"Відлітають сірим шнуром журавлі у вирій" — ця пісня знана всюди. Її рядки багато років мандрують далекою Аргентиною, Австралією, Канадою, Німеччиною. Лише ім'я автори пісні було довгий час невідомим. Багато хто вважав, що слова й музика цього твору — народні.
Зовсім не дивно, що ім'я Богдана Лепкого навмисне приховувалося. Золоті слова його меланхолічних сумних поезій не мали ніякого відношення до соцреалізму, який панував у тодішній літературі. У своїх віршах Богдан Лепкий змальовував правдиві картинки життя, вільні від догма. Відтворював автор і найтрагічніші сторінки нашої історії, спонукаючи читача замислитися над питанням: "Хто такі українці? Звідки вони?" Саме тому ідеологи від літератури раз і назавжди заборонили друкувати твори Лепкого. Поет отримав ярлика буржуазного націоналіста, поета песимізму й зневіри, навіть фашиста.
На початку XX століття вірші Богдана Лепкого про січових стрільців були дуже важливими як для Галичини, так і для всієї України. У цих поезіях розповідається про боротьбу за визволення Батьківщини, про українську державність, а головне — про славетних синів України, які билися зі зброєю в руках. Свого часу саме січове стрілецтво було найпершою школою формування національної самостійності. Існування січового стрілецтва було ще одним доказом віковічного прагнення українців до незалежності. В 1916 році Богдан Лепкий видав збірку віршів, яка присвячена загиблим. Це могутній реквієм тим, хто віддав життя за волю України. Саме в цей період написана поезія "Набік, дрібна журбо життя...".
Ліричний герой цього вірша — віддана національній ідеї, цілеспрямована, безстрашна людина. Її серце сповнене необорним прагненням прокласти дорогу до нового, кращого життя. Нове життя України — це ясний день, наповнений "побідним дзвоном". Сучасність, яку перемагають герої — це темний бір горя. Він майже зогнив, але все одно залишається небезпечним:
Гримить топір, валиться бір,
Тріщать гнилі колоди.
То там, то тут на шлях падуть
Останні перешкоди.
Бір чинить опір, насилаючи на борців грім і бурю, стогнучи, мов дикий звір. Але героям не можна спинятися. Останні перешкоди мають бути подолані. Треба лише відкинути геть марні тривоги й дрібну журбу життя:
Ти, громе, бий! Ти, буре, вій!
Не знаю я тривоги.
Крізь горя бір у щастя двір
Прорубую дорогу.
Вірш "Набік, дрібна журбо життя..." є справжнім гімном, присвяченим січовим стрільцям — борцям за визволення України. Богдан Лепкий наголошує, що лише через боротьбу можна ввійти в нове щасливе життя. Всі, кому не байдужа доля рідної землі, повинні стати до лав борців, щоб разом виборювати світле майбуття рідної Батьківщини.