В цю мить Ken з дорогою душею погодився б віддати всю славу цього подвигу, яка чекала на нього, аби тільки бути на березі. В його вухах дедалі дужче наростав грім водоспаду, котрий, здавалося, ховався десь поруч, за завісою, але щомиті ставав гучніший та виразніший. І ось попереду Ken побачив смугу, що перетинала ліс і на всій своїй довжині кипіла й вирувала в сліпучих зелених зблисках розбурханої стихії, міріади крапель якої, здавалося, ось-ось втратять силу зчеплення між собою.
— Нижче стерно, нижче стерно, чуєш! — вигукнув Ken, не в змозі більше погамувати тривогу, коли пірога ковзнула на край водоспаду.
— Та вже буде нижче, буде,— відповів Слідопит, озираючись на якусь мить і радо сміючись безгучним своїм сміхом.— Ось ми й летимо вниз, то ж напевне! Підніми корму, хлопче, підніми ще корму!
1 Т с у г а — вічнозелене дерево з родини хвойних. Має звисле гілля й короткі плоскі шпильки. Росте в Північній Америці та Азії. Кора тсуги використовується для дублення.
Це було, як подув невидимого вітру. Прісна Вода надав потрібного розгону веслом, пірога ковзнула в жолоб, і впродовж кількох секунд Кепові здавалося, ніби кипляча вода підкидає його в казані. Спершу він відчув, як пірога немовби клюнула носом, потім побачив спінену воду, що нуртувала і з ревінням пролітала повз нього, після цього легенький човник затрусило, мов яєчну шкаралупу, а тоді, на свою превелику радість, не менш аніж на подив, Ken відкрив, що їхній човен пливе гладеньким плесом нижче водоспаду, спонукуваний розміреними гребками Джаспе-рового весла. Тим часом Слідопит, не перестаючи сміятися, підвівся з колін, відшукав бляшанку, вийняв свою рогову ложку і почав розважливо міряти, скільки ложок води потрапило в пірогу.
— Чотирнадцять повнісіньких ложок, Прісна Водо! Аж чотирнадцять ложок!'А бувало, ти й сам підтвердиш, ти проводив човна, зачерпнувши тільки десять.
— Добродій Ken так налягав назад, що я ледве утримував рівновагу човна,— серйозно відказав Джаспер.
— Може бути, може бути... Без сумніву, так воно й було, коли ти кажеш, але я пам'ятаю, як ти проходив, зачерпнувши тільки десять ложок води.
Ken тільки гучно кашлянув, помацав свою косу, ніби щоб пересвідчитись, чи вона, бува, не відірвалась, а тоді озирнувся, наче хотів ще раз зміряти небезпеку, в якій щойно побував. Його прискіпливість легко пояснити: майже на всій своїй ширині річка прямовисно спадала з висоти десяти-дваиадцяти футів, але приблизно посередині могутня течія промила в камені вузький хід, яким вода скочувалася вниз під кутом сорок — сорок п'ять градусів. Саме цим моторошним жолобом, поміж гострими скелями та пінявими чорто-риями, де шалена стихія, мов тріску, жбурляла благенький човен, якому необізнана людина напророкувала б неминучу загибель, вони й прослизнули вниз. А тим часом сама легкість піроги сприяла її безпечному спускові, бо, несена на гребенях, спрямовувана пильним оком та м'язистими руками стернового, вона, мов пір'їнка, перестрибнула з однієї купи піни на іншу, ледь замочивши лискучі боки. Треба було тільки пильнувати, аби не налетіти на скелі, яких було декілька, і суворо триматися потрібного напрямку, а решту зробив лютий потік 1.
1 Щоб читач, бува, не прийняв це за чистий домисел автора, поспішимо зауважити, що нам відомий цілком достеменний факт, коли через цей водоспад була переправлена цілою-цілісінькою гармата найбільшого калібру. (Прим. Ф. Купера).
Сказати, що Кеп був здивований, значить і половини не висловити того, що він почував у ту мить, бо глибокий страх перед скелями, що його носить у собі більшість моряків, допоміг йому відчути справжнє захоплення відважним вчинком. Проте вій не був схильний висловлювати свої почуття, аби не перехвалити прісну воду та річкове судноплавство.
Отож, щойно покінчивши з відкашлюванням, він знову дав волю своєму язикові і почав тим самим зверхнім тоном:
— Що ж, тут нічого не скажеш: фарватер ти добре знаєш, добродію Прісна Водо. А знати добре фарватер у таких місцях — це, зрештою, все. У мене були стернові, які провели б човен по цьому водоспадові теж, аби тільки знали фарватер.
— Друже моряче, фарватер знати ще мало,— сказав йому Слідопит.— Тут ще треба добрих нервів та хисту, щоб точно провести човен і не наткнутися на підводні скелі. У всій нашій окрузі, окрім Прісної Води, нема лоцмана, який би провів човен через Осве-зький водоспад з такою певністю, хоч, бувало, декому й щастило раз чи два з гріхом пополам якось проскочити через нього. Я й сам не зміг би пройти, хіба що з допомогою провидіння, а щоб проскочити через пороги без купелі, тут потрібні лише Джасперова рука і Джасперове^ко. І хоча чотирнадцять ложок, зрештою, не така вже й велика біда, проте хотілося б, щоб їх було тільки десять, особливо зважаючи на ту обставину, що цього разу сержантова донька була глядачкою.
— Одначе це ви— вели пірогу, а не він: ви ж весь час казали йому, як і кудою пливти через поріг.
