Доктор визнав в них плоди мбенбу — дерева, дуже поширеного по західному схилу Жігуе-ла-Мкоа. Фергюсон з великим нетерпінням чекав повернення Джо, адже навіть нетривала зупинка в цій негостинної країні викликала його побоювання.
Вода була завантажена без жодних труднощів, так як корзина була майже у землі. Джо відчепив якір і в одну мить опинився біля доктора. Фергюсон зараз же посилив вогонь в пальнику, і "Вікторія" знову понеслася по своєму повітряному шляху.
Аеронавти тепер перебували миль за сто від Казеха — важливого пункту Центральної Африки, куди завдяки південно-східній течії вони сподівалися долетіти в цей же день. Мчали вони зі швидкістю чотирнадцяти миль в годину. Управляти кулею було важкувато. Не можна було піднятися високо, не розширюючи значно газу, бо місцевість, над якою вони летіли, була в середньому на висоті трьох тисяч футів над рівнем моря. Взагалі ж Фергюсон вважав за краще не дуже розширювати газ. Він спритно обходив вигини досить крутих схилів гір і зовсім низько пролетів над селищами Тембо і Тура-Вельс. Останнє з цих двох селищ знаходиться вже в Уньямвезі — доладний край, де рослини досягають величезних розмірів, особливо кактуси. Близько другої години дня, при чудовій погоді, під палючими променями сонця, що викликали цілковиту тишу в повітрі, "Вікторія" вже парила над Казехом, що знаходиться в трьохстах п'ятдесяти милях від узбережжя.
— Ми вилетіли з Занзібару о дев'ятій годині ранку, — промовив доктор Фергюсон, переглядаючи свої записи, — і ось за два дні,включаючи всі наші відхилення, ми пройшли близько п'ятисот географічних миль. А капітанам Бертону і Спіку на проходження цього самого шляху знадобилося цілих чотири з половиною місяці;
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Казех. — Гучний базар. — Поява "Вікторії". — Вангангі-чаклуни. — Сини Місяця. — Відвідування доктором Фергюсоном хворого султана. — Населення. — "Тембе" — палац султана. — Його дружини. — Султан— п'яниця. — Обожнювання Джо. — Як танцюють на Місяці. — Настрій змінилося. — Два повних місяці на небосхилі. — Неміцність божественного величі.
Казех, будучи важливим пунктом Центральної Африки, по суті не представляє собою міста. Треба сказати, що в цьому краї взагалі міст і не існує. Казех розкинувся в шести великих балках. Тут розкидані хатини і курені невільників, оточені двориками і добре обробленими садами. Тут чудово ростуть цибуля, картопля, кабачки, гарбузи і пресмачні печериці. Область Уньямвезі, краща частина Місячної країни, — так би мовити, чудовий родючий парк Африки. У центрі області знаходиться округ Уньяньебе, чудова місцевість, де безтурботно живуть кілька чисто арабських сімейств — Омані.
Ці люди з давніх-давен торгують в центрі Африки і в Аравії. Торгують вони камеддю, слоновою кісткою, набивними паперовими тканинами і невільниками. Каравани їх не перестають тягнутися до всіх екваторіальних країн; доходять вони і до узбережжя, доставляючи звідти предмети розкоші для своїх розбагатілих господарів-купців. Оточені своїми дружинами і слугами, багатії — Омейні ведуть життя саме бездіяльне, так би мовити "горизонтальне", — лежать, базікають, курять або сплять.
Навколо цих квітучих балок розкидані численні хатини тубільців, розстелилися величезні площі для базарів, зеленіють поля конопель і дурману, ростуть чудові дерева, що дають прохолодну тінь. Це і є Казех.
Тут головне місце зустрічей караванів: одні привозять сюди з півдня невільників і слонову кістку, інші доставляють із заходу племенам, що живуть навколо Великих озер, бавовну і дрібні вироби зі скла.
Тому-то на тутешніх базарах – цілорічна метушня і неймовірний шум. Крики носильників-метисів, бій барабанів, звук труб, іржання мулів, рев віслюків, спів жінок, писк дітей, удари тростини жемадара (начальника каравану), немов відбивають такт в цій "пасторальної симфонії", — все зливається в єдиний безперервний гул.
Тут без будь-якого порядку, а вірніше сказати — в мальовничому безладді, навалено і яскраві матерії, і бісер, і слонова кістка, і бивні носорога, і зуби акул, і мед, і тютюн, і бавовна. Тут укладають найдивовижніші угоди, бо ціна кожного предмета визначається виключно пожадливістю, яку він викликає у покупця.
Вся ця суєта, весь рух, весь шум відразу стихли, коли на небі з'явилася "Вікторія". Велично ширяючі в повітрі, вона поступово, майже вертикально стала знижуватися. В одну мить чоловіки, жінки, діти, невільники, купці, араби і негри зникли з площі і забилися в свої хатини.
— Знаєш, дорогий Семюель, — зауважив Кеннеді, — якщо ми і далі будемо спричиняти такий же фурор своєю появою, то нам важкувато буде зав'язати будь-які торгові стосунки з місцевими жителями.
— А тим часом тут можна було б зробити дуже просту комерційну угоду, — втрутився Джо. — Взяти б та й спуститися спокійно на цю базарну площу і, не звертаючи жодної уваги на купців, забрати найцінніші товари! Так, мабуть, можна було б відразу розбагатіти.
— Ну, це не так легко, — заперечив доктор. — З переляку всі розбіглися, але, повір, вони не забаряться повернутися з забобони або цікавості.
— Ви так думаєте, сер?
