Карпо Летючий — гідний "потомок славних запорожців (за фантастичною казкою І. Нечуя-Левицького "Запорожці")

Шкільний твір

XIX століття. Злиденні сірі будні українського народу. Заборона на все українське, знищення Запорозької Січі, навіть мови рідної. За розмови українською мовою в духовному училищі, в якому навчався майбутній письменник І. Нечуй-Левицький, можна було "удостоїтися" таблички на шию з написом: "За мужичі слова".

Та знущання царських посіпак над українською мовою не витравили з душі юного бурсака любові дорідного слова, до традицій та історії України. 1. Нечуй — Левицький усвідомлював прагнення простого люду почути легендарні оповіді про історичне минуле українського народу, тому й написав фантастичну казку "Запорожці".

Очима свого героя — лоцмана Карпа Летючого 1. Нечуй-Левицький зображує запорожців незвичайними людьми: "такі вони були високі, рівні, дужі! Такі вони були гарні на вроду, що він таких людей не бачив ні між панами, ні між простими селянами".

Та і Карпа письменник наділяє всіма чеснотами, називаючи героя "потомком славних запорожців", який "мав увесь хист, усю вдачу запорозьку". І. Нечуй-Левицький характеризує хлопця не лише як "гарного з лиця, гарного зі стану", але й сміливого прудкого лоцмана через пороги Дніпра.

Письменник показує любов Карпа Летючого до свого краю, до суворої стихії. Навіть опис зовнішності героя під час переходу через пороги автор подає з замилуванням "сміливою і гордою душею". Карпо неначе міряється силою і прудкістю з самим Дніпром, а читач Карповими очима і душею проймається почуттям тривоги: "встали з води дванадцять Дідових лав— страшних, сердитих, біснуватих. Карпове серце дуже застукало в грудях". Описуючи стихію води, І. Нечуй-Левицький вдається до чисельних народних порівнянь, які підсилюють сприйняття могутності ріки: "білий гребінь, неначе біла грива величезного коня", а поріг — "Дід усе ревів і стогнав усе дужче і дужче, неначе десь ревла череда волів, неначе десь стріляли з гармат або дзвонили в великі дзвони".

Але Карпо Летючий сміливо бореться зі стихією, недарма ж він потомок запорожців! І навіть трагедію відважного лоцмана І. Нечуй-Левицький зображує зачаровано, фантастично, як і єдиноборство героя з Дніпром. Карпо Летючий попадає у "той світ", де все, "як рай": "пишний рожевий кущ" все місце "зеленіло гаями, лужками, садками, виноградом"...

І тут вже знаходяться герої українського народу — запорожці, які ставляться з повагою до старших людей, а також приймають у свою громаду хлопця.

Карпо Летючий — гідний потомок своїх пращурів-козаків, він, як і козаки, любить свою Батьківщину, її природу, сміливий, рішучий, вольовий, як і легендарні козаки-лицарі України, тому і відправляє автор своїх героїв у фантастичний зачарований рай, так схожий на рідний край.