У моїх руках оповідання О. Довженка "Воля до життя". Це невелике оповідання сколихнуло мою душу. Воно зовсім змінило мої погляди на людей. Я гадала, що жити легко і весело, і тільки тепер зрозуміла, як помилялась. Коли читала оповідання, я, сама того не помічаючи, порівнювала себе з Іваном Карналюком. Далеко мені до нього. Та не тільки мені. Якесь невеличке горе — і вже сльози, згорблені плечі, похилена голова. А треба жити і боротися так, щоб ніщо не могло тебе зігнути, як не зігнуло горе героя оповідання.
Події, описані О. Довженком, відбувалися під час Великої Вітчизняної війни. Іван Карналюк, головний герой оповідання, був звичайним рядовим бійцем. Особливих геройств за ним не значилося, хоч він уже вбив снайперським способом півтора десятка фашистів. Зовні в Іванові теж не було нічого героїчного. Що ж такого особливого у нього є? Чим він привертає нашу увагу? Волею! Бажанням жити, побороти смерть! Читаючи оповідання, бачиш, як йде боротьба між життям і смертю, бачиш, як наш герой намагається вижити.
Так, під час першого бою Івана було тяжко поранено. Не вірячи в страшну трагедію, Карналюк намагається вибратись із цієї ситуації. Важко поранений, він притулив своє зранене тіло до дерева, щоб таким чином зупинити кров, і так стояв непритомний із широко відкритими очима, поки його не забрали санітари. Воля до життя — ось що керувало ним. Крім того, в його пам'яті пропливли спогади про мирне життя: рідне село, батьки, друзі і найдорожча для нього людина — кохана. Не міг він розпрощатися з усім цим.
Непереборне бажання вижити дало наслідки. Іван не помер. А тепер у шпиталі він знову бореться за життя. Страшна газова гангрена поїдом їсть його молоде тіло, точить із нього гарячу кров, не залишаючи надій на життя. Військовий лікар, використавши всі свої методи боротьби із страшною хворобою, і той не вірить в порятунок Івана. Тільки на якусь мить Карналюкові здалося, що позаду нього стоїть смерть і чекає на нього. Мені здалося, що мужнє, пошматоване ворожими кулями солдатське тіло не витримає, здасться. Але ні! Карналюк на здається. І в нього ще вистачить сил жити, а вмерти він встигне. От де сила волі, сила духу!
Іван Карналюк підіймається з операційного столу, залишений без надії на життя, з великим зусиллям встає і йде до кабінету хірурга. Двері різко розчинились навстіж. Всі, хто тут був, завмерли. Перед ними стояв велет, не людське тіло, а якийсь обрубок. Одні очі видавали — горіли дивним полум'ям. І було в них стільки сили волі, стільки непереможного бажання до життя, що всі виразно почули: "Ріж!" Хірург не відступив, повірив у його воскресіння. Операція пройшла успішно. Іван вижив в ім'я свободи, в ім'я щастя.
Такі люди, як Іван Карналюк, завжди приваблюють, бо вони є втіленням сили волі людського духу, невмирущості. Прочитавши оповідання, я відчула, що доторкнулась до подвигу своїм серцем на все життя. Пролітають роки, віддаляючи від нас той час, але ніякі події не зможуть змусити нас забути велич сили духу людського, велич подвигу, здійсненого в ім'я свободи.