— Ось побачимо! У всякому разі, розсудливо буде не дуже до них наближатися: адже "Вікторія" наша — куля не броньована, а значить, їй небезпечні і куля і стріла.
— А ти, Семюель, маєш намір увійти в переговори з цими африканцями?— запитав Кеннеді.
— А чому б і ні, якщо це виявиться можливим? — відповів доктор. — Мені здається, тут можна зустріти арабських купців, які досить цивілізовані Пам'ятається, що Бертон і Спік не могли нахвалитися гостинністю жителів Казеха. Треба і нам спробувати зав'язати з ними дружбу. Знизившись мало-помалу, "Вікторія" зачепилася одним якорем за верхні гілки дерева, що росло поблизу базарної площі. Тут все населення, спершу обережно висунувши голови зі своїх сховищ, висипало на площу. Кілька вангангів-чаклунів (їх можна було впізнати за відзнаками — прикрасам з раковин конічної форми) сміливо виступив вперед. У поясів їх виднілися чорні фляжки з гарбуза, вимазані салом, і різні, досить брудні на вигляд предмети для чаклунства.
Навколо вангангів став потроху збиратися натовп: серед нього було багато жінок і дітей. Забили барабани, причому кожен намагався заглушити всі інші. І ось присутні заплескали в долоні і здійняли руки до неба ...
— Це їх спосіб молитися, — пояснив доктор. — Якщо не помиляюся, нам належить зіграти тут велику роль.
— Ну і чудово, сер, так грайте ж її.
— Навіть сам ти, мій любий Джо, можливо, станеш божеством.
— Гей!, мене це анітрохи не збентежить, сер: якщо мені будуть кадити, це навіть доставить мені задоволення.
Один з чаклунів зробив жест рукою. Миттєво шум і крики завмерли, і оселилася глибока тиша. Чаклун звернувся до мандрівників з декількома словами на невідомій мові.
Рівне нічого не зрозумівши зі сказаного, доктор Фергюсон кинув навмання кілька слів по-арабськи і негайно ж отримав відповідь тією ж мовою.
Оратор-чаклун виголосив дуже довгу квітчасту промову, яку вислухали з повним розумінням. Доктору дуже скоро стало ясно, що "Вікторію" сприйняли за повну Луну, що спустилась у їх місто і що в цій країні, улюбленої сонцем, ніколи не забудеться та честь, яку надала шановна богиня Луна, яка відвідала місто разом зі своїми трьома синами.
Доктор з великою гідністю проголосив, що Луна кожну тисячу років робить обхід своїх володінь, відчуваючи потребу ближче показати себе своїм шанувальникам, і тому він просить не соромитися, а скористатися присутністю богині для того, щоб повідомити їй про свої потреби та побажання.
Чаклун на це відповів, що султан Мвані багато років вже хворіє і потребує небесної допомоги, тому він запрошує синів Луни відвідати хворого повелителя.
Доктор негайно ж повідомив про це запрошення своїм супутникам. — І ти думаєш відправитися до цього негритянського царька? — запитав мисливець.
— Звичайно. Люди ці мені здаються налаштованими доброзичливо. В повітрі повна тиша, і за "Вікторію" нам боятися не доводиться.
— Але що ж ти там робитимеш?
— Не турбуйся, дорогий Дік, я дещо розумію в медицині і вже якось справлюся. Потім, звертаючись до натовпу, Фергюсон заявив: — Луна, зглянувшись над владикою, настільки дорогому синам Уньямвезі, веліла нам подбати про його одужання. Нехай же султан готується нас зустріти.
Захоплені крики і спів поновилися з більшою силою, і весь цей мурашник заворушився.
— А тепер, друзі мої, — сказав Фергюсон, — про всяк випадок треба все передбачити. Може наступити момент, коли ми будемо змушені якомога швидше полетіти звідси. Тому, Дік, залишайся в кошику і за допомогою пальника підтримуй достатню підйомну силу кулі. Якір тримається міцно, і за нього боятися нема чого. Я зараз зійду на землю. Джо спуститься зі мною і залишиться біля сходів.
— Як, ти підеш один до цього чорномазого? — стурбовано промовив Кеннеді.
— Невже, містер Семюель, ви не хочете, щоб я супроводжував вас?— вигукнув Джо.
— Ні, не хочу: я піду один. Ці милі люди уявляють, що сама велика богиня з'явилася до них в гості: я перебуваю під захистом забобонів. Отже, нічого не бійтеся і залишайтеся обидва на зазначених мною постах.
— Що робити, раз ти так хочеш ... — відгукнувся мисливець.
— Стеж же Дік, за розширенням газу.
— Будь спокійний, Семюель.
Крики тубільців ставали все голосніше, вони з жаром волали до небесної допомоги.
— Чуєте, чуєте! — вигукнув Джо. — Вони, по-моєму, щось вже дуже зухвало поводяться зі своєю богинею Луною і її божественними синами.
Доктор, захопивши з собою дорожню аптечку, спустився на землю слідом за Джо, який велично, як і належало синові Луни, сів у самих сходів, підібгавши під себе ноги по-арабськи. Частина натовпу з благоговінням оточила його.
В цей час доктор Фергюсон, супроводжуваний музикою і релігійним танцем, повільно посувався до "Тембе" — палацу султана, що знаходиться досить далеко від базару. Було близько третьої години пополудні, і сонце сяяло щосили. Та воно і не могло вести себе інакше при таких обставинах.
Доктор виступав дуже урочисто. Навколо нього йшли вангангі, стримуючи натовп. Незабаром назустріч Фергюсону вийшов досить гарний юнак, побічний син султана, за звичаєм цієї країни — єдиний спадкоємець всіх багатств батька в обхід законних дітей.