Доброго дня, Юрко!
Прочитав оповідання Євгена Гуцала "Сім’я дикої качки" і вирішив тобі написати. Знаю, що пишуть завжди позитивним головним героям. Чесно кажучи, тебе не можна назвати таким. Вибач, але Твої вчинки мені не подобаються.
Не розумію, чому ти розповідав Тосі свої вигадки. Ти що, хотів покрасуватися перед дівчиною? Але справжні хлопці так не роблять. Тося — довірлива дівчина, а ти просто хизувався перед нею. Не поважаю таких хлопців. З дівчатами так не можна. Та й взагалі, з людьми так не можна.
Мене обурило те, що ти забрав каченят дикої качки. Для чого ти це зробив? Знову хотілося похизуватися перед своїми міськими друзями? А ти подумав про те, що каченята просто повмирають без матері-качки, без води, без волі? Тобі було байдуже.
Знаєш, ти справжнісінький егоїст і жорстока людина. А ще ти не любиш природу, такі, як ти, тільки гублять її. Юрко, саме ти винен у тому, що каченята загинули.
Праві ті хлопці й дівчата, які перестали з тобою дружити. І думаю, що ти не помилився щодо Тосі. Вона не подасть тобі руки, і я теж.
Юрко, хочу дати тобі пораду. Тобі слід змінитися. Змінити своє ставлення до людей, навчитися берегти природу, зрозуміти, що вона — колиска усього живого на землі.
Безумовно, тобі буде важко порозумітися з Тосею та хлопцями, але ти сам маєш зробити вибір. Від цього буде залежати твоє майбутнє. Пам’ятай, справжні чоловіки здатні лише на порядні вчинки. Бажаю тобі успіхів.
Анатолій, який бажає тобі лише добра.