Романи Павла Загребельного на історичні теми відтворюють нам те тло епохи, в якій відбуваються події. Читаючи "Диво", ми ніби переносимося у часи тисячолітньої давності — Київську Русь. Отже, твір — про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра — християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. Автор подав ідею, яка була колись, яка віками формувалася.
Один з головних героїв Ярослав Мудрий несе в собі якість внутрішній конфлікт, це підкреслює його неоднозначність натури. За часів цього князя не було передбачено смертної казні, бо людське життя цінувалося. Пройшли тисячі років, а змінилося мало що.
Реальною подією є і будівництво храму — Софії Київської.
Але у творі є і авторський домисел, що дозволяє йому полемізувати. Так Загребельний писав: "Письменникові іноді можливо потрапити до рук документ такої сили, що неминуче виникне бажання перенести його на сторінки роман чи повісті, побудувати цілий роман н цьому документі. Так коли не буде при цьому необхідного художнього переосмислення, коли письменник не виступить у ролі художника — творця, документ залишиться тим же, чим він був спочатку, і ніякого художнього твору ми не одержимо". Тому робимо висновок, що Сивок — вигаданий герой, вся його історія мандрів — свідомо введений автором пригодницький елемент: "Вся ця історія вигадана. Пустивши Сизоока в мандри, я дав читачеві поживу, розширив "географію", залучив до сюжету деякі реальні історичні події. Скажімо, осмислення тисячі болгар — це факт, записаний у хроніках" (П. Загребельний)
Як бачимо, письменник дає ім'я невідомому самородок, майстру — генію і цьому образі показує велич творіння людських рук, бо іменам їхнім судилося забуття.
Так Іран "Диво" художник Сивок" гине, бо ц вічний конфлікт: володар і митець, у творі — Ярослав і Сивоок.
Отже митець зробив справу, яка на нього покладалася, — і вже він не потрібний... Така доля всіх, хто творить цінності..." (П. Загребельний)