Слід зауважити, все лежало набгом і захаращувало місце – ніяк було повернутись, тож я заходився розширювати печеру, заглиблюючись у землю; пісковик легко мені піддавася, а коли я побачив, що захист від хижаків вже достатній, я почав копати праворуч і тоді ще раз повернув праворуч, прокопавши, власне, вихід назовні і з оселі, і з усього укріплення.
Так я одержав не просто вхід і вихід, запасний прохід до намету й комори, але й площу для складування майна.
Тепер треба було зробити найнеобхідніші речі, як от стілець і стіл, тому що без них я не міг насолоджуватися небагатьма приємними речами в світі, що мені залишились – писати, їсти абощо, тому я відразу заходився майструвати. Я вважаю, що як розум є сутність і джерело математики, так раціональне розташування, узгодження речей та судження про них дає людині змогу з часом оволодіти будь-яким ремеслом. З інструментами я ніколи в житті не мав до діла, проте, завдяки працьовитості, пильності й спритності, у мене з'явилося бажання майструвати, аби тільки було знаряддя. Щоправда я багато поробив і без інструментів, а дещо, – на відміну від фахівців, – лише тесалом та тесаком, хоч і з докладанням чималих зусиль. Наприклад, коли була потрібна дошка, доводилось рубати дерево, якось його закріплювати, брусувати й дотесувати до товщини дошки, а тоді теслом довершувати. Зрозуміло, таким робом із цілого дерева виходила лише одна дошка, але на це не було ради, крім терпіння; на кожну дошку витрачалося чимало часу й тяжкої праці, але часу в мене було вдосталь, а праця не коштувала нічого, то й можна було її витрачати на що завгодно.
Отож, як я казав, насамперед злагодив я собі стіл та стілець з коротких урізків дощок, що їх доправив плотом з корабля. А зі згаданих моїх дощок я змайстрував великі полиці завширшки на півтора фута, пустивши їх одна над одною здовж однієї стіни печери, аби поскладати на них інструменти, цвяхи, металеві вироби, тобто поклав усе ладком, щоб потім можна було просто знайти. Тоді повганяв кілки у скелю, аби повісити рушниці та ріжну всячину, після чого печера скидалася на ужитковий склад, – і так увесь набуток свій я упорядкував, що око тішилося, а особливо тим, що справді великі в мене необхідні запаси.
Лишень по цьому розпочав щоденник, до якого ретельно записував усі працювання, бо спочатку я мав забагато клопоту і з роботою, і зі своїми думками, і до щоденника потрапило б чимало непосутніх справ; приміром, я написав би таке: "30-е. Після того, як я не потонув і вибився на берег, я не Богові дякував за порятунок, а почав виригувати морську воду, якою виповнився шлунок, а тоді, помалу приходячи до тями, узявся гасати берегом, заломлювати руки, бити себе по голові й обличчю та зойкувати про свою біду: "Все, тут мені й амінь!", а тоді стомився, знесилів і ліг на землю перепочити – тільки боявся заснути, аби хижаки не зжерли".
Через кілька днів – коли вже побував на кораблі й позабирав усе, що змога – не міг я втриматися від того, аби зійти на пагорб і дивитись на море, сподіваючись побачити якесь судно; здавалося, що на обрії бовваніє вітрило, в мені окріювала надія; я видивлявся до потемніння в очах, марево зникало, я сідав і плакав, як дитина, тому що ці химерії лише поглиблювали моє нещастя.
Коли все якось залагодилося, і оселя, і в оселі все облаштувалося, з'явився в мене стіл і стілець, все познаходило своє місце, я взявся до щоденника, котрий повністю подаю тепер до вашої уваги (хоча ви у ньому зустрінетеся вже з частково відомим вам описом), а вів його я доти, доки не закінчився в мене атрамент.
Розділ V. Спорудження дому. Щоденник
30 вересня 1659 року. Я, бідолашний Робінзон Крузо, корабель якого під час жахливого шторму зазнав аварії біля узбережжя, потрапив на берег цього похмурого, злоповісного острова, котрий я назвав островом Розпачу, а решта команди корабя потонула, та і сам я ледь живий.
До кінця дня я побивався через цю біду, бо не було в мене їжі, дому, одягу, зброї, не було куди тікати, і в розпачі, що в цьому становищі мені нема рятунку, я бачив попереду лише смерть – або зжеруть мене хижі звірі, або вб'ють дикуни, або або помиратиму голодом. Як запала ніч, я спав на дереві, бо боявся диких створінь, але, попри дощ, проспав усю ніч добре.
1 жовтня. Уранці я на продив побачив, що високий приплив набагато наблизив розбитий корабель до острова, бо, з одного боку, було приємно, що корабель стирчить на відмілині, а не розвалився, і я сподівався, коли вітер вщухне, добути на ньому для порятунку трохи харчів та необхідної всячини, з другого боку, вигляд корабля примусив мене знову журитися за загиблими товаришами, котрі, гадаю, якби лишились на облавку, то й корабель врятували б, і самі не всі потонули б, а тоді ми цілком могли б з уламків корабля змайструвати шлюпку та попливти в якісь інші краї світу. Ці думки бентежили мене більшу частину дня, але зрештою, коли вода майже відринула від корабля, я підійшов до нього, наскільки зміг, по піску, а потім поплив і видістався на облавок. Увесь день стояло безвітря й продовжував падати дощ.
Від 1 до 24 жовтня. Усі ці дні я тільки й робив, що доправляв з корабля все, щозмога, на плотах під час припливу. День у день – рясні дощі, хоча інколи визирало сонце; схоже, що це сезон дощів тут.