— Людська слабкість, друже-моряче: це нам, білошкірим, притаманне. Будь у човні. Змій, ви б ні слова не почули від нього, хай би він там що у своїй голові міркував. Ін-
діянин уміє тримати язика за зубами, не те що ми, білі: ми чомусь завжди вважаємо себе розумнішими за таких, як самі. Я вже досить успішно виліковую себе від цієї слабкості, хоча не так хутко мож-на викорчувати дерево, якому вже тридцять з гаком.
— Я б не сказав, сер, що це вже такий великий подвиг; слово честі, ніякого подвигу зовсім, якщо бути відвертим. Що ж тут такого: трошки зароситися у водяному пилові — та й усе. Куди страшніше глянути вниз із Лондонського мосту, та й то через нього наважуються щодня проходити сотні людей і навіть най-тендітніші дами. Сам його величність король власною персоною теж якось переїхав через нього!
— Ну, мені не треба в пірозі ні якихось тендітних дам, ні королівських величностеії (хай бог дає їм здоров'я!), тому що зайва ширина човна в будь-який бік може хіба швидше вирядити всіх на дно. Бачу, Прісна Водо, нам доведеться ще провезти сержанто-вого свояка через Ніагару, щоб показати йому, на що здатні прикордонці.
— Ну, дідька лисого, добродію Слідопите! Ви, певне, жартуєте, бо хіба можна в якійсь ликовій пірозі перескочити через такий могутній водоспад?
— Добродію Кепе, ви ніколи ще так не помилялися, як *араз. Адже це простіше простого: я скільки разів бачив на власні очі, як через нього перепливали піроги, і якщо ми будемо живі-здорові, сподіваюсь, я вам ще до-
5 Ф. Купер
65
веду це. Особисто я переконаний, що навіть найбільшого океанського корабля можна провести через Ніагарський водоспад, якщо, зрозуміла річ, він перш добереться до порогів.
Ken не помітив лукавих поглядів, якими обмінялися Слідопит і Прісна Вода, і, спантеличений-, на якийсь час замовк, бо, правду кажучи, він ніколи не підозрював, щоб з Ніа-гарського водоспаду можна було спуститися, хоча, гарно подумавши, він і сам, як і будь-хто, мабуть, здогадався б, що вся трудність полягала в неможливості взагалі дістатися-до нього кораблем.
На цей'час наші мандрівники саме підпливли до того місця, де, замаскована в кущах, стояла Джасперова пірога, і всі розсілися по човнах: Ken, його небога та Джаспер сіли в один, а Слідопит, Гостра Стріла та його дружина — в другий. Тим часом могіканин пішов берегом, шукаючи слідів ворога з осторогою, притаманною його народові.
Лише коли пірога опинилася на бистрині й, вряди^оди підтримувана Джасперовим веслом, швидко помчала за водою, на, сполотнілих щоках Мейбл знову почав пробиватися рум'янець. Переправа через водоспад, що відбувалася на очах дівчини, нагнала на неї такого жаху, що на хвилю їй відібрало мову, проте навіть переляк не в силі був заглушити захоплення тією майстерністю, з якою юнак правував човном. А втім, холоднокровність і впевненість, з якими Прісна Вода здійснив цей безстрашний вчинок, не залишили б бай-
дужою і не таку чутливу душу. Він стояв незрушно прямий навіть тоді, коли човен пірнув сторч, і з берега бачили, що саме завдяки його хистові й силі пірога прослизнула повз камінь, який розкидав бризки в пінистому шумовинні, раз по раз то зринаючи і показуючи свій бурий горб, то знову ховаючи його під прозорим простирадлом води, ніби стихією розмірено керував який механізм. Язик не завжди спроможний висловити все те, що бачать очі, а Мейбл таки доволі побачила навіть у ті страшні хвилини, щоб з її пам'яті ніколи не зітерся образ летючої піроги і непорушного стернового. І тепер, перебуваючи під Джасперовим заступництвом та бачачи, як він турбується про неї, Мейбл підсвідомо відчула в собі ту таємничу силу, яка так міцно притягує жінку до чоловіка, і вперше відтоді, як вона вирушила із форту Стенвікс, їй раптом стало легко й безпечно в цім човнику з крихкої кори. Оскільки, як на те, другий човен плив поруч і Слідопит був на очах у дівчини, то розмову переважно підтримував останній, а Джаспер відгукувався досить рідко, хіба що коли до нього зверталися. Осторога, з якою він кермував пірогою, викликала б, мабуть, подив у кожного, хто знав його вавжди недбалу й упевнену манеру.
— Ми надто добре знаємо, що являє собою жіноча вд'ача, і з цих причин не повезли через водоспад сержантову доньку,— промовив, звертаючись до Кепа і позираючи на Мейбл, Слідопит.—-Хоч, ніде правди діти, я
Б*
67
знав кількох представниць її статі в наших краях, котрі попливли б, не зморгнувши оком.
— Тільки не Мейбл: вона така ж боязка, як і її мати була,— зауважив Кеи,— і то добре, друже, що ви зважили на її слабкість. Не забувайте, що дитина ще й разу не плавала морем.
— Таки так, зате ви були безстрашні... всі, мабуть, помітили, як байдужісінько ви попливли з нами. Мені вже раз доводилося переправлятися з одним новаком, і він вистрибнув за борт, коли човен пішов сторч; ну, а як йому потім повелося — самі можете здогадатися!
— Що ж сталося з тим небораком? — поцікавився Кеп, спантеличений сухим тоном співрозмовника, хоч глузування було таке очевидне, що хто-небудь кмітливіший за старого моряка давно засумнівався б у щирості Слі-допитових слів.— Той, хто сам проплив це місце, иапевнр, поспівчуває йому.
— Ваша правда — це був і справді неборак, та до того ще й зелений новак, і він, бачте, хотів нас, темних невігласів, повчати.