Вона ж…
– Та він зовсім мене не мучить, Норо, – квапливо заперечила Дороті. – Він… єдина людина у світі, на яку я можу покластися.
Я згадав, що Нора не винила своє віскі, тому вийшов до спальні й зробив це за неї. Повернувшись, я побачив, що Нора примостилася на бильці крісла, в якому сиділа Дороті, і обіймає дівчину. Дороті хлюпала носом, а Пора промовляла:
– Нік зовсім не роздратувався. Він тебе любить. – Вона скинула на мене очі. – Правда, ти не роздратувався, Ніку?
– Ні, просто схвилювався. – Я сів на диван. – Звідки в тебе зброя, Дороті?
– Я виміняла у чоловіка… Я ж уже казала.
– У якого чоловіка?
– Та я ж казала! У чоловіка в барі.
– Виміняла на браслет?
– Начебто так… але погляньте: схоже, не віддала йому браслета.
– Я це помітив.
Нора поплескала дівчину по плечу.
– Звичайно, ти просто забула віддати.
– Коли офіціант принесе каву і бутерброди, я заплачу йому, щоб він тут посидів. Не бажаю залишатися наодинці з двома…
Нора люто глипнула на мене і прошепотіла до дівчини:
– Не звертай уваги. Він цілий вечір не в гуморі.
– Він думає, – пролопотіла Дороті, – що я дурна п'яна малолітка.
Нора знову поплескала її по плечу.
– А навіщо тобі знадобився пістолет? – поцікавився я.
Дорогі напружилась і вирячила мутні очі.
– Захищатися від нього, – прошепотіла вона збуджено, – якби він надумав чіплятись. Я боялася цього, бо була п'яна. Ось у чім річ. А потім перелякалась свого вчинку і прийшла до вас.
– Ти кажеш про батька? – спитала Нора якомога байдужіше.
Дороті заперечливо похитала головою.
– Мій батько – Клайд Уайнент. А я маю на увазі вітчима. – Вона сховала обличчя на грудях у Нори.
– Ох, – зітхнула співчутливо Нора, – бідолашна дитина! – Вона значуще подивилась на мене.
– Давайте вип'ємо, – запропонував я.
– Я не хочу, – знову насупилась Нора. – Дороті, мабуть, теж не треба.
– Треба, треба. Замість снотворного. – Я налив Дороті велику дозу шотландського віскі й простежив, щоб вона випила. Алкоголь подіяв чудово: коли принесли каву з бутербродами, дівчина вже купила.
– Тепер задоволеним? – уїла Нора.
– Цілком. Давай-но покладемо її в ліжко, а тоді поїмо.
Я переніс дівчину до спальні й допоміг Норі її роздягнути.
У Дороті було худеньке дитяче тільце.
Ми знову повернулися до столу. Я витяг з кишені пістолет і уважно розглянув: стара, геть обшарпана пукавка з двома патронами – один у патроннику, другий в барабані.
– Що ти з ним робитимеш? – поцікавилась Нора.
– Нічого, поки не з'ясую, чи не з цієї пушки вколошкали Джулію Вулф. Калібр співпадає – 32-й.
– Але вона каже…
– Що виміняла пістолет у якогось чоловіка в барі на браслет. Я чув.
Нора нахилилась до мене, очі її спалахнули:
– Чи не думаєш ти, що вона взяла зброю у вітчима?
– Саме так, – погодився я, але трохи переграв.
– Ах ти, стара грецька воша! – обурилась Нора. – Нічого ти не знаєш. Але чомусь не віриш дівчині.
– Послухай, люба, завтра я куплю тобі цілу купу детективів, а зараз не обтяжуй свою маленьку голівку загадками. З розповіді Дороті ясно єдине: вона боялася, що Йоргенсен, дочекавшись її, почне чіплятися, а вона під чаркою не зможе дати йому відсічі.
– А як же її мати?!
– О, то особлива родина. Ти можеш…
На порозі вітальні з'явилася Дороті Уайнент у задовгій для неї нічній сорочці. Похитуючись і мружачись від світла, вона промимрила:
– Можна, я побуду трохи з вами? Мені страшно одній.
– Ну, звичайно!
