В оповіданні В. Винниченка "Федько — халамидник" зображено двох хлопців. Федька називали розбишакою і халамидником, а Толю —"дитиною ніжною, делікатною".
Федько тільки удавав з себе бешкетника, а насправді був добрим, вірним, умів берегти таємниці. І найголовніше те, що він був чесним. Цими рисами хлопець викликав до себе повагу товаришів, був серед них лідером.
Толя ж, чистенький, чепурненький, не міг знайти собі друзів, бо не вмів поважати інших, з погордою ставився до бідних людей, і завжди хотів уникнути покарання, переклавши вину на інших.
Тому і не дивно, що Федько благородно рятує Толю, допомагає у никнути гніву батьків, навіть сказав неправду. А Толя сприймає це як належне. Цей герой вражає егоїзмом, жалюгідністю, непорядністю. У той же час Федько викликає захоплення силою волі, сміливістю і благородством.
В. Винниченка називають майстром контрастів. В оповіданні "Федько — халамидник" перед нами два світи, два характери, що викликають полярні почуття.