24 жовтня. Мені перекинувся пліт разом із усим вантажем, а що сталося це на мілизні, й речі здебільшого були важкі, я багато що позбирав під час відпливу.
25 жовтня. Цілу добу при подмухах вітру падав дощ; в один з таких подмухів корабель розвалився та й по ньому, – лише у відплив де-не-де виднілися його рештки. Цілий день я в кривав від дощу й переховував врятовані з корабля речі.
26 жовтня. Протягом цілої днини блукав берегом, наглядаючи місце для оселі, прагнучи захиститися від нападів уночі чи то звірів, чи людей. Проти вечора знайшов підхоже місце попід скелею та позначив півколом свій майбутній осідок, котрий вирішив зміцнити наспою, стіною чи укріпленням з дворядного частоколу, переплетеного линвою та задернованого зовні.
Від 26 до 30 жовтня я тяжко працював, переносячи майно до нової оселі, хоча якийсь час і періщив ливний дощ.
31 жовтня. Уранці я подався з рушницею углиб острова, сподіваючись щось уполювати та роздивитися місцевість; уполював козу, а її козеня побігло за мною додому; згодом довелось його зарізати, бо воно відмовлялося їсти самостійно.
1 листопада. Напнув під скелею намет і ночував вже у ньому; намагався зробити його поширше – я вкопав жердини й повісив на них моряцьку койку.
2 листопада. Позбирав усі ящики, дошки та дерев'янки від плотів і зробив захищення всередині позначеної лінії укріплення.
3 листопада. Ходив з рушницею і вполював двох птахів, подібних до качок, що виявились вельми смачними. Післяобід майстрував стіл.
4 листопада. Зранку спланував свій розклад: час на роботу, полювання з рушницею, сон, розваги, тобто зранку, як нема дощу, я на дві-три години йду з рушницею, потім приблизно до одинадцятої працюю, потім снідаю тим, що маю, з дванадцятої до другої сплю, тому що надворі надто спекотно, надвечір – знову працюю. Цього і наступного дня в робочі години майстрував стіл, бо я ще був дуже невправний, хоча згодом час і потреба зробили з мене доброго ремісника, – так із кожним було б.
5 листопада. Сьогодні ходив углиб острова з рушницею та моїм собакою, вполював дику кішку; її шкура дуже м'яка, а м'ясо неїстівне; усіх упольованих тварин я білую, а шкури зберігаю. Повертаючись берегом моря додому, я бачив багато незнайомих мені морських птахів, натомість мене здивували й майже налякали два чи три тюлені, котрі, доки я їх роздивлявся й міркував, що це за істоти, пірнули в море та втекли від мене цього разу .
6 листопада. Після ранкової прогулянки продовжив робити стіл, але, коли закінчив, мені мій витвір не сподобався, однак незабаром я зрозумів, як його підправити.
7 листопада. Нарешті розгодинилося. 7, 8, 9, 10 і трохи 12 числа (бо 11 була неділя) я майстрував стілець і насилу довів його до пуття, хоча я ніколи не був ним задоволений, – навіть у процесі роботи я кілька разів розбирав його.
Примітка. Незабаром я припинив шанувати неділю, бо стався пропуск у моїх карбинах на стовпі, і я поплутав дні тижня.
13 листопада. Сьогодні падав дощ, який і мене підбадьорив і трохи остудив землю, але через цілий час гуркотіло й блискало, і мене це нежартома перелякало, бо я боявся за порох. Коли все вляглося, я вирішив поділити запас пороху на багато маленьких торбинок, аби уникнути небезпеки.
14, 15 та 16 листопада. Ці три дні я майстрував скриньки чи ящички для пороху, кожний – на один-два фунти. Розподілив по них порох і поставив у безпечніші місця, подалі один від одного. Вчора уполював чималу птаху: її м'ясо дуже смакувало, а назви я не знаю.
17 листопада. Сьогодні я узявся вкопуватися в скелю за наметом, влаштовуючи допоміжне приміщення.
Примітка. Мені для цієї роботи бракувало трьох речей: мотики, лопати й грабарки або коша; тому я відклав роботу й почав міркувати, чим та як їх замінити. Замість мотики я з успіхом використав лом, хоча він і важкий, а от без лопати або заступа далі ніяк, і що вдіяти – я не знав.
18 листопада. Наступного дня шукав у лісі будівну деревню і знайшов придатне дерево, що звуть його в Бразилії залізним за надзвичайну твердість[14]. Од нього я, пошкодивши сокиру, насилу відчахнув частину й заледве дотарганив важехну деревиняку додому. Саме через скруту з таким пристроєм як лопата я так довго марудився з тією твердою деревиною, бо майстрування посувалося дуже поволі – держаку я надав англійської форми, але через те, що полотно лопати лишалось не окуте залізом, прослужить мені це знаряддя недовго, хоча для мого вжитку достатньо; гадаю відтоді в такий спосіб і так довго лопати більше не робили.
Досі мені бракувало коша або грабарки. Проте коша я не міг зробити, тому що не мав лози до кошикарства або просто ще не знайшов на острові, а от грабарки, здалося мені, я зробив би – крім колеса; я не мав ні найменшої уяви, як роблять колесо, а ще я не знав, як виготовити залізну п'ятку для вісі колеса, – тому я ідею цю покинув і, аби виносити викопану в печері землю, я примудрував такі собі нецьки, схожі на довжик, у якому подавальники носять мулярам розчин.