Павло Михайлович Губенко (більше відомий як Остап Вишня) зумів втілити у своїх мудрих, дотепних, кмітливих, щирих і безпосередніх героях риси характеру українського народу, передати його ментальність. Тому багатьох струн душі людської торкало і торкає вишнівське мудре, дотепне слово.
Палітра письменника досить різноманітна. Це і лагідна, м'яка усмішка, сповнена любові і приязні до людини. Й ущипливий дотеп, коли йдеться про безгосподарність, лінощі, безвідповідальність, неуцтво.
Цикл творів "Моя автобіографія" сповнений саме м'якого і доброго усміху. Скільки тепла і любові до людей, що його оточували в дитинстві, передає нам Вишня в оповіданні "Моя автобіографія"!
Оповідання "Як ми колись учились" і "Ох і лікували нас" розповідають з тонким, ненав'язливим гумором про те, як жило село за часів дитинства письменника.
"Дуже рано починалась професійна освіта на селі",— пише Вишня. Діти ще тільки починали ходити, а їм уже доручали пасти гусей. Вершина цього етапу "профосвіти" — уміння пасти коней...
Дітей змалечку привчали працювати, вчили, що без праці неможливо прожити, та воно і справді так.
Баба Палажка "значно професоріша від самого професора" знахарством і молитвами відганяла хвороби од дітей і дорослих. У цьому можна побачити і недостатній рівень життя на селі, і невмирущі народні традиції. Адже зараз до таких "баб Палажок" теж звертаються матері, щоб вони "вилили переляк" дитині або вивели пристріт.
Автор передає самобутню колоритну лексику, певні дійства, що супроводять процес лікування.
Кожен рядок цих творів перейнятий любов'ю до людей, котрі жили нехитро і щиро, допомагали один одному, чим могли, і в своїй простій мудрості були "значно професоріші" деяких глибокодумних своїх сучасників.
Але за легкістю розповіді можна побачити і злиденність життя селян, їхню важку працю, бажання вивести своїх дітей "в люди".
Творам Остапа Вишні властиве глибоке проникнення у світ людини, що розуміє красу, сприймає її й сама стає творцем. А гумор тільки допомагає сприймати серйозне в житті з усмішкою.