Із чорноземного Поділля прийшов у рідну літературу талановитий поет і прозаїк Богдан Лепкий. Це благословенний, щедрий край, овіяний легендами. Сам поет писав про нього в одному зі своїх ранніх віршів — "Заспів":
Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.
А уособлювало це Поділля мальовниче село Крегулець. Богдан Лепкий охопив своїм художнім зором, чуйним поетичним серцем усю Україну і примножив її духовні цінності. В іншому вірші — "Сповідь землі" — поет говорить про єдність своєї письменницької долі з подільським краєм, з тихими полями, де він народився:
Така ніч наших сірих піль Мене на світ родила І весь смуток, весь свій біль На серце положила. Читач бачить перед собою митця, муза якого живилася тихим смутком подільських сіл, красою карпатських гір, дзвоном Черемоша. Безперечно, поезія Б. Лепкого — небуденна подія в українській літературі. Поетична творчість "найпопулярнішої постаті на Галицькому грунті" охоплює багато явищ: історичне минуле України, національно-визвольну боротьбу нашого народу, його морально-етичні пошуки, духовно-культурний розвиток, звичаї, традиції тощо. Особливе місце, на мою думку, посідають його поезії, де Б. Лепкий — тонкий лірик меланхолійного складу і проникливий співець природи. Яскраві риси його ліричного таланту виявились у збірці "З-над моря". Ці вірші були написані після подорожі поета до Адріатичного моря. Усім серцем прихилився він до могутньої стихії моря, відчув її глибинну силу. Величність, вічну мінливість моря поет розкриває в контексті стихій неба і землі:
Бушують, гудуть і піняться
Розбурхані хвилі на морі.
Задивлені в пропасть бездонну,
Спокійно горять ясні зорі.
Це новий і прекрасний світ, відкритий в його душі. Море — органічна частка великої природи, так само, як і подільська земля, карпатські ліси, навіває поетові тяжкі думи про долю народу. У багатьох віршах Б. Лепкий у стилі романтиків порушує проблеми людської долі, вдається до роздумів:
О, подумай, серце моє,
Чим ти є супроти світу,
Проти горя світового
Чим є твій маленькій біль.
Туга — це домінуючий настрій багатьох віршів, це та "перебендівська" основа, що "Заспіває, засміється. А на сльози зверне". Незважаючи на моменти безнадії, туги й суму, у творах Б. Лепкого пробиваються бадьорі, оптимістичні настрої:
Гать будуйте кріпку і велику...
Щоб ми у багні не застрягли,
Та щоб онуки дідів не прокляли...
Мені здається, що саме ці рядки визначили оригінальність та самобутність поетичної творчості Б. Лепкого, яка є цінним надбанням української літератури.