Дороті згорнулася калачиком за моєю спиною на дивані, а Нора пішла пошукати, чим її накрити.
6
Ми саме снідали втрьох, коли прийшли Йоргенсени. Нора поклала телефонну трубку і вийшла зі спальні, приховуючи хвилювання.
– Приїхала твоя мати, – повідомила вона Дороті. – Чекає внизу. Я запросила її піднятися.
– Чорт! – просичала Дороті. – Краще б я їй не дзвонила.
– Не помешкання, а крізний двір, – зауважив я.
– Він так зовсім не думає, – поплескала Нора дівчину по плечу.
У двері подзвонили, і я пішов відчиняти. Вісім років аж ніяк не змінили Мімі, навпаки, вона ще більше розквітла і стала привабливішою. Вища зростом за дочку, вона мала білявіше, ніж у Дороті, волосся. Посміхаючись, Мімі простягнула мені обидві руки.
– З різдвом! Дуже рада тебе побачити після стількох років. Познайомся, це мій чоловік. – Кріс. А це містер Чарлз.
– Я також дуже радий, Мімі, – проказав я, потискаючи руку Йоргенсену. Він був років на п'ять молодший за дружину, високий, худий, смаглявий, вбраний з голочки й пещений, із вкритим лаком волоссям та напомадженими вусами. Вигнувши спину, він промуркотів:
– Добридень, містере Чарлз.
В його голосі відчувалася німецька вимова, долоня була вузька і міцна.
Ми зайшли до вітальні. Після церемонії знайомства Мімі вибачилась перед Порою за вторгнення:
– Перепрошую, але мені так хотілося знову зустрітися з вашим чоловіком. До того ж відомо: щоб витягти звідкілясь моє кошеня, треба хапати її за барки. – Вона посміхнулась до Дороті. – Ти б перевдягнулася, кицю.
Киця прогарчала з повним ротом їжі, мовляв, не розумів, чому це вона мусить стирчати цілий день у тітки Аліси, хай навіть і на різдво.
– Гілберт, напевне, не збирається туди йти.
Мімі зазначила, що Аста гарненька собака, і поцікавилась, чи я не знаю, де може бути її колишній чоловік.
– Ні.
Продовжуючи бавитися із собакою, вона докинула:
– Він справді таки божевільний, бо лише несповна розуму може зникнути в такий момент. Нічого дивного, що поліція спершу запідозрила його.
– А тепер кого вона підозрює? – поцікавився я.
Мімі скинула на мене очі.
– Ти що, не читав газет?
– Ні.
– Убивця такий собі Мореллі. Гангстер. Колишній коханець небіжчиці.
– Його схопили?
– Ще ні, але він її вбив. Мені треба розшукати Клайда. Від Маколея ніякої допомоги. Він запевняє, що йому невідомо, де Клайд, але ж це просто кумедно. Він довірений Клайда в усіх питаннях, і я певна – має з ним зв'язок. Як ти гадаєш, чи можна вірити Маколею?
– Він адвокат Клайда. Не бачу причин, щоб він тобі відкрився.
– І я такої ж думки. – Вона посунулась на дивані. – Сядь-но! В мене тисяча запитань до тебе.
– Може, спершу щось вип'ємо?
– Тільки не яєчний лікер. Мене від нього нудить.
Коли я повернувся з комірчини, Нора з Йоргенсеном змагалися у знанні французької, Дороті удавано порпалася в тарілці, а Мімі знову бавилася із собакою. Я роздав напої і примостився поруч з Мімі.
– В тебе чудова дружина, – зазначила вона.
– Я її кохаю.
– Зізнайся мені, Ніку, Клайд, на твою думку, справді божевільний? Тобто чи може він внаслідок своєї схибленості щось викинути?
– Звідкіля мені те знати?
– Я хвилююся за дітей, – пояснила вона. – Особисто в мене до нього претензій нема – вони всі були вирішені під час розлучення, – а ось у дітей можуть виникнути. Ми зараз на безгрошів'ї, й мене турбує майбутнє дітей. Якщо він хворий, то може розтринькати геть усе і лишити дітей без цента. Скажи, що мені робити?
– Ти хочеш запроторити його до божевільні?
