Хто з наших поетів хотів би називатися "сином Тараса Шевченка"? Та, мабуть, кожний. Адже безсмертний Кобзар став мудрістю нашої нації, проголосивши її право на існування, оспівавши її вільне буття. Він першим закликав своїх сучасників та нащадків думати про кожен свій крок, про свою відповідальність перед народом.
Чому свою поему "Чорнобильська мадонна" Іван Драч починає словами Тараса Шевченка? Проводовжуючи лінію віків, поет рядками Шевченкової поеми "Марія" задає тон своєї поеми. Так само, як і у Шевченка, центральним образом його поеми стає Мати, так само він понад усе шанує її святість. Так само, як і Кобзареві, болить поетові XX століття народний біль. Отже, мудрістю століть звучать рядки:
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати. Возлагаю,
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
"Роздумуючи над поемою "Чорнобильська мадонна", доцільно мати на увазі, що образ жінки у творчості І. Драча — один з центральних. Поет послідовно розвиває традицію нашої літератури, зокрема традицію шевченківську... Комусь може здатися, що твір розсипається на надто малі окремості. Зовнішньо наче так і виглядає, але крізь усі ті справді не об'ємні окремості пульсує спільна ідея відтворення образу Жінки..." — пише Тарас Салига.
Образ Матері-Мадонни — це один з найдорожчих для кожної людини образів і один з найкоштовніших в українській літературі. Саме до нього звертається людина у часи найтяжчих випробувань у пошуках захисту, розуміння, прощення. Вона — берегиня, захисниця, заступниця. Вона — Мати!Шевченкова Мадонна — земна жінка, частіше покритка. Вона не така непорочна, як Марія Біблійна, вона зеулна, але в цій своїй буденності ще вища через своє земне страждання, свій земний страх за дитину. Вона несе на собі печатку свого жіночого гріха і його покути. А Марія Івана Драча взяла на себе гріх людства і спокутує його сама вирушаючи вночі боса до саркофага:
Нас привозять у зону.
Тут немає нікого-нікого.
Та засни ти нарешті,
Моя нерозумна тривого.
Але знову уранці
Босий слід той веде в саркофаг.
Звертаючись у пролозі до Шевченківського образу, Драч продовжує галерею українських мадонн, витворюючи образ своєрідний, глибокий, трагічний. Мати у нього — захисниця, заступниця, виразниця народної скорботи. Вона не несе в собі ненависті, пробачаючи своїх грішних синів, але й змушуючи їх думати:
— Чого це Ви, бабо, з людьми не поїхали,
Коли виселяли із зони село?
— А я серед тої проклятої віхоли
Взяла і зосталась — синам на зло!
Ця Мадонна народжена страшним віком, позначеним надзвичайними відкриттями в науці й бездумним їх використанням на шкоду людства. Вона не впевнена в майбутньому існуванні своїх дітей, тому вона "карає" їх своєю довготерпеливістю, своєю навмисною мукою. Ідучи вночі боса до саркофага, випасаючи загорнуту в целофан корову, стикаючись з "христопродавцями", іде до однієї тільки мети — врятування людства.
Гіркотою сповнені слова поеми Драча, які були б неможливі для Шевченка:
— Марія, Марія... Та Марія не та.
Та зродила Христа,
ця — антихриста!..
Як почула вона, то вся похолола,
і треба ж таке почуть від людей...
Світу не бачила вже довкола...
Куди її доля тепер заведе?..
Мати переживає страх перед своїм сином-вченим, винуватцем страшної трагедії. Чи пробачить вона йому? Чи зможе пробачити так багато смертей? І свище біля станції навісний Соловей-Розбійник, яким "розстріляна божевільна мить", і ніхто його не може спіймати, бо він невидимий, як невидима радіація, яка вбиває дітей і їхніх матерів, батьків, бабусь і дідів, усе живе навколо. Чи спіймає розумний син випущеного ним джина?Мадонна постає перед нами в різних іпостасях: вона то сива бабуся, що випасає корову, то трактористка, то Скіфська мадонна, то Хрещатицька мадонна... Але в будь-якому випадку вона — жінка-мати, втілення душевної краси і відданості, символ совісті своїх дітей, цілого народу. Вона — символ невмирущого начала життя, як і мадонна Тараса Шевченка. Вона природна і невимушена, правдива в своїй простоті й відкритості, у своїй любові та ненависті. І вона
Дивиться, дивиться в душу.
Вона палить очима до дна.
А я все дотерпіти мушу,
Бо в душі не душа, а вина...
...Крапля совісті є ще на денці?
Вона вірить у совість твою:
У твоєму житті-одноденці
Я нікчемність свою впізнаю.
Слова Івана Драча так само пророчі, як і прозріння нашого Кобзаря, вони так само позачасові, вічні, бо звертаються д вічних цінностей людського буття.