Коли я читав оповідання С. Васильченка "Свекор", в уяві вимальовувалася картина українського села кінця XIX століття. У селі проживає родина сільських трудівників. У ній четверо дітей. Ввечері всі збираються за столом, вечеряють, обговорюють сімейні проблеми. Тут жартують і сміються, а це означає, що ці люди щасливі і доброзичливі. Родина як родина — таких у селі багато. От тільки найменший у родині Василько — мабуть, один такий на все село. Він тішить родину тим, що розмірковує, як дорослий — "старує". Вік Василька автором чітко визначений — йому пошили перші штани. І цей малий розумник помічає геть усе, робить дорослим зауваження. За столом він стежить, щоб ніхто не кришив хліб. Буває що й шапку зніме з голови тому, хто забарився, ще й на образи покаже. А іншим разом по-дорослому вичитує за безлад у хаті чи на подвір'ї. Можливо, дорослих це інколи й дратує, але ніхто й знаку не подає. У родині все тихо і спокійно. До хлопчика ставляться терпляче і з розумінням. Дорослі називають Василька "свекром", а батько висловив припущення, що найменший не інакше як старшиною буде. Незважаючи на старування, Василько ще дитина. Він грається під піччю своїми цяцьками, ховається під рядном, коли почувається винним. Всі в родині по-доброму і з гумором ставляться до малого розумника. Але щоб не надто повчав дорослих, знайшли спосіб провчити його.
Якось за вечерею заговорили про те, що Василькові час би й за Букваря взятися, а то вже й женитися час. За Букваря малому братися не хотілося. Тож він сказав батькам: "Ну так женіть, коли пора!" Мати запитала сміючись: "А до школи?" У відповідь з-під печі прозвучало: "Що мені та школа — хліба дасть?" Дорослі, тамуючи сміх, вислухали і про кандидатуру нареченої і про подальші кроки малого розумника. А коли батько розповів Василькові, що й господарство йому передасть, і податки малий буде самостійно платити, і до сільської управи ходити, батьків доглядати, Василько розгубився і заголосив: "Я ма-а-лий ще..." Всі реготали, аж за боки бралися. Василько зрадів, що то був жарт і сам засміявся, ховаючись під рядно. Він уже не хотів женитися: "Там тобі така морока, що нехай його й кат візьме!.."
Так мудрі батьки, не сваривши сина, показали йому, що рано робити дорослим зауваження. Отака світла картинка із життя селянської родини вимальовується у моїй уяві, коли я гортаю оповідання С. Васильченка "Свекор".