– Ні-і, – заперечила вона нешвидко. – Але поговорити з ним бажаю. – Вона схопила мене за руку. – Ти можеш його розшукати.
Я похитав головою.
– Невже ти не допоможеш мені, Ніку? Ми ж були друзями. – Її великі блакитні очі дивилися ніжно і благально.
Дороті з підозрою стежила за нами з-за столу.
– Боже мій, Мімі, – відказав я, – та в Нью-Йорку тисяча детективів. Найми будь-кого. А Я цим уже не займаюся.
– Знаю, але… А що, Доррі вчора була дуже п'яна?
– Може, я сам був під чаркою, – мені вона видалась нормальною.
– Ти не вважаєш, що вона стала гарнесенькою лялечкою?
– Я завжди був такої думки.
Вона замислилась на хвилю, а тоді попередила:
– Вона ще зовсім дитина, Ніку.
– Ти про що?
Мімі вишкірилась.
– То ти йдеш одягатися, Доррі?
Дороті похмуро повторила, що не розуміє, чому це мусить гайнувати цілий день у тітки Аліси.
– Місіс Чарлз така люб'язна, – обернувся Йоргенсен до дружини, – що пропонує нам замість…
– Так, – підхопила Нора. – Чому б вам не залишитись? У нас збереться невелике товариство. Не обіцяю, що буде щось незвичайне, але… – Вона махнула рукою зі склянкою.
– Я б з радістю, – відповіла Мімі, – та боюся, що Аліса…
– А ти вибачся перед нею по телефону, – запропонував Йоргенсен.
– Давай я подзвоню, – озвалася Дороті.
Мімі кивнула.
– Будь з нею лагідна.
Дороті рушила до спальні. Всі якось відразу повеселішали. Нора перехопила мій погляд і радісно підморгнула, я моргнув їй у відповідь тим охочіше, що помітив, як Мімі стежить за мною.
– Ти б ліпше послав нас під три чорти, правда? – спитала Мімі.
– Звісна річ.
– В кожному жарті… Ти ж бо був палким поклонником бідної Джулії.
– "Бідна Джулія" – в твоїх устах це звучить глумливо. Вона справді мені подобалась.
Мімі знову схопила мене за руку.
– Вона зруйнувала наше з Клайдом життя. Природно, що я її ненавиділа… тоді… Але це було давно. Коли я пішла до неї в п'ятницю, то не відчувала вже люті. Особливо, коли побачила її мертвою. Така молода. Просто жах! Байдуже, як я до неї ставилась раніше, тепер тільки можу жаліти. Саме це я і мала на увазі, сказавши "бідна Джулія".
– Мені невідомо, що у тебе насправді на думці, – зауважив я. – Що у кожного з вас на думці.
– У кожного з нас? – перепитала вона. – Хіба Доррі була…
Дороті вийшла зі спальні.
– Я з нею домовилась, – повідомила вона, цмокнула матір у губи й сіла поруч.
Мімі витягла пудреницю й, зазирнувши в дзеркальце, чи не розмазалася помада, спитала:
– Вона не образилась?
– Ні, я її умовила. Що треба зробити для того, щоб випити?
– Треба підійти до столика в комірчині, на якому стоять пляшки, – пояснив я, – цеберко з льодом, і налити.
– Ти надто багато п'єш, – зауважила Мімі.
– Менше за Ніка. – Дороті рушила до комірчини.
– Ох, ці дітоньки! – похитала головою Мімі. – Виходить, ти був у захопленні від Джулії Вулф?
– Вам теж налити, Ніку? – голосно спитала Дороті.
– Будь ласка! – відгукнувся я, а тоді повернувся до Мімі:– Вона мені подобалась.
– Ну ти й слизький! – пробурмотіла вона. – Невже вона тобі подобалася, скажімо, більше за мене?
– Ти про ті кілька згаяних нами вечорів?
Мімі щиро розреготалась.
– Іншої відповіді я й не чекала. – Вона обернулася до Дороті, яка несла склянки. – Треба буде купити тобі такий блакитнуватий халатик, люба. Він дуже тобі пасує.
Я взяв у Дороті свою склянку і сказав, що піду перевдягатись.
7
Нора з Дороті були в спальні, коли я вийшов з ванної.