Навчив журавлик хлопчика літати...
Борис Ілліч Олійник — поет планетарної широти мислення, щирий, відвертий зі своїм читачем. Саме з ним веде автор серйозну, виважену бесіду про загальнолюдські цінності: про благородство душі, свободу духу, про повагу до найріднішої людини — матері, про щастя жити на землі і залишити по собі добру пам'ять, про гармонію людини й природи, про радість миру і жах війни.
Особливо мене вразила поема Б. Олійника "Крило", в якій письменник алегорично розповідає про відчуття щасливої людини, що живе в гармонії з природою, про підступність, кривду та її наслідки для відкритої всьому світові душі, про совість.
Восени, коли птахи відлітають у вирій, маленький хлопчик підібрав журавлика, який, "як сирота, гірко плакав з перебитим у лікті крилом"; дитина з чистою душею змогла відчути те, що пташині потрібна допомога й ласка, із радістю "додому приніс журавля". Дитяче серце найчутливіше до страждань інших, саме тому хлопчик не зміг пройти повз чуже горе, та й вихований він, як видно з твору, батьками, що люблять і розуміють природу, мають час подивитися навколо і побачити прекрасне у звичайному, бо "мати вишила журавку сорочку. Батько кеди з крамниці приніс". Швидко одужав журавлик і віддячив він своєму рятівникові, до якого "крилом... приріс", тим, що розповів про дива всього світу:
Про Африку, про Ніл і піраміди,
Що вельми схожі на стоги тутешні,
Про модно розфарбованих папуг.
Які по-людськи вміють говорити;
і навчив хлопчика літати.
Звичайно, пише поет не про справжнє вміння літати — на жаль, людина на це не здатна — а про вміння літати душею і сприймати красу і привабливість світу, зорі якого "їм ховалися під крила". І впевнені ми, читачі, що з маленького хлопчика, який зробив гарний вчинок, виросла справжня людина, що вміє бачити і розділяти погане і гарне, вміє любити і турбуватися про інших, уміє відповідати за свої вчинки і цінувати здобутки інших. На таку людину можна покластися у скрутній ситуації, їй можна довіритися із таємницею тощо. Гармонійне життя з природою породжує гармонію в душі — до цього веде письменник свої роздуми.
Якщо ж зруйнувати цю гармонію, людина втратить віру, розчарується і перестане дбайливо ставитися до інших. Злочин і підступність викликають помсту вищих сил, в існування яких ми можемо вірити, а можемо не вірити. Жорстокий і заздрісний сусід-злодій убив журавку. Коли про це довідався юнак, він став "столітнім, древнім дідом",
А потім щось під серцем обірвалось,
І сич зареготав, як потурнак:
"Уже тобі ніколи не літати!"
Людина з пораненою душею, як правило, втрачає віру в доброту світу, стає мудрою не по роках. І коли чергової осені листопад проводжав журавлів у теплі краї, "сивий чоловік тихо плакав, юний... сивий чоловік німо плакав з перебитим у лікті крилом". Не залишився непокараним убивця-сусід: щоночі совість малює йому страшну картину появи юнака з поламаним і закривавленим у лікті крилом, який з докором і зневагою в очах простягає знаряддя злочину — ціпок. І не можна відбути покарання за цей ганебний вчинок, немає такого закону, тому довічно приречений злодій на докори сумління.
Талановитий письменник і справжня людина, Борис Олійник своїм твором учить жити в гармонії із природою і самим собою, цінувати прекрасне і помножувати добро на землі.