннім ранком, була ще майже ніч, Ґреґор мав нагоду перевірити силу своїх щойно ухвалених рішень, бо від передпокою сестра, майже зовсім одягнена, відчинила двері й з тривогою заглянула до кімнати. Вона помітила його не відразу, але коли зауважила його під канапою — Боже, мусів же він десь бути, не міг вилетіти геть, — так злякалася, що, не маючи змоги панувати над собою, знову зачинила ззовні двері. Але, наче соромлячися своєї поведінки, вона відразу знову відчинила двері й зайшла навшпиньки, наче до важко хворої або зовсім чужої людини. Ґреґор висунув голову аж до краю канапи і стежив за нею. Чи помітила, вона, що він залишив молоко, і то зовсім не з браку апетиту, і чи не принесла йому іншої їжі, яка йому краще смакувала б? Якби вона сама не зробила цього, він волів би краще померти з голоду, ніж нагадувати їй про це, і разом з тим його нестримно тягнуло висунутися з-під канапи, впасти сестрі до ніг і благати в неї якоїсь доброї їжі. Але сестра негайно з подивом зауважила повну миску, з якої лише трохи молока було розхлюпано навколо, взяла, правда, не руками, а ганчіркою, і винесла її. Ґреґора надзвичайно цікавило, що вона принесе натомість, і він укладав собі найрізноманітніші припущення. Але ніяк не міг би відгадати, що могла зробити в доброті своїй сестра. Вона принесла йому, щоб перевірити його смак, великий вибір їжі, розклавши все на старій газеті. Там була стара напівгнила городина, кістки від вечері, обліплені стверділим білим соусом, пара родзинок і мигдалин, сир, який Ґреґор два дні тому визнав непридатним до їжі, сухий хліб, намащений маслом і посолений. Крім того, вона поставила до того всього ще миску, видно, назавжди призначену для Ґреґора, в яку налила води. І з делікатності, знаючи що Ґреґор не їв би в її присутності, поспішила вийти й навіть обернула ключ у дверях, щоб Ґреґор міг помітити, що він може почувати себе так зручно, як собі хоче. Ґреґорові ніжки аж гули, коли він подався до їжі. Його рани теж, мабуть, уже цілком загоїлися, бо він не відчував ніяких перешкод; він здивувався й згадав про те, як понад місяць тому зовсім легенько врізав ножем пальця, і та рана ще позавчора йому досить боліла.
"Це означає, що я значно втратив чутливість?" — подумав він і жадібно всмоктався в сир, до якого його негайно й виразно потягло сильніше від усіх інших страв. Швидко, з сльозами задоволення на очах спожив він сир, городину й соус; натомість свіжі страви йому не смакували; він не міг терпіти їхнього духу і навіть відтягнув трохи набік ті речі, які хотів їсти. Уже давно він упорався з усім і лежав тепер ліниво на тому самому місці, як сестра, даючи йому зрозуміти, щоб він відійшов, повільно обернула ключ. Це відразу налякало його, хоч йому уже навіть дрімалося, і він поспішив знову під канапу. Але йому коштувало великого зусилля бодай той короткий час, поки сестра була в кімнаті, лишатися під канапою, бо від великої кількосте їжі його тіло дещо виповнилося, і тому, у тісноті, він ледве міг дихати. Майже задихаючися, дивився він вогкими очима, як сестра, нічого не підозріваючи, замітала мітлою не лише рештки, а навіть і ті наїдки, до яких Ґреґор зовсім не доторкався, наче й вони вже були непридатні до вжитку, і все це з поспіхом скидала до відра, яке вона прикрила дерев'яною покришкою, і потім усе це винесла. Ледве вона вийшла, як Ґреґор виліз з-під канапи, розправився й надувся.
Так одержував Ґреґор їжу щодня; раз ранком, коли батько й покоївка ще спали, і другий раз по загальному обіді, бо тоді батьки так само трохи спали, а покоївку сестра висилала з дому в яких-небудь справах. Звичайно, й вони не хотіли, щоб Ґреґор помер з голоду, але, можливо, не хотіли нічого знати, крім того, що чули про його харчування; можливо, й сестра хотіла їм, скільки могла, полегшити журбу, бо й без того вони досить страждали.
З якими поясненнями випровадили того першого ранку лікаря й слюсаря з помешкання, Ґреґор не міг дізнатися, бо, не зрозумівши його тоді, ніхто не думав, і сестра теж, що він міг розуміти інших, і тому, коли сестра заходила до кімнати, він мусів задовольнятися лише тим, що чув її дихання та коли-не-коли вимовляння імен святих. Лише пізніше, коли вона трохи призвичаїлася до всього, — про цілковите призвичаєння не могло бути й мови — Ґреґор схоплював часто окремі зауваження, що були дружньо висловлені чи мали прихильний зміст.
— Але сьогодні смакувало йому, — казала вона, коли Ґреґор добре споживав принесену їжу, тоді як в інших випадках, що траплялися дедалі частіше, вона говорила зажурено: — Знову все лишилося.
Тим часом як Ґреґор безпосередньо не міг почути ніяких новин, він багато підслухував з суміжних кімнат; лише зачувши десь голоси, він біг до відповідних дверей і притискався до них усім тілом. Особливо за першого часу не було жадної розмови, щоб якось, бодай і притишено, не заходила мова про нього. Протягом двох днів чути було, як при столі тривали наради про те, як належало тепер триматися, але й поміж їжею говорено на ті самі теми, бо завжди було щонайменше двоє членів родини дома, ніхто не насмілювався лишатися сам, а вже в жадному випадку не могли залишити помешкання всі. Покоївка того ж дня — невідомо було, що й скільки вона знала про випадок, — на колінах благала матір негайно відпустити її, і коли чверть години пізніше прощалася, дякувала крізь сльози за звільнення, наче за велику ласку, яку їй виявили, і, хоч від неї не вимагали цього, — дала страшну клятву нікому не зраджувати найменшої дрібниці.
Тепер сестра мусіла готувати на кухні разом з матір'ю; правда, це не коштувало великих зусиль, бо майже ніхто нічого не їв.